Мандруймо! Весняна Батьківщина

                   Україна навесні: 

     ТОП-8 подій, які варто відвідати

На календарі вже квітень, і сонечко, за яким ми так нудьгували взимку, ніжно вабить своїм теплом і привітно запрошує нас вийти на вулицю. Так хочеться нових вражень, так би кинути всей та поїхати куди-небудь хоча б на вікенд... 
Куди ж можна поїхати навесні? Звичайно, зараз дуже привабливими є мандрівки за кордон, але хочу вас запевнити, що в нашій країні є чимало дивовижних місць, де побувати рекомендують саме навесні.

 

Цвітіння сакури Ужгород

Як відомо, сакура вважається символом Японії. Однак сьогодні побачити це диво ви зможете в закарпатському містечку Ужгород. Традиційно цвіте японська вишня в кінці квітня, тоді на вас чекають дивовижні алеї сакур із величезними рожевими суцвіттями. У цей же час у місті розквітають магнолії, японська айва та інші екзоти.
До цвітіння сакур у місті проходитиме традиційний "Сакура-фест 2016", у рамках якого відбудуться ярмарки, запуск небесних ліхтариків, творчі конкурси, флеш-моби, літературні квести та багато іншого.
 

  

 

Фестиваль вина та меду "Сонячний напій"

Традиційне свято, на яке на початку травня до Ужгорода з’їжджаються найкращі пасічники та винороби, щоб у дружній атмосфері представити одне одному, а також гостям свою продукцію. Свято супроводжується гучними гуляннями та купою позитивних емоцій. Тут ви зможете покуштувати вишукані сорти закарпатських вин, спробувати справжній мед, придбати смачний сир, який чудово поєднується з винними напоями. Подія відбудеться недалеко від Липової алеї, на Набережній, якраз у період цвітіння сакури.

         

 

 

Тюльпановий рай

З середини квітня в Кіровоградському дендропарку панує квітковий рай із 2-х мільйонів тюльпанів. Подібне дивовижне видовище можна побачити, мабуть, лише в Нідерландах. У вас буде можливість насолодитись неперевершеними ароматами квіткових композицій, які майорітимуть всіма барвами веселки та відчути справжнє    естетичне задоволення від мальовничих просторів Дендропарку, уквітчаних дивовижними весняними рослинами!

 

 

День Батяра у Львові

Місто Львів славиться своєю запашною кавою, солодким шоколадом та трішки авантюрними батярами, на честь яких уже сім років поспіль відзначається День Батяра. 1-3 травня на площі Ринок

Гості та мешканці міста матимуть унікальну можливість стати частиною батярської культури, відтворити настрій та запал, який панував у місті на початку ХХ століття. Свято відбувається в рамках святкування Дня міста Львова, яке припадає на 7 травня, і повірте, там також буде на що подивитись.



           

 

Кам’янець-Подільський

Кам'янець-Подільський запрошує всіх бажаючих доторкнутися до історії, відчути себе героєм усіх епох. Адже цієї весни в Кам'янець-Подільському запланована насичена святкова програма.
21-24 квітня відбудеться офіційне відкриття туристичного сезону "Кам’янець-Подільський вражає". Тут передбачені ярмарки, фотовиставки, майстер-класи, театралізовані дійства та на завершення концерт духової музики.
Також у рамках святкування 22-23 квітня  пройде Свято повітряних зміїв. А вже незабаром 1-3 травня відбудеться фестиваль кави "Кам’янецька турка". До речі, кажуть, що кава на українській землі вперше з'явилася в Кам'янці-Подільському, й саме тут у 1672 році була відкрита перша кав'ярня.
Проте родзинкою стане фестиваль повітроплавання "Назустріч Сонцю". Це триденне свято повітряних куль, яке цього року відбудеться 20–22 травня. Очікується, що дійство стане святом для всіх кам’янчан та гостей міста, багатьом із них випаде можливість безпосередньо відчути радість польоту.
Якщо ви хочете побачити Кам'янець з висоти, насолодитися величчю Кам'янець-Подільської фортеці, відчути дух середньовіччя – вам на фестиваль "Назустріч Сонцю". 

       

Історичні реконструкції. Середньовічний Хотин

Не менш захоплюючим є фестиваль історичної реконструкції - Середньовічний Хотин. Він проходить на території Хотинської фортеці X-XVIII століть, розташованої в місті Хотин Чернівецької області. Він зазвичай проходить у перших числах травня одночасно з міжнародним фестивалем історичної реконструкції середньовіччя "Битва Націй", який тепер "подорожує" по різних країнах у статусі чемпіонату світу з історичних боїв.
Цього року фестиваль відбудеться 5-9 травня. Ви зможете поспостерігати, як учасники живуть і відпочивають в історичному таборі на території фортеці, в умовах, наближених до тих, які були звичні в поході для наших предків. Також можна взяти участь в іграх, майстер-класах, подивитися виступи вуличних театрів і вечірнє фаєр-шоу, послухати концерт етно-рок-музики.

 

 

Рафтинг на Черемоші

А для любителів активного та екстремального відпочинку ми можемо запропонувати рафтинг на гірській річці Черемош у Карпатах. Під час сплавів ви неодноразово подолаєте найскладніші пороги Чорного Черемошу, навчитеся правильно веслувати на катамарані та рафті. Кращий час для сповнених адреналіну прогулянок по гірських порогах – це травень. Також можете запланувати сходження на вершини гір. Можна обрати тур або приїхати самому, попередньо домовившись про ночівлю.

 

 

 

 

Виставка ретро автомобілів Old Car Land 2016

Фестиваль ретро автомобілів Old Car Land пройде в Києві 22-24 квітня. Відбудеться на території Київського державного музею авіації. Тут будуть представлені ретро автомобілі, мотоцикли, велосипеди, ретро мопеди, ретро вантажівки, автобуси, ретро тролейбуси, ретро трамваї та навіть ретро тепловоз! При цьому в небі над фестивальною територією літатимуть десятки літаків від Фестивалю малої авіації.
Крім того, на фестивалі буде представлена ​​найрізноманітніша ретро техніка: телевізори, холодильники, фотоапарати, програвачі тощо. У відвідувачів буде можливість ознайомитися з сучасними зразками військової техніки на колісному й гусеничному ходу.
 

  

   

  

Обирайте подію, яка вам більше до вподоби, та вирушайте за незабутніми враженнями. Мандруйте Україною! 

Цікавинка: інтерактивна географія України

               З’явилася інтерактивна карта

           з   найкрасивішими місцями України

Троє мандрівників зробили інтерактивну карту з найкрасивішими, цікавими та загадковими місцями України, яка складається з трьох шарів: "Місця", "Архітектура" та "Заходи".

Шар "Місця" включає в себе найкрасивіші та невідомі широкій аудиторії природні об’єкти: водоспади, ландшафти, каньйони, занедбані міста.

"Заходи" – містить позначки про зустрічі, концерти та фестивалі з датами й посиланнями для організації своєї поїздки.    

"Метою створення карти стало бажання вивчити й відвідати всі найкрасивіші куточки нашої країни. Мотивувати людей більше подорожувати та розвивати локальні природні, туристичні та історичні об’єкти", – зазначає один із творців карти Сергій Депутат.

Сергій каже, що такий формат карти дуже зручний, оскільки допомагає спланувати свій маршрут та бути в курсі пам’яток поблизу.

(via)
UaPost

Цікавинка: мої славетні земляки

              Лицар із Донецька

22 грудня 1948 р. (за паспортом 1 січня 1949 р.) у Донецьку народився український письменник-фантаст, Олександр Тесленко.

Його батько, Костянтин Макарович Тесленко (1917-1988) – рідний племінник письменника Архипа Тесленка; син учителя. Мати – Марія Павлівна Лісовська (1922-1981), письменниця. Костянтин і Марія студентами Харківського університету закохалися та побралися. Згодом випускники приїхали до Донецька й викладали українську мову та літературу в середній школі № 75.

 

Як усі повоєнні діти, Санько виховувався вулицею, бігав із ключем на шиї та шматком хліба з сіллю в руці. Пишався, що тато був шкільним учителем Василя Стуса; а письменник-фантаст Віктор Савченко називав батька своїм учителем.

Школярем Сашко почав писати вірші, дебютував ліричною добіркою в альманасі "Вітрила", а потім надовго замовк. Пізніше у свою прозу щедро вкрапляв поезію, приписуючи її персонажам.

Непередбачене передбачення.
Захід сонця в густу траву.
Спогад перший. Останнє побачення.
Вічний докір. Невже я живу?
Наша совість народжена вдруге.
Хай з реторти, а все-таки є.
Передбачення болю і туги
Захід. Сонце. Твоє і моє.

Після середньої школи Сашко став студентом першого курсу Донецького університету. Він попросив у другокурсника Василя Голобородька почитати книгу Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація". Після доносу добродіїв "куди треба" їх обох у січні 1967 року вигнали з комсомолу та з університету.

Довелося Тесленкові працювати на деревообробному заводі, а потім санітаром у хірургічній клініці. Сашко Тесленко згодом став студентом Київського медичного інституту, ще й зіркою в гуртожитку, бо умів геть усе: слюсарювати, столярувати, ремонтував старі швейні машинки (і сам шив), знався на всіх електричних приладах, лагодив праски, телевізори, каміни. У цей період письменник Олександр Тесленко був частим гостем у родини Стусів.

Він писав прозу, у 1971 опублікував перше оповідання, знімав аматорські фільми, навіть намагався екранізувати власні повісті; учив угорську мову, перекладав твори московських письменників-фантастів.

У 1975 році закінчив медичний інститут, став лікарем-анестезіологом у клініці серцевої хірургії під керівництвом М.Амосова.

У 1978 р. працював старшим редактором відділу прози журналу "Дніпро". На громадських засадах вів у журналі "Наука і суспільство" розділ "Фантастика", тому приїздив до колег за листами. Володимир Чопенко згадував: "Сашко навідувався до нас часто, бува, засиджувалися допізна, розбавляючи житейські й літературні балачки червоним винцем. Він заявлявся з бородою й без, голений "під Котовського" та з жорстким "їжачком", в окулярах і без них…"
 

 

У 1979 р. після виходу першої книги "Дозвольте народитися" Тесленка прийняли до Спілки письменників України. Його приятель, письменник-фантаст Олег Романчук пригадує: "Гіппократ жив у ньому, хоча офіційно розв’язався Сашко з медициною, здається, у 1979 році. Але він завжди пам’ятав, що є лікарем. Був гарним психологом. Якось зізнався, що дуже хотів стати лікарем-психіатром. Став письменником, письменником гарним, талановитим. Утім, лікар жив у ньому. Мав Сашко знаменитий портфель, в якому було геть усе на всі, здавалося б, найнесподіваніші житейські випадки: рукописи й книги, молоток і обценьки, бинт і лейкопластир, пінцет і ножиці, кілька різновидів клею, таблетки й зеленка, ізоляційна стрічка та шматок дроту… Завжди з повагою згадував свого колишнього шефа – академіка Миколу Амосова, якого з тонким гумором умів напрочуд дотепно копіювати в манері розмовляти. Мав гарних друзів – медиків, із якими вчився та працював, і які цінували його талант лікаря, письменника…".

Здавалося, усе пішло на добро: зустрів свою кохану, народився в них Сашко-молодший. Та в 1981 році померла мама, батько не зміг без неї жити – теж лишив цей світ.
 

      

      

З першого дня катастрофи капітан медичної служби Олександр Тесленко брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Це він пішки здолав пекельний вир, знайшов місцину для першого військового госпіталю біля села Стещино. Це він на РАФіку-санітарові з наліпкою на передньому склі "ПРОЇЗД УСЮДИ" приїхав до Києва, узяв "безбашених" журналістів і привіз до аварійного реактора. Завдяки цим відчайдухам у газеті "Молодь України" серед зливи брехні проросли паростки правди. "Збираючись гуртом, гомоніли про те, се, вином "Каберне" виводили стронцій із організму й дякували Сашкові за нагоду побувати "там".

"Буквально за кілька місяців до смерті сиділи із Сашком у редакції. Для мене він був характерником: погляд, голос, кремезна статура, сильні (як у коваля) руки… Кепкували з моєї лисини: та то від радіації… Сашко сміявся нарівні з усіма, а потім сказав рівним голосом:

– Ну, а я вже все. Капець!
– Сашко! Та перестань хернею займатися…
– Хлопці! Кого ви втішаєте? Я ж медик… У мене он вже нігті на ногах почорніли…"

41-річний Олександр Тесленко відійшов у фантастичний світ 10 червня 1990 року, похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33). Після смерті О. Тесленка залишився незакінченим роман із символічною назвою "Як зустрітися з Богом?". Дружина Іда з малим Сашком переїхали до Лондона. Сьогодні в Англії скромно, самотою живе Олександр Олександрович Тесленко. 

Цікавинка: сучасна українська поезія

Українська поезія: навіщо вона взагалі потрібна?

Це запис для тих, хто не став або не був поетом. Для тих, хто не розуміє, навіщо поезія існує, і вважає її якщо не зайвою, то справою алкоголиків і божевільних.

Друже й подруго, поезія оточує кожного з нас щодня.

Якщо уважно вслухатися у свої улюблені пісні, можна відкрити для себе дещо більше, ніж 12 нот. "Люди танцюють під слова, а не музику", - казав Дейв Ґроул. Звісно, якщо слухачі здатні розібрати слова. За роки споживання чужомовної культури в нас зникла цікавість до слова. Хто справді може зрозуміти текст англомовних пісень на слух? Це лише якісь фрагменти, розірвані думки... Поезію можна сприймати тільки мовою, яку знаєш найкраще.

Поезія швидша за звичайну думку. Вона коротша. Її прослуховування схоже на велику кількість фотографій, які складаються у фільм. Як і картини, поезія не розповідає всю історію прямо. Вона робить це краще. На глибині, де слова вже не промовляють. Майже з підсвідомого.

Поезія -  це погляд звіддаля, який із легкістю помічає схожі риси між ледь спорідненими думками. Вона має бути такою ж загадковою, як і сон. У ній повно драматизму, хоча він не обов’язково емоційний. Це може бути темний чи моторошний погляд, але від цього не менш напружений.

Такі мої критерії. Кожний відкриває для себе щось своє. Це не закритий клуб, це не розваги інтелектуалів. Це новий горизонт, який відкривається тим, хто його бажає розпізнати.

Інтернет-видання Літакцент має рубрику "Вірш Тижня", де вони на власний розсуд обирають поетів. Я пройшовся по всіх і обрав найцікавіших. Тут названі ті, хто справді відчуває пульс нової епохи. Ті, хто прийде в 2020-ті, радше ніж залишиться в пам’яті свого покоління. Радянський зразок соцреалізму 70-х або сатиричні вірші Івана Драча я вважаю за мінімальний below zero, але все ж поезію. Максимальному нема межі, але Рембо – десь там у хмарах. Українські приклади – десь посередині.

   

5. Оксана Забужко

Серед наших непорушних філологічних кіл Забужко завжди трішки недолюблювали. Може, заздрили. Не Андруховичу (постмолодомузівець), не Жадану (геній тичинократії). Може, ґендерний фактор. Ви скажете: усе йде на краще, зараз дівчат у літературі багато. Через десять років їх забудуть, якщо вони про себе не нагадуватимуть. Виживає лише одна – та, яка довше живе. Леся Українка, Ліна Костенко, Оксана Забужко. Три українські зірки.

Пані Забужко вічно зриває поетичний "терновий вінок" зі своєї попередниці, але ніяк з тої голови не впаде. Ви помітили ці класичні імперативи в кінці вірша? Це 2000 рік. Стадія: Забутенко.

На цьому відео Забужко не переживає, а грає свою поезію. Як професійний радянський декламатор. У мене автоматично виникає ідея, що вона гебістка.

З іншого боку, у неї чудова публіцистика. Хоча там, навпаки, емоцій більше, ніж треба. Мабуть, таки не гебістка. Просто пульс давнішої епохи.

                         

4. Сергій Жадан

Без жодних інтриг, поет сам вказує на джерело свого натхнення –Сосюру. У 90-ті можна було підхопити декілька різних традицій, і Жадан взявся за пізній авангард. Міцні нерви. Онімілий свідок епохи. Через точні описи дійсності, без зайвих трюків, автор досягає глибини емоцій, коли вони вже не переживаються, а просто ти знаєш, що вони в тому резервуарі є. І їх страшно відпустити.
 

3. Вано Крюґер

Жадан і Вано йдуть одним напрямком, але з різних літературних часомісць. Вано – це вже постмодернізм. Його аванґардна техніка й ідеологія відірвані від логіки того часу. Тому цей вірш - пастіш (свідоме копіювання). Це гарна "пародія" із серйозним обличчям. Із недоліків, у Вано відчутне перегромадження метафор і алюзій. Саме під їхнім тиском відчуваєш вірш. Він тисне, мов брила з каменю. У Жадана навпаки. Він мінімалістичний, і сам читач зростає на вірші. Це знак майстра, який вміє вести за собою.

                            

2. Мирослав Лаюк

Мирослав послуговується гумором, якого бракує українській поезії, літературі та побуту. Декілька сотень слів змушують на мить забути про складність усього на світі. Немає нічого милішого від розгніваної жінки за 50 і її п’яного чоловіка, якщо це не трагедія згасання життя, а гра у вічних дітей.

                           

1. Наталка Білоцерківець

Є український модернізм, від якого не нудить. Інтелектуально, персонально, витончено й, головне, щиро. Ця поезія покладена на музику "Мертвим Півнем", і вже зрослася зі згадкою про 90-ті.
 

 

Чим краща поезія, тим менше про неї скажеш.
 

Автор: СРГ ТРШ ЧНК

Цікавинки для малих читайлів

                         Щиро й щемко 

12 дитячих книжок на непрості життєві теми

Реалізм у дитячій літературі ,безумовно, потрібний, бо книга — одне з найважливіших джерел життєвого досвіду для дитини. Та з тих далеких пір, коли в дитячих казках йшлося про насильство, хворобу, смерть, наше сприйняття того, про що має читати дитина, змінилося, тому непрості, алетим не менш життєві теми у світовій дитячій літературі піднімаються досить рідко, а ще рідше — у літературі українській.

Насправді, важливо не тільки те, яке саме "табу" відкриває автор, а те, який підхід він для цього знаходить. Про сумні чи незвичні речі можна розповідати відверто, захопливо, винахідливо й навіть дотепно. В останні роки в Україні було видано цілий ряд книжок для дітей та підлітків, де щиро й щемко проговорюються питання хвороби, інвалідності, війни, смерті - ті, які не варто оминати увагою.

                           

"Війна, що змінила Рондо", Романа Романишин та Андрій Лесів

Навесні 2015-го року книжка-картинка творчої майстерні "Аґрафка" стала справжнім проривом у сучасній українській літературі для дітей, давши ствердну відповідь на питання: "Чи можна говорити з дітьми про війну?"

Зрештою "Війна, що змінила Рондо" отримала чимало літературних відзнак, але головне — знайшла відгук у дитячих та дорослих душах. Ця книга про те, які зміни в упорядкований і красивий світ та життя кожної істоти вносить війна, адже вона не має серця й не розуміє жодної мови. Однак їй можна протистояти, якщо діяти спільно й вірити в добро. Тож, незважаючи на болючу тему, "Війна, що змінила Рондо" — життєствердна чарівна розповідь ыз правильними акцентами та потужними контрастами.

                         

"Метелики в крижаних панцирах", Оксана Радушинська

Підліткова проза — мабуть, найвибагливіший жанр, адже її читацька аудиторія поєднує в собі дитячу вразливість і дорослу вимогливість. Водночас саме ця аудиторія особливо сприйнятлива до непростих питань та емпатична до літературних персонажів.

"Метелики у крижаних панцирах" – повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Розповідь ця — щира та справжня, адже її авторка — інвалід з дитинства та долала всі складнощі, продиктовані хворобою, самотужки. Біль і розчарування, дружба й перша закоханість, боротьба ыз комплексами та страхами — те, із чим стикається кожна людина, а тим більше, якщо ця людина з особливими потребами. Чи зможе дівчинка у візку довести всім довкола й насамперед собі, що найважливіше в людині — це те, що в неї всередині?

                                      

"Позолочена рибка", Барбара Космовська

Ще одна книга про дівчинку-підлітка від відомої польської письменниці Барбари Космовської, але цього разу головна героїня, Аліція, — цілком самодостатня дівчинка, яка живе у вирі звичайних клопотів: школа, подруги, захоплення фотографією, відпочинок у гостях у дідуся й бабусі, перша симпатія до хлопця. Щоправда, її батьки розлучилися, і все, включаючи самостійну мамину діяльність, нову татову дружину та ще й маленького зведеного братика, здається поганим жартом.

Усе змінюється, коли в п’ятирічного Фридерика виявляється невиліковна хвороба. Починаються випробування, про які Аліція не могла й подумати, але мусить переборювати. На наших очах відбуваються складні перетворення, сумні та щасливі події, приймаються важкі рішення й відшукуються відповіді на непрості питання. Дорослішає Аліція, а разом із нею й читачі книжки про неї.

                               

"140 децибелів тиші", Андрій Бачинський

Спробуйте уявити, що ви стали звуконепроникним. Світ живе й вирує звуками, але все це проходить повз вас, хоч ви залишаєтеся його частиною та потребуєте чути його. Саме так відчуває себе головний герой книги "140 децибелів тиші"Сергій — обдарований підліток-музикант, який через автомобільну аварію втрачає всіх близьких людей і здатність чути. Він мусить навчитися по-новому жити в інтернаті, спілкуватися з ровесниками, долати зневіру й відчай, аби важка втрата не знищила в ньому бажання жити.

Окрема сувора й щемка тема книжки — жебрацтво та дитяча злочинність, і вона досить далеко пішла від діккенсівських оповідок у стилі Олівера Твіста, проте читати цю книгу необхідно, бо вона торкається серця й не залишає байдужим. Крім того, недарма "140 децибелів тиші" отримали відзнаку "Дитяча книга року ВВС-2015".

                             

"Мій дідусь був черешнею", Анжела Нанетті

Буває, знаєте, кіно для родинного перегляду, а "Мій дідусь був черешнею" — книга для родинного читання. Вона про втрату близьких, про природність і справжність, про зв’язок між поколіннями та родину. І, незважаючи на потужний італійський колорит, вона позаконтекстна й зрозуміла читачам з усього світу. Саме тому й отримала видання в багатьох країнах, серед яких українське, завдяки стильним ілюстраціям Анастасії Стефурак, — одне з найкрасивіших.
"Мій дідусь був черешнею" — розповідь хлопчика Тоніно про його велику родину, про відчуття дому та важливість саду з його старою черешнею, яку колись давно посадив дідусь, про дитяче бачення втрати близьких людей. Вона пронизана теплим гумором і душевним світлом, яке потрібне нам усім — і дорослим, і дітям.

                           

"Від війни плачуть", Тірца Атар

Повість у віршах ізраїльської поетеси Тірци Атар "Від війни плачуть" побачила світ у 1975-му році, але сьогодні не втратила ні своєї зворушливості, ні своєї актуальності. Вона написана від імені дівчинки, яка чекає з війни батька, мріє про мир, аналізує та намагається зрозуміти те, що відбувається довкола: причини війни, як і чому вона має закінчитись.

"…Спасибі тобі, герою,

що затулив собою

мене, даєш бій лихому.

Коли ти вернешся додому?

(А що це воно "лихе"?

Людина? Чи що це таке?

Ти бачив його сам?

Чи просто знаєш, що десь воно там?)…"

Ще більш потужним текст, перекладений з івриту Анею Хромовою, роблять атмосферні художні ілюстрації Катерини Садовщук.

                                       

"Шапочка і кит", Катерина Бабкіна

Це історія про онкохворого хлопчика Шапочку, його звуть так відтоді, як у нього після хіміотерапії випало волосся та він не хотів скидати блакитну в’язану шапку. Шап має особливого друга —  блакитно-сірого кита, який літає в повітрі, може покатати хлопчика над хмарами чи з’їсти його несмачні пігулки.
Книжка "Шапочка і кит" — не лише привід для щирої розмови з дитиною на досить непросту тему, але й очевидна можливість допомоги онкохворим дітям, адже 5 гривень з кожної купленої книжки підуть на користь благодійного фонду "Таблеточки".

                        

"Вітер з-під сонця", Оксана Лущевська

Ще одна підліткова книжка, про просте та складне, про життя та втрати, про перше кохання та примирення з тим, що не ладен змінити, про дорослішання, яке ніколи не буває легким, про котів, бо куди ж без цих мудрагелів?
Женька та Рися випадково зустрілися на кораблі, романтична морська зустріч стала початком глибоких почуттів, але їхня розлука тягнеться вже цілий рік. Рися мусить цілі канікули працювати, щоб допомогти забезпечити родину, Женька втратив батька й дуже болісно переживає його смерть. Чи подолають ці дорослі діти негаразди й біль, аби зцілитися та бути разом? Відповідь ствердна, але який же довгий і зворушливий до неї шлях.

                          

"Вафельне серце", Марія Парр

Повість норвезької авторки Марії Парр сповнена світлого гумору та яскравих пригод, що самі собі влаштовують двійко розбишак: Трілле та Лена. Їм до снаги геть усе: наминати смачні вафлі у вигляді сердечка, що пече весела тітонька, бавитися в другу світову війну, виступати в ролі вуличних музик, щоб назбирати грошей на притулок для коней, зганяти овець, шукати за оголошенням тата, влаштовувати Ноїв ковчег і таке інше. Поміж дитячими пустощами зринають перші серйозні втрати, філософські роздуми, зріє вміння бачити важливе серед дрібниць, вірити в дружбу, любити й цінувати близьких, посміхатися крізь сльози та творити добро.

                       

"Мій тато став зіркою", Галина Кирпа

Назва книги певним чином натякає читачеві на всю сюжетну лінію. "Мій тато став зіркою" – зворушлива оповідь маленької дівчинки, тато якої загинув на Майдані. На сторінках книги дитяча рефлексія звучить у мінорних тонах, бо дівчинці важко змиритися з тим, що тато вже не зможе міцно пригорнути її до себе, не малюватиме з нею пастельками тополю аж до неба, не побачить її маленької сестрички. Дитячі роздуми на складні, але життєві теми: смерті, війни, біженців - огорнені не лише тихим смутком, але йвітлим сподіванням на краще, адже, полеглий за правду тато світить їй із неба яскравою зіркою.

                     

"Дві бабуськи в незвичайній школі, або Скарб у візку", Лариса Ніцой

Новинка від письменниці Лариси Ніцой, ілюстрована Еліною Елліс, не просто дотепно та влучно розповідає про дитячі будні, пересипані жартами й пустощами, але й піднімає актуальне питання інтеграції в соціумі людей-інвалідів. І головний її меседж полягає в тому, що діти з особливими потребами — такі самі веселі шукачі пригод, кумедні пустуни та класні друзі, як і звичайні малюки.
Юні друзі Василинка, Любомирчик та Олежка відправляються на пошуки скарбу. Вони потрапляють у пригоду, не останню роль у якій відіграють дві бабусі. Одна з них поведена на приготуванні та споживанні їжі, інша – фанатка спорту та здорового способу життя. І все те має обернутися дуже веселим атракціоном.

                      

"Чи вмієш ти свистати, Юганно?", Ульф Старк

Шведський письменник і сценарист Ульф Старк — справжній майстер дитячої прози, не дарма відзначений почесною премією Г. Х. Андерсена. Він не боїться відвертих розмов із юними читачами, не оминає найважчих тем, щиро та з великим гумором наполягає на діалозі поколінь.
До книги "Чи вмієш ти свистати, Юганно?" увійшло два оповідання автора. Перше, співзвучне з книгою, розповідає про двох хлопчиків — Ульфа й Берру, що потоваришували зі стареньким із притулку, проголосивши його дідусем Берри. Вони теревенять досхочу, гуляють, ходять на риболовлю, вчаться свистіти й запускати змія, та дитяча безпосередність ще несила збагнути, яким теплом і світлом діти огортають старенького на схилі його життя.
Друге оповіданя "Моя сестра – ангел" розповідає про химерну (а може, і реальну) дружбу Ульфа з ангелом — його ненародженою сестричкою. Одного разу йому так сильно хочеться показати їй "земне" життя, що Ульф одягає сукню й перуку, вдаючи сестричку. Настане мить, і уявна подруга покине Ульфа, а тим часом хлопчик глибоко замислюється про віру, Бога, життя та смерть.

Свято наближається! Великодні цікавинки

                Великодні цікавинки

Незабаром усі християни святкуватимуть Великдень. Цей день особливий для всіх принаймні тому, що родина нарешті може зібратися й почастуватися за святковим столом. Не варто також забувати, що це одне з найрадісніших свят, адже символізує початок нового життя. Але чи все ви знаєте про  традиції та звичаї святкування Великодня?

Святкування     

Хто знає, чому Великдень щороку святкується в різні дні? Напевно, більшість. І все ж… У I столітті нашої ери воскресіння Христа святкували кожного тижня, але в II вже почалися суперечки щодо цього. Тому відбувся Нікейський собор, на якому постановили, що Великдень святкуватиметься після 21 березня в неділю після повного місяця. А оскільки це явище відбувається завжди в різний час, то й дата святкування різниться. Тому щоб визначити дату святкування Великодня, спочатку визначають, коли місяць уперше буде повним після весняного рівнодення. А наступна неділя й буде святковою. 
Однак християни користуються двома різними календарями. Православні та греко-католики слідують юліанському календарю. Католики надають перевагу григоріанському, згідно з яким весна розпочинаєтсья раніше на 13 днів. Саме тому католицький та православний Великдень святкують у різні дні, але деколи трапляється, що обидві дати збігаються. 

 

Великодня ніч

 

У цей час стається чимало цікавого. Більшість християн йдуть до церкви на нічне богослужіння. Однак у деяких європейських народів є звичай: люди запалюють великі вогнища, які символізують перемогу Христа над темрявою язичницьких часів.
Наші предки цієї ночі розпалювали вогнище біля церкви та всю ніч слідкували, щоб воно не згасло. Усі інші, хоч і залишались вдома, теж намагались не спати. Казали, хто засне в цю ніч, весь рік буде сонним.
У великодню ніч будь-хто міг випробувати свою вдачу. Предки вважали, якщо взяти червоне яйце та піти з ним на пошуки прихованих скарбів, то неодмінно їх знайдеш. Яйце, нагріваючись у руці, вказує на потрібну місцину. Але додавали, що цей обряд досить небезпечний. 

 

Писанки

 

Традиція розмальовувати писанки є практично в усіх народів. Яйце завжди символізувало нове життя. Але неодмінно стається так, що старе повинне дати місце новому. Тому писанку символічно розбивають.

Слов’яни катали писанки по землі для родючості та зберігали впродовж року, щоби захистити домівку від різних негараздів. Якщо хтось хотів поспілкуватися з померлим родичем, він брав три червоних яйця та похристосувався з ним на його могилі, а самі яйця згодовував потім птахам.

Існує багато легенд про появу звичаю фарбувати яйця. Одні пов’язують його з імператором Марком Аврелієм. Курка, що належала його матері, знесла яйце, всіяне червоними крапками, що означало народження майбутнього правителя. Римляни надсилали один одному фарбовані яйця як привітання.

Інші вважають, що після смерті Христа іудеї зібралися на бенкет, на якому серед інших страв була засмажена курка та зварені яйця. Один із присутніх заявив у ході розмови, що Ісус воскресне через три дні, на що господар відповів: "Якщо курка на столі оживе, а яйця почервоніють". На його подив, так і сталось.

Ще одна легенда розповідає, що першою фарбувала яйця Діва Марія, яка таким чином забавляла маленького Ісуса.

Хтось більше схиляється до версії, що все набагато простіше: колись (як і тепер) упродовж посту не можна було вживати багато продуктів, серед яких були і яйця. Бажаючи зберегти цінні харчі, люди варили їх, а щоб не переплутати із сирими, фарбували.

Однак, найбільш розповсюдженою є розповідь про те, як Марія Магдалина прийшла до Тиберія та подарувала йому за тодішнім звичаєм яйце. Коли вона розповідала йому про воскресіння Христа, той не повірив: "Як може хтось воскреснути з мертвих? Це так само неможливо, як якби це яйце раптом стало червоним". Так і сталося, яйце почервоніло, на що здивований імператор вигукнув "Воїстину воскрес!"

ЦІКАВО:

До речі, найбільша писанка знаходиться в канадському містечку Вегревілль: 8 м завдовжки, 5 м завширшки, а важить це диво близько 2 тонн. Не дивуйтесь, вона така важка, тому що збудована з уламків літаків (хоч як не дивно це звучить). Подібно до флюгера, вона повертається за вітром, а видно її в радіусі кількох кілометрів. Створили це диво на згадку про перших українців, котрі приїхали на територію Канади багато років тому.

 

Великдень

Святкування Великодня з часом обросло новими звичаями та традиціями. Але це не означає, що ми забули про старі обряди.
Ось, наприклад, у давнину першого великоднього дня всі господині залишалися вдома та накривали стіл. Гостинці були заздалегідь готові для приходу гостей і стояли весь день. Натомість чоловіки ходили від хати до хати, вітаючи родичів та знайомих.
За святковим сніданком споконвіків збиралася вся сім’я, щоб триматися разом і наступного року. У цей час свати ходили один до одного. Молодята сідали в червоний кут, наречений звертався до своєї майбутньої дружини тільки на "ви" та пригощав її різними стравами.
 
А ще кажуть, якщо в четвер великоднього тижня викинути з будинку весь мотлох, то впродовж року в домі буде чисто. Це на замітку господинькам ;)

 

Паска

Щороку наші господині готують паску, яка є чи не найголовнішим атрибутом у святковому кошику. Однак у кожної країни є свій аналог святкового хліба. Британці, наприклад, печуть великодній кекс.
Найстаріший святковий кекс, котрий зберігся до наших днів, був приготовлений ще у 1821 році Вільямом Скіннером. Цікаво, що за стільки часу він навіть не запліснявів і досі пахне, як свіжий. На ньому все ще видно зображення хреста. Реліквія належить пра-пра-правнучці пекаря, 91-річній Ненсі Тітман, яка планує передати її своїм дітям, онукам, а згодом і праонукам.
А якщо звернутись до давніх традицій, шматком освяченої паски українці годували птахів, котрі сідали на вікно. Це був символ багатства та удачі.

 

Святкові гуляння

Після святкового сніданку наші пращури влаштовували гучне гуляння з іграми, гойдалками та хороводами. Подекуди вони могли затягнутись на кілька тижнів. У багатьох народів була традиція водити великий хоровод під народну музику. А на гойдалках гойдалися всі, хто хотів позбутися гріхів та різних напастей. 

 

Цікаві традиції народів світу

Святкування Великодня не має жодних стандартів, тому кожен народ створив власні цікаві звичаї та обряди.

Наприклад, у Болгарії люди виготовляють багато різних глиняних горщиків із хорошими побажаннями та скидають їх з верхніх поверхів будинків на знак перемоги над злом. А кожен бажаючий може взяти собі кусник цього горщика додому на щастя. Писанки тут дозволено фарбувати тільки в Чистий четвер, а на святковому столі повинні бути баранина та червоне вино.

У Фінляндії цього дня також святкують прихід весни. Напередодні свята фіни садять у горщики жито або траву. Коли з’являються перші пагінці, вважається, що вони приносять до домівки весняні барви та настрій.

Для шведів великоднім символом є не яйце, а саме курча. Тому тамтешні жителі прикрашають ними свої домівки. Крашанки вони роблять із картону, а всередину кладуть цукерки.

Колись в Італії напередодні Великодня по домівках розносили палаючий факел – вогонь із церкви, однак сьогодні на місце цієї традиції прийшли феєрверки.


 

Цікавинка: "КНИЖКОБУС"

На вулицях столиці з'явився перший в Україні автобус-бібліотека "Книжкобус" 

За допомогою освітньо-розважальних програм організатори планують залучити до читання спочатку столицю, а потім і всю країну!

У минулому житті "Книжкобус" був звичайним автобусом КП "Київпастранс", який мав би щодня перевозити пасажирів, але сьогодні його ніхто не впізнає. Він розфарбований у яскраві кольори, на даху в нього динаміки, а всередині — справжній рай для дітей: понад 100 найкращих книжок, деякі з них справжні знахідки, а ще гаджети (смартфони, ноутбуки та планшети) із навчальними програмами та веселими іграми, акустична система, плазма та справжній дискобол. Також "Книжкобус" перевозить цікаву виставку "Видатні діячі" від Pictоric ― 20 плакатів із портретами відомих українців, зображених провідними українськими ілюстраторами.

 

"Книжкобус" покликаний залучити дітей та їхніх батьків до читання через гру, ― говорить директор Фундації Дарини Жолдак Олександра Кольцова. ― Адже в Україні зараз сумна статистика: за даними GfK Ukraine, у 2014-му 56% дітей у віці до 15 років не прочитали жодної книги протягом року. Пояснень цьому багато: шкільна програма не завжди надихає на читання; батьки не читають самі, і в дітей немає гарного прикладу; альтернативою книзі стає сучасний гаджет чи мультик, або ж до книг банально немає доступу (у селах бібліотечні фонди не поповнювались близько 20 років). Наразі "Книжкобус" працюватиме у двох форматах: "шкільному" та "вихідного дня" ― поки що тільки в Києві та Київській області, але ми віримо, що проект стане популярним і вже скоро такі книжкобуси почнуть мандрувати всією Україною".

 

"Книжкобус" ― соціальний проект, тому ми раді долучитися до нього, ― говорить директор "Київпастрансу" Сергій Майзель. ―  Для нас першочерговою була безпека майбутніх маленьких користувачів "Книжкобуса", тож ЛАЗ пройшов повний курс технічного переформатування. Сподіваюся, він буде радувати дітей та їхніх батьків багато років!"

 

У рамках "шкільного" формату "Книжкобус" може завітати до будь-якої київської школи. Дирекції чи батьківському комітету достатньо залишити заявку на сайті bookbus.kiev.ua. Там же можна буде побачити розклад роботи "Книжкобуса" на вихідних — бібліотека на колесах приїздитиме в парки та на фестивалі. До кожної події створюватиметься окремий розклад: ігри, перегляди мультфільмів, уроки програмування та інше. Крім того, заплановані лекції, поетичні вечори, презентації книжок, зустрічі з авторами, прослуховування аудіокнижок, вечірні кінопокази в парках, майстер-класи тощо.

 

Перший шкільний виїзд "Книжкобус" здійснив до школи №155, а перший публічний ― до Книжкового Арсеналу, де познайомитися з бібліотекою на колесах змогли всі дітлахи та їхні батьки.

"Ми вдосконалюємо програму "Книжкобуса" щодня. Наприклад, на гаджетах, які так люблять діти, вже інстальовані дуже цікаві освітні програми від проекту "Розумники" та технічної студії "Винахідник", ― розповідає Олена Кривенко, керівник Благодійного фонду "КОЛО". ― Ще за наповнення "Книжкобуса" ми дуже вдячні Microsoft Ukraine, Intel, книгарні Chulan Bookstore, "Укранімафільму", а за віру в проект ― "Молокії". Одне з важливих наших завдань ― програма, спрямована на розвиток толерантності до людей із особливими потребами. Разом зі спеціалістами ми розробляємо уроки для дітей, аби пояснити, як відчуває себе людина, яка не бачить книгу, не може увімкнути гаджет або не чує казку. Під час тестових виїздів ми вже провели декілька таких уроків, і результати надзвичайні: для дітей це переворот у свідомості, вони зовсім по-іншому налаштовані до та після уроку. І це прекрасно, адже "Книжкобус" піклується не тільки про розум, але й про добрі серця".