|
|
Святкуючи на пОминках минуле
Сьогодні, не зазнавши каяття,
Ціну життю не мали, мов не чули,
Що лиш одне нам Бог дає життя.
З нас кожний має право на протест
І невід’ємне право на підтримку,
Складаючи завжди суспільний тест,
Байдужості святкуючи спочинки.
Допоки хто за нами не прийде,
Запалить чи згарячене остудить,
Мов баранів, на бійню заведе,
Ну а до тОго буде все, як буде.
Та й так мільйони в землю полягли
Щоб знову нас на бій негідники вели.
 |
ТАДМ
Повільними кроками травень прямує у вічність
|
|
|
Повільними кроками травень прямує у вічність
Невпинна хода знаменує історії хід,
Немов випробовує пам’ять людства на міцність
І болем озветься всередині глибоко від…
Від того, що так нівелюється цінність,
І стрічка «за мужність» начеплена хтозна-куди
Як знак перемоги - онуки «вшановують» гідність
Того, чим пишались відважні діди….
Перевертень-світ насміхається певно…
Як бачити це ветеранам? Нестерпно болить…
Бо ті, ради кого боролися ревно,
Поводяться так, що лиш серце кровить…
| Каранда Галина |
Листи, які не надійшли…
|
У Хмельницькій області в районному будинку культури урочисто були
передані листи, які надіслали ще під час війни. З того, часу минуло 70
років, і тільки тепер вони потрапили до рук адресатам, точніше їх
нащадкам. Листи від родичів отримали 12 родин.
У 1942 році фашисти захопили 1186 листів і вивезли їх за межі країни.
Весь цей час листи зберігалися у Віденському технічному музеї, і лише в
2001 році їх передали на Україні. У пошуку листів допомагають музей і
громадськість. Завдяки спільним зусиллям в Україні вже знайдені близько
350 сімей, серед яких 108 проживають у Хмельницькій області. Пошук не
закінчено, нехай хоч і з запізненням, але вони все-таки дійдуть до своїх
адресатів. |
|
|
Листи, які не надійшли…
Оті трикутнички маленькі,
Що так на них чекала ненька, –
Так адресата й не знайшли…
Листи з великої війни…
Вони писались ледь не кров’ю
У паузах… за мить до бою...
Надії повні, і вини…
На фронті що життя людське?
Послання, згорнуте утроє,
На мить хоч серденько загоїть,
Болюче й зранене таке…
А ті листи – не надійшли…
І пошта польова не винна.
Немає звісточки від сина…
О Боже! Миру нам пошли!
|
|
| Ганна Глок |
Давнє фото
|
|
Старий альбом з бабусиной полички
І світлини дивні, не цвітні....
Молодий солдат, що біля річки,
Щиро посміхається мені.
Залихвацький чуб і очі раді,
Погляд світлий сповнений надій.
Та невже це може буть мій прадід?
Хіба діди бувають молоді?
Він не бавив мене на колінах,
Та заради щастя і добра
Назавжди зостався на світлинах
І у сивій глибині Дніпра.
Збережу я фото пожовтіле,
Наче заповіт із давнини.
І я впевнена, ми будем в силах
Врятувати землю від війни.
|
|
| Борода |
 |
|
9 Травня. Пам`ять по війні.
Хто згадує пропавших і убитих,
Хто йде парадом в блиску орденів,
Ну а для кого привід щоби випить.
По телевізору салюти у містах,
Гримлять вівсю старі радянські марші.
Тут радість, сміх - там сльози на очах,
А там он чарка і солдатська каша.
А он стоїть, обпершися на пліт,
Дідусь старенький, озирає площу.
Він дотепер воює ще з тих літ
І свічку ставить кожен рік на прощу.
Та не за мертвих ставить - за живих,
Щоб спам`ятались у одвічній злобі
Й почули те, що час іще не встиг
Сховать навіки від свого народу.
Він помішав. Згадав як все було,
Як захищали вони свою землю,
Як по ночах лиш бачились з селом,
З родинами віталися натемно.
Як на роки забув своє ім`я
І лише псевдо знали його друзі,
Не ради втіхи, а щоби сім`я
Не опинилась в заполярнім крузі.
Як всеньку юність розгубив в лісах,
Як доостанку бивсь з всіма на світі,
Як захищав жовто-блакитний стяг
І як на ратуші хотів його уздріти.
Пройшли роки, етапи позаду,
Полон, катівні і сибірські нари...
І лопотить он прапор на плацу,
Йдуть в орденах вчорашні комісари.
А він так й залишився у тіні,
Ціле життя в підпіллі, без імення.
Спиніться віддавать почесть війні!
Загляньте в очі правди сьогодення!
|
|
| СвітЛана |
Минулося…Не вернеться…Забулося…
|
Тепер це тільки багате, горде, самобутнє історичне минуле, на жаль...
А ще, для когось, можливість вдало пропіаритись... | |
|
|
|
|
|
|
Минулося… Не вернеться… Забулося…
Лиш гордо хрест козацький вдалину
Безсмертно споглядає… Аж відчулося…
Хвилює вітер там тривожно бузину…
А що нам втрати?... Ми до цього звикли!...
Козацькі сльози весняним дощем…
Тремтяче моросили… Стихли… Зникли…
Тепер і свій проти свогО з мечем!...
А нІкому… БездУхі… І безсилі…
Нас гнуть… Ламають… А козацький дух...
Заради нас спочив давно в могилі…
І правду вкрив давно могильний пух…
Де істина ота, яку співаємо?...
Що «Ще не вмерла…» - і все більше домовИн…
Ми гірше тут, як там козак страждаємо…
Та сліпо знов ідемо на уклін…
Бездуха нація… Безсила… І зомбована…
А вийшла з тих, хто піднімав з колін…
Сьогодні на могилу ту напльовано!...
Сплюндровано ту славу без причин!...
Відчуй, Народе, ми в цю мить утисненні…
Ущемленні… Підвладні… Ми – раби...
І це далеко не всі бІди перечисленні!...
Але чи міг козак дожити до ганьби?..
| Борода |
Горить вогонь
|
|
Горить вогонь. Як пам'ятка. Як знак.
З граніту виривається на волю,
Лоскоче пломенем біль ран, і честь відзнак,
І память накарбованих героїв.
Оце - герої! Справжні. У стіні.
Під тоннами граніту-постаменту.
Тілами закривали шлях війні
Під кононаду - не під комплименти.
Їм в подвигу не кидали квітки,
Замість фанфар лиш вибухи лунали.
А зараз - тут покояться кістки
Й салюти залпом у виску озвались.
Коли ж настануть ті святі часи,
Так щиро жданні і такі пророчі,
Коли твої, УкрАїно, сини
Не будуть заглядати смерті в очі!
|
|
|
|
|
|
|
|
Немає коментарів:
Дописати коментар