Доброго дня, дорогі дівчата та жінки! Чи любите Ви прикраси так само, як люблю їх я? Впевнена, що так! Погодьтеся, що сьогодні мало кого й мало чим можна здивувати, коли йдеться про аксесуари. Втім мені порівняно недавно, як одкровення, відкрився чарівний світ традиційних українських прикрас. Тому пропоную й Вам долучитися до його магії разом із матеріалом "Етнохати"

15 найпоширеніших прикрас з «бабусиної скриньки зі скарбами»

Зараз все частіше в скриньках для прикрас сучасних українок поряд з прикрасами з золота та срібла можна зустріти давні «бабусині» скарби: разки коралів, дукачі чи баламути. Ще кілька поколінь тому ці та інші прикраси були важливою складовою як повсякденного, так і святкового образу українок, а не дивовижею, яку вдягають раз-два на рік на свято в поєднанні з вишиванкою. Ми хочемо розповісти про найпоширеніші прикраси з «бабусиної скриньки зі скарбами», які носили майже в усіх регіонах країни.

Намисто

Існувало безліч різновидів намист. Найбільш цінними бути прикраси з дорогих природних матеріалів: бурштину, коралів, перлів, гранатів, а також зі скла та смальти. Найбільш поширеним намистом на теренах України були коралі (добре намисто, справжнє намисто). Ця прикраса була свідченням заможності родини дівчини. Коралі розрізняли за кольором, розміром та обробкою. Найбільш цінними були насичено-червоні, оброблені у вигляді овалів чи барилець, з великими намистинами в центрі (їх часто оправляли в срібло). На дівочій шиї могло бути до 25 разків цього намиста (дівчата з дуже заможних родин). Коралі були не лише прикрасою, але й оберегом дівочої краси та здоров’я та уберігали від вроків.

Баламути

Намисто з перламутру, яке було ознакою дівочої честі (часто воно прикрашало весільне вбрання молодої та передавалось у спадок від матері доньці). В Україні воно вважалось диковинкою і дозволити собі таку прикрасу могла далеко не кожна родина, тому часто баламути могли позичати на весілля.

Писані поцьорки

Вони належали до найдорожчих прикрас. Виготовляли пацьорки з різнобарвного муранського скла, розписаного власноруч. Складалось намисто з одного разка. Існували й дешевші пацьорки, зроблені з різнобарвного скла. На одну нитку нанизувались намистини різних кольорів, що робило виріб яскравим та неповторним.

Салба

Ця нашийна прикраса родом з Буковини. Складалась з тканини (оксамиту чи полотна), на яку кріпились срібні монетки, іноді з додаванням намистин (деякі салби мали до дванадцяти рядів монет – 35-50 монеток). Традиційно цю прикрасу дівчинці дарував хрещений, коли тій виповнювався рік.

Дукач (личман)

Основою цієї прикраси були австрійські дукати або російські карбованці (залежно від регіону). Монета кріпилась до прикрашеного камінням металевого банту та носилась на оксамитовій стрічці. Інколи замість монети використовували образки Богородиці та святих. Дукач одягали поверх намист (він мав бути на видноті). Прикраса була предметом гордості, адже свідчила про статус господині. Дукачі часто були частиною посагу нареченої та передавались з покоління в покоління. Перший дукач дівчинці дарував хрещений батько на перший день народження (в рік). Одягала вона його лише на великі свята.

Дукати

Це були монети, нанизані на кольорову вовняну нитку та скріпленні між собою у вигляді намиста.Традиційно їх переплітали з бісером, коралами, інколи зі срібними хрестиками та виготовляли зі справжніх золотих чи срібних монет.

Зґарда

Традиційна гуцульська прикраса. Складається з мідних литих хрестиків, між якими нанизували трубочки або спіральки з латуні та міді. Традиційно зґарди мали від одного до трьох разків. Велика кількість хрестів на прикрасі свідчила про заможність родини. Дарували її дівчинці на день янгола у віці шести років (кожного року до намиста додавались нові хрестики). Масивну зґарду з розп’яттям називали «ґаздівською».

Шелест

Ця прикраса була розповсюджена на Гуцульщині. Складалось намисто з дрібних круглих бубонців (дзвіночків). Ще цю дзвінку прикрасу називали «сороківцями».

Рифи (пугвиці) та хрестики

Металеві буси, що перемежовувались з коралами. Вони разом з ланцюжком та хрестиком врівноважували великі дукачі. Хрестики виготовляли зі срібла (заможні носили золоті) та інколи вкривали емаллю. Носили їх на довгих ланцюжках або вузьких оксамитових стрічках.

Дармовіси (світлячки)

Це намисто чимось нагадує ялинкові прикраси. Складалось воно з перламутрових намистин з дутого скла. Кількість разків була найрізноманітнішою (деякі нараховували до 30). Кольорова гама залежала лише від кольорів наявних намистин.

Ґердани

Прикраси з бісеру у вигляді петлі з двох смужок, з’єднаних медальйоном на рівні сонячного сплетіння. Цю прикрасу носили як жінки, так і чоловіки (відрізнялись кольорами бісеру та візерунками).

Силянки (плетінки)

Прикраса у вигляді рівних різнокольорових смужок з бісеру. Назва походить від способу виготовлення (силяння – нанизування намистин на нитку). Їх часто використовували як обереги – залежно від орнаменту, вони оберігали від різних негараздів, приносили вдачу чи здоров’я.

Кризи

Круглі комірці з бісеру, які вкривали плечі та груди (ширина прикраси інколи становила до 20 см і більше). Носили їх переважно на свята і по кілька штук різної довжини та ширини з різними орнаментами і в різних кольорових гамах.

Сережки

Були однією з найпоширеніших жіночих прикрас. Починали їх носити у віці двох років. Сережки маленьких дівчаток виготовляли з міді, дівчата та молодиці носили срібні, позолоченні та золоті (залежно від статків родини). Форми та фасони сережок були різноманітними: місяці, напівмісяці, бублики, бовтуни, жолудки, реп'яшечки з незабудкою, змійки, книшики, тіявочки, уточки, метелики, ягідки, маківки тощо. До сережок часто кріпили додаткові прикраси – бовти, теліпони, які були частиною святкового вбрання. На Гуцульщині були поширені металеві сережки грушоподібної форми.
Це найпопулярніші прикраси, котрі можна було побачити на українках ще кілька поколінь тому (або ж зараз на старих фото, що збереглись в музеях).