Послання, закодоване в віках,
Осяйність Всесвіту, його віконце
У ніжно-золотавих пелюстках!
В тобі тепло вугільного насіння,
Чорнявість антрациту, його блиск,
З глибин століть пророслеє коріння
Крізь надра пам'яті, їхній неспинний тиск.
Угору пнешся ти стеблом зеленим,
Олійною поживністю вінця
І визріваєш під промінням полуденним
У світі без початку та кінця.
Ти Соняшник! Магічний поцілунок
Світила нашого! Коханеє дитя!
Ти миру й праці щедрий подарунок,
Утвердження гармонії життя!
Яким же дисонансом стала мить ота,
Коли побачила тебе крізь амбразуру блокпоста...
Донецьк, 29.07.2018
Немає коментарів:
Дописати коментар