Лауреати Шевченківської премії

 Хочу розпочати сьогодні розмову про письменників - лауреатів Шевченківської премії - та їхні твори, удостоєні цієї високої нагороди.                         

                                                            
                              
                                        

                        Марія Василівна Матіо́с — 

         українська письменниця (поет,  прозаїк, публіцист)

       Народний депутат України VII, VIII скликання.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005).

Заслужений працівник культури України  

ЇЇ повість «Солодка Даруся» була нагороджена найпочеснішою премією в Україні – Шевченківською.

                                   

Книжка Марії Матіос «Солодка Даруся» — це, насамперед, мовний виклик дистильованій макулатурі, що заполонила книжковий ринок. Це — українська історія 30–х — 70–х років минулого століття в її буковинському і галицькому ареалах.
«Драма на три життя», як визначила жанр «Солодкої Дарусі» сама письменниця, — моральне застереження—забобон про те, що історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані одною пуповиною, а гріх і його спокута — явища майже осяжні, матеріальні.

Про книгу…

«Солодка Даруся», або «Драма на три життя» — коротка повість, яка була написана в період з лютого 2002 р. по травень 2003 р. та вийшла друком у 2004 р. Повість розповідає про гірку долю Дарусі та її батьків, понівечених радянськими НКВСівцями.

   Це історія однієї невинно спаплюженої дівчини – Дарусі, та не простої, а солодкої… Неймовірний біль збирався у її голові, коли бодай хтось нагадував їй про солодощі, і ніхто з односільчан не пригощав її конфетою, бо знали, що Дарусі буде непереливки від солодкого... А ті страшні болі лише тік води міг спинити, люди дивувалися Даринці, ВОНИ не розуміли, що вона рятує себе, як може. Вони не вміли розуміти чуже горе, їхні черстві серця ще горітимуть у пеклі, а Даруся - людина Божа, вона може вільно з Богом говорити, а з людьми ні! Лише з Богом і з батьком, який лежить у ямі, а над ним хрест почепили, бо давно вмер він, а вона може з ним говорити… Люди думають, що вона німа, а вона лише цінує кожне слово, вона знає ціну мовчання…

   Життєвий шлях Дарусі переплітається з, на перший погляд, комічним Іваном Цвичком, він теж не є багатослівним і йому до вподоби грати на дримбі. Притулив до губ дримбу і цілими днями грає пісні: то веселої, то тужливої, а той для нікого незрозумілої пісні. Пристав він до Дарусі, і такі вони схожі собою були, а знаєш чим? Їх обох світ визнавав людьми нижчого рангу, не такими, як всі – вони гірші, бо вони не схожі на всіх, вони дивні…

   Не побоюся сказати, що вони слабі на голову люди, але… Даруся пам’ятає, як тато їй розповідав:

«Слабі на голову – то Божі люди».

   Але як сильно він не хотів, щоб Даруся була тією «БОЖОЮ ЛЮДИНОЮ», бо тим людям ой як не просто живеться в суспільстві. Звісно, можна продовжувати писати про «Солодку Дарусю», відкриваючи всі таємниці тої непростої історії, але тоді буде зовсім не цікаво читати роман Марії Матіос, який заслужив загальноукраїнське визнання.

Цитати з книги, які вартують уваги:

-          Слова можуть робити шкоду.

-          Слабі на голову – то Божі люди.

-          Ніколи не зарано думати про завтра.

-          Люди не люблять тужити, вони взагалі нічого не люблять.

-          Нікому не є так погано, як нашим ворогам, коли нам добре.

-          Жоден сатана не має такої сили, як прості люди у час заздрості, ненависті і помсти.

-          Усе минає.

Читати повністю: http://h.ua/story/215902/#ixzz3yN8KofYA