Думки вголос: У війни не дитяче обличчя...

День знань!

Це чи не єдине свято, яке можна по праву вважати всенародним, адже 1 вересня хтось іде до школи чи вишу, хтось проводжає на навчання, а хтось вирушає вчити. І всі ми або вічні "учні", або вчителі - якщо не за фахом, то за життєвим призначенням.

 

              

Мабуть, ніколи раніше, у далекому мирному житті, мені й на думку не спадало, що це свято, яке відбувається лише за однієї умови: МИРУ! 

ВТІМ... Буває по-іншому...

 

А я сьогоднi не пiшов до школи

             Моїй племінниці Бурсовій Валерії та всім дітям Донбасу, для яких
             сьогодні навчальний рік не розпочався

 - А я сьогодні не пішов до школи,
   Хоч так чекав я на свій перший клас,
   На першу вчительку та перший дзвоник,
   На свято, що завжди було у нас.

   Я чепурився і складав портфеля,
   Я вкотре свою форму приміряв,
   Я був серйозним, змія вже не клеїв.
   Що свято може не відбутися, не знав.

 - І я сьогодні не пішла до школи...
   Так мріяла про випускний свій клас,
   Про сукню та про туфлі на підборах,
   Які красиві в класі всі у нас!

   Я місяць готувалася до школи,
   Переглядала фото всіх років,
   Молила Бога, може, як ніколи:
   "Хай будуть мир й дитинство в малюків!"

 - А я сьогодні все ж прийшла до школи
   В очікуванні на моїх птахів:
   Рудих, русявих і білоголових,
   Чорнявих гомінливих дітлахів...

   У спорожнілих класах пустка дика -
   Такого вересня ще не було:
   Порожньо й тихо. Тихо-тихо-тихо
   Недовго. Бахнуло десь! Загуло!..

   МИ МАЄМО СПОКУТУВАТЬ ПРОВИНУ,
   КОЛИ ВОГОНЬ ВІЙНИ ОБПАЛЮЄ ДИТИНУ!!!

                  Донецьк, 1 вересня 2014 р.

Тож нехай Свято буде Святом, тобто святим залишається поняття "дитинство"!