Пам'ятаймо! Олександр Довженко

 Олександр Довженко:  знайомий і новий

 
 Сьогодні відзначаємо День народження Олександра Петровича Довженка - кіномитця величної та трагічної долі.

Пропоную Вам вкотре перегорнути сторінки його життя, згадати й відкрити для себе нового Олександра Довженка. 

 

1. Сім’я

Автопортрет “Сашко” (ліворуч) та будинок, де народився Довженко (праворуч).

Кінематографіст та письменник Олександр Довженко (1894-1956) відомий фільмами Звенигора (1927), Арсенал (1929), Земля (1930), а також нереалізованими сценаріями, які перетворилися на повноцінні літературні твори – Україна в огні (1943) і Зачарована Десна (1965). Трагічна доля Довженка – досить сказати лише, що йому забороняли жити в Україні, яку він любив усім серцем – є прикладом того, як в СРСР ставилися до талановитих українців. Олександр Петрович більшу частину життя був нещасним і помер у злиднях.

Довженко з батьком (ліворуч). Мати, сестра та батько Довженка (праворуч).

Сім’я, у якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19-о – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. “Батько ніколи не пробачив дідові своєї темряви”, – писав Довженко в Автобіографії. Там же згадує, що, який би епізод дитинства не згадав, в уяві з’являються лише “плач і похорон”. З 14-и дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів – Іван, Сергій, Лаврентій, Василь – від якоїсь хвороби померли в один день. І це при тому, що сім’я була не найбіднішою, – просто життя в селі було надзвичайно важким.

 

2. За кордоном

У біографії Олександра Петровича багато неясностей, але найзагадковіший період – з кінця 1917-о року до 1923-о, коли він повернувся до Харкова з-за кордону. Чи то перебував він у КПУ, чи то уникав партії – незрозуміло, тим більше, що після того, як більшовики остаточно захопили владу, потрібно було посилено доводити перше – з метою вижити. Як би там не було, влітку 1921-о року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру та вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922-о року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. “Про закордон я мріяв тільки в дитинстві, тому відрядження мене налякало, – згадував він. – Канцелярская робота була такою неприємною і нудною, що я не виходив з посольства тижнями”.

 

3. Карикатурист

Політичні шаржі Довженка (ліворуч) і дружній шарж на 

Остапа апа Вишню.

Творчу кар’єру Олександр Петрович починав як художник, причому як художник-карикатурист. Ще з Берліна він надсилав свої малюнки до гумористично-сатиричного журналу українських комуністів у США "Молот". Потім, після повернення до Харківа, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними та “спливли” вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.

 

4. Голлівуд

Довженко та знімальна група під час роботи над фільмом 
“Земля”.

У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм "Земля" в Європі і, виявляється, мріяв прорватися до Голлівуду. Ось що він писав у листі Сергію Ейзенштейну: “Можете ви разом з товаришами, або з Чапліним, або ще з ким-небудь виписати мене – страшно подумати – в Голлівуд хоча би на один місяць, надіславши мені візу. Я не знаю мови, але я все побачу, Сергію Михайловичу. Мені дуже хотілося би запропонувати Чапліну один мій сценарій. Якби він йому і не підійшов, він міг би знайти в ньому для себе кілька цікавих речей. У нас в цей час ставити його не можна”. Є свідчення, що Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера та в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.

 

5. Природа

З самого дитинства головним джерелом натхнення для О. Довженка була природа. На початку 1930-х його дуже дратував пустир на території Київської кіностудії (нині – кіностудія імені О. П. Довженка), і там він разом із двома робітниками та садівником висадив фруктові та декоративні дерева. Але там ще й був склад вугілля – Довженко казав, що хоч сто років буде працювати, не звикне до його виду. Дістав беріз, тамарисків і висадив у неділю все це. Наступного дня спостерігає з вікна монтажної кімнати: йдуть два режисери якраз у напрямку до вугільної ями. Олександр Петрович прямо загорівся від нетерпіння: думає, зараз вони зупиняться, здивовані; почнуть міркувати, хто ж таку красу зробив. Але нічого подібного не сталося. Вони не звернули уваги ні на яму, ні на берези. Довженко йде до них, щоб з’ясувати, у чому справа; запитує, чи нічого вони не помічають. Режисери кажуть – ні. Довженко каже, що посадив дерева. Режисери починають виправдовуватися – мовляв, зайняті, не помітили. А він їм: “Висловлюю співчуття, тому що не вийде з вас режисерів. Вам не вистачає бачення світу”. 

ЦІКАВО:

Свої роботи Олександр Довженко любив порівнювати з деревами: “Мої картини схожі на яблуні: добре потрусив – набрав 500 яблук, погано – впало штук 10”.

 

6. Кохання

Перша дружина – Варвара Крилова-Довженко (ліворуч). 
Друге кохання та дружина Довженка – Юлія Солнцева 
(у центрі та праворуч).

У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, із якою він познайомився в 1914-у році, коли вони разом готували вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Вона була на шість років за нього молодша; у 1917-у пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але в 1917-у році Варвару спокусив білогвардійський офіцер, із яким вона навіть поїхала за кордон, де захворіла на туберкульоз кісток. Коханець покинув її, Варвара повернулася в Україну; О. Довженко все ще любить її та в 1923-у році взяв собі за дружину. Але, почавши знімати свої перші фільми, захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара сама вирішила піти з життя Олександра Петровича (у 1926-у році), аби не бути тягарем. Життя вона прожила одноногою калікою.

Олександр Довженко з Юлією Солнцевою

Із Солнцевою, відомою ролями у фільмах "Аеліта" та "Папіросниця з Моссельпрома", Довженко познайомився в Одесі. Незабаром Юлія покинула акторську кар’єру та почала спеціалізуватися на режисерській майстерності. Вона була асистенткою в багатьох роботах Довженка; досі не розвіяний міф про те, що Солнцева була приставлена ​​шпигувати за талановитим українцем. Також викликає суперечки й те, як вона обійшлася зі сценаріями чоловіка: ставши їх спадкоємицею, вона на власний смак зняла фільми "Поема про море" (1958), "Повість полум’яних літ" (1960), "Зачарована Десна" (1964).

 

7. Нереалізовані сценарії

Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу й навіть приступив до роботи – завадила Друга Світова війна. Те, що записував у щоденники Довженко, не могло бути відомим авторам книг та фільмів, створених на подібні сюжети пізніше. Так, Григорій Чухрай зняв у 1961-у році фільм "Чисте небо" про радянського льотчика, який потрапив у німецький полон, – подібний сюжет за багато років до того описаний у Довженка. Ще один сюжет – про начальника табору знищення, який убив два мільйони людей і захотів поговорити з 2000001 жертвою, російським солдатом, – став одним із епізодів повісті Михайла Шолохова "Доля людини". Сюжет про шведів, які жили в Україні мало не з часів Полтавської битви й вирішили повернутися на батьківщину після Другої Світової війни, пожили в Швеції та повернулися в Україну, був реалізований у документальному фільмі.

 

8. Самокритика

Останнє прижиттєве фото О. Довженка.

Неймовірна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди й неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.

“Мистецтво, у якому немає краси, – погане мистецтво”, – також вважав Олександр Петрович. Студентам ВДІКу він розповідав, що без таланту гарний фільм не зробиш, але що в кіно, проте, “у спритного режисера стільки “замінників таланту” – сценарист, оператор, актори тощо, – що іноді проходять довгі роки, поки його безпорадність стає очевидною”.

О. Довженко любив повторювати жарт: талант як гроші – або він є, або немає, і тоді вже нічого не поробиш. Під час обговорень фільму "Земля" режисер зробив висновок про залежність оцінок від можливостей критика: “Коли приходить критикувати мою роботу людина здорова, то каже – “гарна”, а якщо говорить людина “погано” – дивишся, хвора. Так по зовнішності й судиш – або печінка не в порядку, або шлунок, або кров уповільнена, але щось не в порядку. Я вважаю себе людиною здоровою і хотів робити здорові фільми для здорових людей”.

 

9. Батьківщина

О. Довженко на Західній Україні у 1939-у році.

Живучи більшу частину свідомого життя в Москві, Олександр Довженко неймовірно сумував за Україною. “Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945-у році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, із грудей моїх вийняли серце й закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”.

У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною і добила його. Незадовго до смерті в 1956-у році він написав у президію Ради письменників України: “Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні”. Відповіді не було. Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі в Москві.

10. Вітер

Під час зйомок "Щорса" Олександр Петрович стояв у пшениці та, набравши повні легені повітря, свистів. Це було дивно ще й тому, що режисер ненавидів свист. Через кілька хвилин Довженко розкрив таємницю: “От ви не вірите, а я точно знаю, що варто так посвистіти, і з’явиться вітер. Відчуваєте, він вже з’явився. Скоро будемо знімати”.