Читаймо! Сучасна українська література

Нашого цвіту - по всьому CучУкрЛіту! 

 

       Дарина Дар

 

Сучасна українська література може подобатись, може не подобатись, але не можна заперечувати той факт, що вона стрімко розвивається в різних напрямках, отже, процес іде!

Пропоную добірку найцікавіших, на мій погляд,  книг за останні 11 років. Їхні автори родом із різних куточків нашої країни.

 

 

"Солодка Даруся" (2004; автор — Марія Матіос)

 

Солодка Даруся — як казали в давнину, блаженна: ходить селом, розмовляє з деревами, рослинами. Спочатку природа Дарусиного божевілля є незрозумілою, секрет розкривається ближче до кінця книги. Даруся була цілком нормальною й навіть дуже кмітлівою дівчинкою, але в юному віці їй довелося побачити дещо жахливе, із чим не впорався її дитячий мозок. Тож залишок свого життя Даруся проведе в солодкому напівтрансі, де навколишня дійсність трансформується в її власну картину світу.
Роман, на мою думку, відображає трагедію не тільки гуцульського краю, а й усього українського народу, понівеченого радянським режимом.
Не можу не відзначити чудову мову Марії Матіос. Періодично трапляються діалектизми, але саме вони надають колорит і своєрідність чудовій прозі письменниці.

"Зів'ялі квіти викидають" (2006; автор — Ірен Роздобудько)

 

Зів'ялі квіти викидають... Влучна назва... І коротка, але вражаюча повість.
Дві жінки, в минулому відомі акторки — Едіт Береш та Леда Ніжина — доживають вік у будинку для старих самотніх акторів. Усе життя вони були суперницями: за глядачів, за ролі, за коханого чоловіка. Одна жила багато й розкішно, а друга пройшла всі кола пекла. Опинившись у притулку разом, вони почали ще більше ворогувати. Але врешті-решт суперниць мирить жінка, що доглядає за ними — Стефка. Вона випадково дізнється про життя колишніх зірок кіно. Пізнавши глибоке розчарування, Стефка переживає депресію, але починає бачити світло в кінці тунелю завдяки зустрічі з цими двома акторками. А що чекає далі на головну героїню роману — читач дізнається, познайомившись ближче з цією дивовижною книгою.

"Гонихмарник" (2010; автор — Дара Корній)

 

Гонихмарники — створіння зі слов’янської міфології. Вони є владарями хмар. Вони живуть серед людей, і відрізнити їх від простих смертних практично неможливо. Жодна жінка не може встояти перед дводушником-Гонихмарником. Не встояла й Аліна — дівчина особлива, талановита. Як виявилося, вже не одне покоління Гонихмарники закохуються в дівчат з роду Алінки, й це кохання несе тільки біль і смерть. Мати Аліни втекла від Гонихмарника в місто, але не так легко перемудрувати долю. У місті на шляху її дочки все одно трапляється дивний юнак у чорному. Той самий Гонихмарник — напівлюдина, напівдемон. Аліна щиро вірить у те, що справжнє кохання може змінити хід речей та відділити душу людини від демонічної сутності...
Цікаво, що після виходу цього роману критики почали називати пані Корній українською Стефані Майєр (авторка вампірської серії "Сутінкова сага"). Та навряд чи Дара Корній дійсно намагалася зробити свій роман схожим на американський. Адже книжка "Гонихмарник" самобутня і сповнена суто українським фольклором: є там легенда і про душі міст, і про виникнення Карпат, і ще безліч цікавинок, заради яких, без сумніву, варто прочитати цю книгу.

"Мати все" (2010; автор — Люко Дашвар)

 

Письменниця Люко Дашвар – майстриня психологічного порпання в потаємних куточках людських душ. Вона витягує з них не надто приємні речі. Але роман заснований на реальних подіях, тож усе це, на жаль, не вигадка.
Дія роману відбувається в Києві. Ліда Вербицька – професорська дочка, дівчина з дуже інтелігентної, на перший погляд, і забезпеченої сім'ї. Вона працює в клініці та щасливо живе з чоловіком Стасом. І є в Лідочки дві таємниці, одну з яких вона відкриє нам тільки наприкінці книги. А друга стане відома читачеві одразу – дівчина має брата Платона, який за все життя жодного разу не виходив зі своєї кімнати. А ще Ліда має маму-тирана, яка всіх членів родини підібгала під себе. Загалом, сімейство і так не нудьгувало, але Платон виріс і мати вирішила, що йому час одружитися. Та хто захоче бути з божевільним..?

"Століття Якова" (2010; автор — Володимир Лис)

 

Старий Яків дожив майже до ста років. У нього за плечима ціле століття. Століття непросте для всього людства, а тим паче для тих, хто прожив його на Волині.
Яків і серед своїх був білою вороною. Коли йому не було і 17-ти, його кохана, що ділила з ним почуття і гарячі ночі, пообіцяла іншому вийти за нього, носячи під серцем дитину Якова. І тоді він, волаючи від пристрасті й ревнощів, пійшов на її весілля з рушницею в руках...
Зброю він брав до рук ще не раз і не два. Адже Яків пережив багато держав і багато воєн. Потім були друзі, оголошені ворогами, й вороги, які назвалися друзями.
Та все ж особисте життя Якова б'є всі рекорди за своєю насиченістю. Не кожному судилося зазнати таку кількість любовних драм і пристрастей. Він любив багатьох жінок. Багато жінок любили його. Він робив дітей чужим дружинам і визнавав своїми чужих дітей. А ще ховав їх, що найстрашніше, що можна тільки уявити.
Це справжня, захоплива, неймовірна книга. Читаючи її, мимоволі замислюєшся, чи є довге життя Божим даром, а чи прокляттям.

"Танґо смерті" (2012; автор — Юрій Винничук)

 

В цьому романі перед читачем постає спершу Львів кінця тридцятих років минулого століття, потім — те саме місто під час Другої Світової війни. Четверо друзів: німець, поляк, українець і єврей, - проживають тут своє життя. Вони навчаються, закохуються, заробляють свої перші гроші, потрапляють в різни халепи, викручуються з них – але завжди залишаються друзями. Коли в 1939 році Гітлер напав на Польшу, ніхто з товаришів не вірив, що біда докотиться і до їхнього міста..
Паралельно в наші дні у романі відбуваються інші події з іншим героєм — філологом Ярошем. І не лише у Львові, але й в інших точках земної кулі. Адже вчений займається вивченням однієї давно забутої культури, намагається відновити мову того народу.
Ці дві сюжетні лінії тісно переплітаються й наприкінці книги зливаються в таємниче "Танґо смерті"...
Роман став "Книгою року BBC-2012", і багато хто вважає, що цілком заслужено. Деякі критики за цю книгу називають автора українським Умберто Еко або Хорхе Луїсом Борхесом. 

"Нова стара баба" (2013; автор — Лариса Денисенко)

 

Варвара і Зойка — дві 85-річні жінки, зовсім не схожі за характером, до того ж, розмовляють різними мовами. Зойка має "серце з перцем", криклива, проте дуже добра в душі; Варвара ж, навпаки — врівноважена, абсолютно не дратівлива. Але попри все це старі — дуже добрі подруги. Адже вони подолали разом багато труднощів.

Та найцікавіше в їхньому житті починається через онука Варвари — Славка, у вихованні якого Зойка брала активну участь: виявляється, "хлопчик", якому 30 з гаком, знайшов нову бабу! Хто вона? Звідки? Може, це одна з колишніх їхнього дорогоцінного онучка?

На щастя, на старих (і на читача) чекає хеппі-енд: Славко знайшов своє щастя, чим дуже потішив бабусь.
Це дуже щира книга про дружбу, кохання, любов до дітей. Написано її легким стилем та з неабияким почуттям гумору.

Тематика творів, як бачите, дуже розмаїтa, на всі смаки. Дуже сподіваюся, що після прочитання статті, хтось зацікавиться бодай однією книжкою з цього списку та українською літературою взагалі.

 

Пам'ятаймо! Всеволод Нестайко

 

   Всеволод Нестайко (30 січня 1930—16 серпня 2014)

 

Всеволод Зіновійович Нестайко — беззаперечний класик сучасної української дитячої літератури.

Щоранку на вулиці Шовковичній, у самому центрі Києва, можна зустріти високого сивого чоловіка з песиком на повідку. Час від часу він жартівливо посварюється на свого Дюка й усміхнено-замріяно крокує далі... На нього не полює зграя фотографів і телекамер, проте його книжками зачитуються мільйони дітей «від 2 до 102...», і якби зібрати воєдино всю їхню до нього любов — вона осяяла б всю Україну... Мова, звичайно ж, про найславнішого українського казкаря Всеволода Нестайка — автора знаменитих «Тореадорів з Васюківки» — чи не найкращого українського дитячого роману минулого століття. 

 

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині. У лихі 30-ті, втративши батька — подоляка-тернополянина, який у 20-ті роки був у "січових стрільцях", майбутній письменник переїжджає з мамою до Києва. Скінчивши десятирічку, 1947 року В.Нестайко вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка».

Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах «Барвінок» та «Піонерія». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. Майже п’ятидесятилітній шлях у дитячій літерарурі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єc. Найвідоміші з них «В Країні сонячних Зайчиків» (1959), «Супутник ЛІРА-3» (1960), «Космо-Натка» (1963), «Робінзон Кукурузо» (1964), «Тореадори з Васюківки» (1973), «Одиниця з обманом» (1976), «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1981), «Загадка старого клоуна» (1982), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), «Слідство триває», «Таємничий голос за спиною» (1990), «Неймовірні детективи» (1995) та інші непересічні твори. 


                                   

 
ЦІКАВО:

Книги В. Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими.

                        

                        

 

За творами Всеволода Нестайка знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди. Телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984) та відзначено спеціальним призом на кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985).

Всеволод Нестайко — лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка ( за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. 

ЦІКАВО:

1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. Х. Андесена як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. 

 

10 цікавинок про українські вишиванки

Вишиванки завжди були нашим національним символом, гордістю та автентичною ознакою. Однак, сьогодні навіть голлівудські зірки хочуть відчути себе частинкою України. Серед найновіших модних тенденцій – жовто-сині кольори, віночки і, звичайно, справжні українські вишиванки!

Актори та музиканти з’являються у вишитих сорочках на вулицях, дизайнери використовують українські орнаменти у своїх колекціях. І все це не даремно, повірте!

Адже вишита українська сорочка – це не просто одяг, це справжній оберіг. Ось вам кілька найцікавіших фактів про цей витвір мистецтва, які ви, можливо, не знали :)

 

1. Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі та всюди, де тіло було відкритим. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. А діткам при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів.


 

          


2. Виявляється, вишиванки – один з найдавніших українських атрибутів. Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. Археологи знайшли на Черкащині зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. Знахідка датувалась 6 ст. нашої ери. Такі ж сорочки приписувались трипільцям.


                       

3. Сорочка завжди вишивалась жіночими руками, а тому несла сильний емоційний заряд, символізувала добро, любов і вірність. Давнє замовляння наших предків говорило: "Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був". Саме тому дівчата повинні були вишити своєму нареченому вишиванку до весілля.

 

4. До речі, про особливе значення чоловічої вишиванки, як символу кохання ходить ще одна легенда. Подейкують, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Іншим до такого сакрального ритуалу зась. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.

 
 

5. Першим модником, котрий поєднав вишиванку з буденним одягом став Іван Франко, котрий носив її під піджак і з сучасним вбранням. Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.

 

6. Кожен регіон України має свою особливу вишиванку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом. Фактично, кожна область може повихвалятись унікальними вишитими сорочками, притаманними тільки їй.


 

7. Першим ведучим, який з’явився  у прямому ефірі у вишиванці, став Андрій Шевченко. В такому вигляді він відкрив телемарафон "Ніч виборів" на "5 каналі". Згодом таку тенденцію підтримали й інші.


                    

8. Дуже багато орнаментів, що використовуються в оздобленні вишиванок, сягають своїм корінням до язичницьких часів. Наприклад, солярні знаки (або "громовий знак", "колесо Юпітера") пов’язані з язичницьким небесним божеством Родом.





9. Одним з найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Розповідають, що колись турки і татари знищили практично всіх місцевих чоловіків, тому жінки впродовж кількох поколінь вдягали саме такі сорочки. А у боршівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, одягнута саме у таку вишиванку.
 

10. Орнаменти, якими прикрашають вишиванки, стали настільки популярними, що тепер ними оздоблюють не тільки сорочки! Останнім часом в українців з’явився новий тренд – автовишиванка. Автомобілісти прикрашають свої транспортні засоби спеціальними наліпками. Для кожного замовника створюється особливий дизайн.

 



Розробники розповідають, що "вишивані" наліпки замовляють не тільки власники авто, адже їх можна почепити на будь-яку рівну поверхню. До речі, популярністю вони користуються по всій Україні. Розповідають також, що замовлення на автовишиванки надходять і з інших країн: Німеччини, Австралії, Нової Зеландії!





Традиційні орнаменти почали наносити вже й на тіло. Патріотичні татуювання сьогодні стали трендом №1 серед української молоді. Хтось вважає це неймовірно вдалим варіантом для такого рішення, а хтось називає безглуздістю. Що ж, смаки у всіх різні. Та якщо вже говорити про татуювання, погодьтеся: такий малюнок виглядає куди краще і змістовніше, ніж незрозумілі фрази.
 

 

 




До речі, вишиванки одягли не тільки автівки. Домашні улюбленці теж підхопили патріотичну тематику. Чи то правильніше сказати, їх хазяї :) Все більше котиків та собачок з’являються в інтернеті та на вулицях в українських національних костюмах. Знову ж таки, це дещо суперечливо, і комусь може не сподобатись. Та погодьтесь, це виглядає мило :)