У День сміху посміхнімося з ПАВЛОМ ГЛАЗОВИМ!Байка видатного українського поета-гумориста звучить знову актуально й виразно. Складається враження, що вірші було написано сьогодні. Ось така вона — сила таланту! Не всі знають, що влада протягом усіх років життя поета, та й після смерті, робила все, щоб гостре слово Глазового народ чув якомога менше.
Знаєте, а я обожнюю його гуморески про мову!
НАШІ ХЛОПЦІ
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
- А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
- Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
- Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ
Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
- Як ваш Льова поживає?
- Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр - бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: "До такого
Життя ми не звичні.
Ми - євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета *
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі -
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль -
Розумна держава.
Нав'язувать чужу мову
Там не мають права.
Найкраща мова
КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
— Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
* * *
«ДАМОЧКА-КИЯНОЧКА»
До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада понімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
Трохи згодом дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек,—
Мовила мала;
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Он же нехорош. —
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлєбушек
Язика злама…
* * *
«Чия мова краща»
Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува, із пивнички чи там із буфета,
А вона як застрокоче, наче з кулемета.
Розпікає по-французьки, по-німецьки лає,
А бува, що й італьянське слово добавляє.
А я, браток, по-простецьки двину два словечка,
І вона лиш оком кліпа, як ота овечка.
Бо такі слова я знаю, в три дуги загнуті,
Що їх, браток, не вивчають в жоднім інституті.
* * *
ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ
Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
— Як ваш Льова поживає?
— Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр — бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: «До такого
Життя ми не звичні.
Ми — євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдом! —
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль —
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.
* * *
«Заморські гості»
Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає.
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову.
Козирнув сержант і вдруге.
Не дивуйтесь, — каже.
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.
***
МОВА ВЕЛИЧАВА
Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів…
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому —
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п’яне,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для «куплі» мова наша
І не для «продажі».
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне…
***
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком —
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
— А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
— Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
— Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
1
5
4
Джерело: http://dovidka.biz.ua/gumoreski-glazovogo-pro-movu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком —
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
— А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
— Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
— Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.Джерело: http://dovidka.biz.ua/gumoreski-glazovogo-pro-movu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком —
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
— А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
— Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
— Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.Джерело: http://dovidka.biz.ua/gumoreski-glazovogo-pro-movu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
— Якій мові ми синочка
Будемо навчати —
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
— Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.
Дамочка-кияночка
До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам...
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада понімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
Трохи згодом дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек,—
Мовила мала;
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Он же нехорош. —
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлєбушек
Язика злама...
Чия мова краща
Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува, із пивнички чи там із буфета,
А вона як застрокоче, наче з кулемета.
Розпікає по-французьки, по-німецьки лає,
А бува, що й італьянське слово добавляє.
А я, браток, по-простецьки двину два словечка,
І вона лиш оком кліпа, як ота овечка.
Бо такі слова я знаю, в три дуги загнуті,
Що їх, браток, не вивчають в жоднім інституті.
«Дамочка-кияночка»
До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада понімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
Трохи згодом дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек,—
Мовила мала;
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Он же нехорош. —
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлєбушек
Язика злама…Джерело: http://dovidka.biz.ua/pavlo-glazoviy-damochka-kiyanochka/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
СУПЕРЕЧКА Матір звуть Елеонора, а батечка — Савка.
Синок у них підростає, ім'я йому Славка.
Батько щирий українець, мати — сибірячка.
— Нє говорі, — учить мати, — гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
— Прошу слова вибирати, — насупився Савка. —
Це ти мене зараз лаєш, а собака — гавка.
ЗДРАСТЄ, МАМА РОДНАЯ!
Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір'ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? —
Мати гладить сина по рудому чубчику.
— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, —
Більш на те скидається, що по-малоруському. —
А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?
У ТРАМВАЇ
У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!
Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.
ДОПОТОПНЕ ПРІЗВИЩЕ
Прибіг якось до райради Тягнирядно Сава.
— Прошу прізвище змінити. Ось моя заява.
Бо моє вже застаріло, допотопним стало.
Я нове собі придумав — Тягниодіяло.
Найкраща мова
У природі має місце
Мішанина всяка.
Подружились на подвір’ї
Кіт і злий собака.
Кіт хвалився-вихвалявся:
-Більш не буду нявкать.
Щоб довір’я заслужити,
Буду тільки гавкать.
А коти і кошенята
Занявчали хором:
Рідну мову забувати?
Як тобі не сором?
Це почувши, розлютився,
Розізлився псище
І загнав котяче плем’я на брудне горище:
-Ах, ви ж — кляті паразити!
Я вас наскрізь бачу!
Вам собача не годиться?
Вам давай котячу?
Тож, давайте поміркуєм,
В кого мова краща.
Чи не в того, хто страшніший,
В кого більша паща?
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком —
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
— А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
— Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
— Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.Джерело: http://dovidka.biz.ua/gumoreski-glazovogo-pro-movu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Павло Глазовий написав
багать цікавих гуморесок про мову, які показують ставлення автора до
рідної мови. Найкращі гуморески Павла Глазового про мову зібрані в цій
статті.
Гуморески Глазового про мову
НАЙКРАЩА МОВА
Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
— Якій мові ми синочка
Будемо навчати —
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
— Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.
* * *
КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
— Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
* * *
«ДАМОЧКА-КИЯНОЧКА»
До крамниці дамочка
Увійшла з дитям.
— Купи книжку, мамочко,
Он вона, отам…
Мама здивувалася:
— Кніжечку ти хошь?
Ето на украінском.
Что ти в нєй поймйошь?
Кніжкі, моя дєточка,
Нада понімать,
А на етой запросто
І язик сломать.
Трохи згодом дамочка
В булочну зайшла.
— Купі, мама, хлєбушек,—
Мовила мала;
Мама не сказала їй:
— Хлєбушек ти хошь?
Ето же украінскій,
Он же нехорош. —
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлєбушек
Язика злама…
* * *
«Чия мова краща»
Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува, із пивнички чи там із буфета,
А вона як застрокоче, наче з кулемета.
Розпікає по-французьки, по-німецьки лає,
А бува, що й італьянське слово добавляє.
А я, браток, по-простецьки двину два словечка,
І вона лиш оком кліпа, як ота овечка.
Бо такі слова я знаю, в три дуги загнуті,
Що їх, браток, не вивчають в жоднім інституті.
* * *
ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ I ДЕРЖАВНУ МОВУ
Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
— Як ваш Льова поживає?
— Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар’єр — бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: «До такого
Життя ми не звичні.
Ми — євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдом! —
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль —
Розумна держава.
Нав’язувать чужу мову
Там не мають права.
* * *
«Заморські гості»
Прилетіли на Вкраїну
Гості із Канади.
Мандруючи по столиці,
Зайшли до райради.
Біля входу запитали
Міліціонера:
— Чи потрапити ми можем
На прийом до мера? —
Козирнув сержант бадьоро.
— Голови немає.
Він якраз нові будинки
В Дарниці приймає.
Здивуванням засвітились
Очі у туриста.
— Ваша мова бездоганна
І вимова чиста.
А у нас там, у Канаді,
Галасують знову,
Що у Києві забули
Українську мову.
Козирнув сержант і вдруге.
Не дивуйтесь, — каже.
Розбиратися у людях
Перше діло наше.
Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде.
***
МОВА ВЕЛИЧАВА
Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів…
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому —
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях та пивницях,
Де й повітря п’яне,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духмяне.
Не для «куплі» мова наша
І не для «продажі».
Не для того, щоб базікать
На ледачім пляжі.
Наше слово не ввібгати
У сухі трактати,
Щоб лакейством хліба кусень
Підло заробляти,
Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очі у собаки.
На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне…
***
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком —
Приїжджа людина.
Запитує у зустрічних:
— А котра година?
Перехожі пробiгають,
Позиркують скоса.
Той рукою вiдмахнеться,
Той відверне носа.
А тут раптом двоє негрів
Вийшли з гастроному.
Один глянув на годинник:
— Зараз чверть на сьому.
Вуйко низько поклонився.
— Дякую, шановнi!
Значить, є ще у столиці
Україномовні.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/gumoreski-glazovogo-pro-movu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
eTwinning – освітня програма Єврокомісії, створена у
2005 році для навчання та співпраці європейських шкіл, за допомогою
реалізації спільних проектів на спеціальній онлайн-платформі. У 2013
році в рамках Східноєвропейського партнерства до програми приєдналася
Україна, Грузія, Молдова, Вірменія, Азербайджан і Туніс. Їх об’єднано в
робочий простір під назвою eTwinning Plus, де вони можуть співпрацювати з
усіма учасниками програми із 42-х європейських країн.
Український художник-примітивіст, який мав принаймні 17 імен, під якими
фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Як художника Никифора
(українець-лемко) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леона
Марселя експонувалася його виставка з 200 малюнків. Провідними темами
його робіт була біблійна та світська.
Перша персональна виставка художника відбулась у Львові. А потім його
твори виставлялися у різних країнах світу понад 80 разів — представлення
його картин у Римі (1957), Німеччині (1961) та Парижі (1964) остаточно
закріпили за ним славу геніального новатора у сфері наївного мистецтва.
Криницький ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на
його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти
пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював
вишукану… порнографію; "проектував" квітучі міські квартали,
перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.
Довгий час жив і працював у Парижі, де за ним закріпилася слава
художника з світовим ім’ям. Паризька богема знала його під прізвиськом
"український розбійник", хоча тоді він покинув свою країну вже назавжди.
У Парижі він змінив свій кубістський стиль на
динамічніший експресіонізм.
Один із найвідоміших у світі галицьких митців ХХ століття. Графік,
кераміст. Його твори свого часу прикрашали президентські апартаменти
Джона Кеннеді у вашингтонському Білому Домі. "Кожна гравюра – особливий
мікрокосмос" – говорили про Якова Гніздовського колеги.
Дебютне визнання художник отримав у 1950 році на виставці графіки в
Міннеапольскому інституті мистецтв. Остаточне визнання майстерності
Гніздовського в США відбулося, коли галерея Асоціації Американських
Митців у Нью-Йорку купила 220 відбитків його серії дереворізів "Сосни".
У листопаді 1975-го персональну виставку Гніздовського в Токіо відвідує
син японського імператора Хірохіто. Усі роботи викуповує найбільша
тамтешня галерея "Йосейдо". Разом із виставкою сучасної американської
графіки роботи українця їдуть до країн Латинської Америки, Японії та
Індії. Сьогодні твори Гніздовського зберігаються у приватних збірках та
музеях, зокрема в Конгресовій бібліотеці, Бостонському музеї,
Філадельфійському музеї, Університеті Делавер, Університеті Вашингтона,
Батлер Інституті, фундації Вудварда, збірці Нельсона Рокфеллера (у США),
а також у музеях Японії.
Український та американський художник, який є автором настінного
монументального розпису церков у Міннеаполісі, Нью-Йорку, Торонто.
Впродовж ХХ століття його виставки відбувались у різних країнах світу. В
Люрдi зберігаються три його образи, а в Римi – образ княгинi Ольги.
У станковому малярстві Димитренко творив композицiї національного
характеру, був також портретистом та графіком, залишивши ряд портретiв
вiдомих особистостей. Особливо любив малювати жіночі портрети. В основу
своєї живописно-декоративної манери покладав зразки візантійського
мистецтва часів імператора Юстиніана (V—VI ст.) та традиції давнього
українського мистецтва.
У важкі післявоєнні роки став одним із організаторів Спілки українських
образотворчих митців. З відкриттям імміграції за океан Дмитренко
переїжджає до Канади, а згодом назавжди поселяється у Детройті.
Сьогодні основна частина творів Давида Бурлюка зберігається у
меморіальному музеї художника у Нью-Йорку, а також у Росії, країнах
Європи, в Японії, Канаді.
Софія Левицька відома своїм живописом та графікою у стилях кубізму та
постімпресіонізму із впливом народного українського мистецтва.
Один з найоригінальніших кольористів та пейзажистів вітчизняного
мистецтва, якого називають українським Ван Гогом. Його талантом
захоплювалися поціновувачі мистецтва в Нью-Йорку, Філадельфії,
Вашингтоні, Парижі. Про нього знали в США, Канаді, Аргентині,
Австрії, Німеччині…
Яскравість, експресія, несподівані кольори – те, чим відразу приваблюють
картини Неділка. Кажуть, американські колекціонери й зараз за великі
гроші купують на аукціонах невеликі полотна цього рішучого колориста.
Оригінальні картини Неділка сьогодні є великою рідкістю.
Відомий живописець та карикатурист. Окремі його твори перебувають в
галереях Праги й Лейпціга, прикрашають помешкання приватних
колекціонерів у країнах Західної Європи та в США. В Україні відомий
насамперед своїми зображеннями персонажів української демонології.
