Думки вголос: Земле ти моя блакитнонеба

Земле ти моя блакитнонеба!

Земле ти моя блакитнонеба

З золотим колоссям на вітрах!

Так судилося чи так і треба –

Ти велична у своїх жінках!

Ти плекаєш їх в своїх просторах,

Міць духовну їм даєш у дар,

У річках стрімких, високих горах

Їм визбируєш жіночий чар.

Ти гартуєш їх на щастя й муку,

На прямостояння на вітрах,

Доленосні зустрічі й розлуки,

На щасливу путь й тернистий шлях.

Рушниками стелеш їм дороги,

Чорним і червоним споконвік

Вишиваєш радощі й тривоги,

Додаєш стежків із року в рік…

Земле ти моя блакитноока

З золотим колоссям на вітрах!

Піднеси жінок своїх високо,

Збережи жіноцтво у  віках!

                       м. Донецьк, 2014-2017  

Думки вголос: Залюбки!

Яке красиве слово - "ЗАЛЮБКИ"!
Залюблена в цей світ, в красу довкола,
Хотіла б я пройти усі стежки,
Й при цьому щоб душа не охолола!

Щоб світлим був і усміх, і думки,
Для кожного знайшлось привітне слово,
Хай навіть і робила б помилки,
Втім виправляти б залюбки була готова!

Щоб залюбки і праця, і пісні,
Щоб залюбки і зустрічі, й прощання,
Щоб світ не став ні сіримм, ні пісним,
Щоб в радість були сутінки й світання.

Щоб радісно хотілось і моглось,
Перемагалось і перемоглося,
Щоб ні про що пошкодувать не довелось
І залюбки намріяне збулося!

                   м. Донецьк, 21.10.2017

Думки вголос: Зорепади

Як багато в цьому вечері неба!
Як чарують нас глісади зірок!
І здається, що все йде так, як треба,
Бо з небес цих на нас дивиться Бог.

Обирають нас щасливі ці зорі,
Вмить спалахують коханням в очах,
І на цьому березі моря
Припада до ніг Чумацький весь Шлях.

Зорепади серпнів! Дивнеє диво!
Ви просвітлення й натхнення моє!
Провіщаєте нам долі красиво
Сотні років. Так було і так є!

                 м. Донецьк, серпень-жовтень 2017

Думки вголос: Притулок серця...

Притулок серця - дім моїх батьків,
Де човник пам'яті гойдає мене тихо,
Це край казок, ляльок, дитячих снів, 
Де не живуть ані біда, ні лихо.

Тут завжди я дівча, донька мала,
Матуся - молода, живий ще тато,
І, скільки б років не пройшло б, де б не була,
Сюди тягнуся серцем я завзято.

Тут ми з сестрою бавимося вдвох,
"Виховуємо" їжаків і черепаху,
Не знаючи ані турбот, ані тривог,
Ми в очі дивимось життю без страху.

На тренування разом біжимо,
Так мріємо майстрами спорту стати - 
Як кадри чорно-білого кіно...
Як було б добре у тім часі побувати!

Куточку пам'яті про добрі ті часи!
Хай оминають тебе смутки й лихо!
Обличчя рідні тут і рідні голоси,
Ви тиха гавань і одвічна втіха!

                            м. Донецьк, 04.10.2017


 

Думки вголос: Одним торканням...

Одним торканням, єдиним дотиком,
Недочеканням і гострим опіком
Твоєї пам'яті й душі моєї,
Розплескуванням ліхтарів на сни алеї,

Невідпусканням рук, очей
Аж до світанків,
І сяйвом зоряних ночей,
І смутком ранків,

І стукотом підборів, і зітханням,
І ампутуючим тебе назавжди відпусканням
Виболює в мені найменшая клітинка...
Приречена на незреченність. Просто жінка...
                                          
                                             м. Донецьк, 03.10.2017
 

Пам'ятаймо! Анатолій Солов'яненко - той, хто ненавидів війну

Я люблю людей красивих: красивих у своїх людських проявах, у професії, у ставленні до світу. Саме таким для мене є мій славетний земляк Анатолій Борисович Солов'яненко

Скромного українського співака визнали одним із найкращих тенорів світу

  

"Того ранку, коли це сталося, він прокинувся в чудовому, як рідко бувало останнім часом, настрої. І каже: "Я збираюся поїхати на дачу, наведу там порядок, приберу й буду чекати на ваш приїзд". Наступного дня до нас на дачу мав приїхати посол Італії в Україні. Ми збиралися провести там вихідні, смажити шашлики. Я сказала: "Толю, давай я відвезу тебе". Протягом останніх трьох років Анатолій не сідав за кермо. Він відповів: "Я не хочу. Краще поїду автобусом". У Толі ніколи не було зіркової хвороби. Я все-таки довезла його до автобуса. Він поцілував мене та сказав: "Чекаю на тебе завтра, не затримуйся", - згадувала останню зустріч із чоловіком - видатним українським оперним співаком Анатолієм Солов'яненком його вдова Світлана.

Анатолій Солов'яненко найбільше любив проводити час на своїй дачі. Працював на землі, займався садом

"Це сталося 29 липня. Вдома була моя мама. Анатолій сходив на річку Козинка, покатався на водних лижах. Повернувся додому, ліг на ліжко та ... помер. Не витримало серце", - розповіла вона в інтерв'ю fakty.ua
Анатолія Борисовича не стало 29 липня 1999 року. Співак помер від інфаркту на своїй дачі в селі Козин, що в 30 км від Києва. Йому було 66 років.

Анатолій Солов'яненко був змушений піти з театру. На нього часто писали доноси, не запрошували виступати

Прощання проходило в Національній філармонії України. В останню путь великого тенора прийшли проводжати тисячі людей. Труну виносили під громові оплески. Його поховали в Козині, недалеко від заміського будинку співака.

Анатолій Солов'яненко, ліричний тенор, соловейко України

"Зараз я розумію, що мій перший порив поховати Анатолія Борисовича в Козині був правильним. Йому були чужі метушня, помпезність. Нам одразу запропонували місце на Байковому кладовищі, але я завжди знала, що спокій він знаходив лише у себе на дачі в Козині. Тепер Анатолій Борисович лежить під високою сосною, у чудовому, спокійному місці. Кожна квітка, покладена на його могилу, помирає своєю смертю, ніхто їх не забирає. Люди, проходячи повз могилу, зупиняються".

Анатолія Солов'яненка називали українським соловейком і одним із найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах "Метрополітен-опера", "Ла Скала", Большого театру. Йому пропонували залишитися в Італії та Росії, але серце Анатолія Борисовича назавжди було віддане Україні. 30 років він прослужив у Національному театрі опери та балету

"Анатолію пропонували прекрасні умови, будь-яку квартиру. Три рази Лужков (Юрій Лужков протягом 18 років (з 1992 по 2010 роки) обіймав посаду мера Москви, звільнений "у зв'язку з втратою довіри Президента Росії" - Gazeta.ua) запрошував нас переїхати до Москви. Але я бачила, як Анатолій весь час шукав привід, аби відмовитися. Напевно, він любив свою батьківщину більше, ніж вона любила його. Ми могли виїхати й до Італії, прекрасно заробляти, там виходили диски Солов'яненка. Але чоловік говорив, що його серце назавжди віддане Україні. Розумієте, корінням він був тут. Особливо любив свій Козин".

"Ми познайомилися з Толею на роботі, у Політехнічному інституті. Я була лаборанткою на кафедрі, а він викладачем. Ми жили в одній стороні, куди ходив один-єдиний трамвай. Їхати треба було хвилин 30, і ми часто опинялися там разом. Я добре пам'ятаю день, коли він уперше відкрито звернув на мене увагу. Це було 8 березня 1962 року. До речі, у той час це був робочий день.Толя приніс мені шикарний букет квітів і запропонував провести додому. Для мене це було повною несподіванкою". Анатолій Солов'яненко одружився в 1963 році

Анатолій Солов'яненко народився 25 вересня 1932 року в Донецьку, у шахтарській сім'ї. У 1954 році закінчив Донецький політехнічний інститут, у 1978 році, вже будучи народним артистом СРСР, - Київську консерваторію.

Пам'ятник Анатолію Солов'яненку в Донецьку вкритий сусальним золотом, його "ноги" часто псують вандали

Інтерес до оперної класики прийшов до нього пізніше, коли він познайомився з відомим українським оперним співаком Олександром Коробейченком, що розпізнав у молодому Солов'яненкові талант оперного артиста. З 1950 року Анатолій Борисович брав у нього уроки співу, - пише peoples

Анатолій Солов'яненко біля Андріївської церкви

У 1962 році співак був прийнятий стажером до Державного академічного театру опери та балету імені Т.Г. Шевченка. Незабаром перемога в конкурсі молодих вокалістів дала йому право стажуватися в міланському театрі "Ла Скала". З 1963 року під керівництвом відомого маестро Барра пізнавав школу італійського бельканто. Протягом трьох років (1963-1965) талановитий українець розвивав смак, удосконалював культуру виконання, розкривав яскравість і своєрідність голосу, який усе більше й більше кристалізувався як ліричний тенор. У сезоні 1977/1978 років він брав участь у 12 спектаклях "Метрополітен-опера", США. За 30 років роботи в Національному театрі опери та балету виконав 17 оперних партій, записав 18 грамплатівок (арії, романси, пісні).

"Тато ніколи не співав на застіллях - це було виключено. Він ставився до співу як до професії й не дозволяв під келих або під чарку ляснути себе по плечу та сказати: "Толіку, заспівай!". Вдома, коли розспівувався, і то зачинявся в кімнаті. А щоб на якомусь весіллі або на природі, за шашликом. Не було такого, не пам'ятаю". (Анатолій Солов'яненко-молодший).

Географія гастролей Анатолія Солов'яненка була широка: США, Болгарія, Італія, Румунія, Німеччина, Японія, Австралія, Канада. А кращими партіями, що увійшли до "золотого фонду", стали такі: Володимир Ігорович ("Князь Ігор" Бородіна), Ленський ("Євгеній Онєгін" Чайковського), Альфред ("Травіата Верді"), Андрій ("Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського), Фауст (в однойменній опері Гуно), Надір ("Шукачі перлів" Бізе), Рудольф ("Богема" Пуччіні).

Анатолій Солов'яненко проігнорував компартію

"Тут варто нагадати про деякі риси особистості Анатолія Борисовича. Математика й музика мирно існували в ньому протягом тридцяти років! Викладач нарисної геометрії та ... співак! Так чи багато ми знаємо прикладів служителів настільки різних муз? Точна, математично вивірена манера мислення й безмежна творчість, натхнення! Доля склалася так, що Анатолію Солов'яненку довелося пройти довгий шлях до сцени, а його успіхи на науковій ниві (працював викладачем на кафедрі інженерної графіки в Донецькому політехнічному інституті) залишилися невідомими широкому колу слухачів. Для мільйонів шанувальників таланту він був знаменитим лірико-драматичний тенором, якому зовсім не обов'язково було знати вищу математику й володіти аналітичним мисленням", - поділився виданню "День" піаніст Олександр Москалець.

У Анатолія Борисовича залишилося два сини - Андрій і Анатолій. Старший живе й займається бізнесом у Канаді. Анатолій із 2001 року - головний режисер Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка в Києві.
"Одного разу він мені навіть сказав: "Свєто, нам треба було не тим займатися. Я так шкодую, що в нас тільки два сини. Він дуже хотів доньку. Але так вийшло, що в нас тільки два сини. Прекрасних сини. Андрій і Анатолій. Коли народився Толя-молодший, Андрію було 13 років", - говорила Світлана Солов'яненко.

Анатолій Солов'яненко з дружиною Світланою та старшим сином Андрієм біля Маріїнського палацу в Києві

Анатолій Солов'яненко також поділився цікавими фактами про батька в інтерв'ю bulvar
Дружив із Джиною Лоллобріджидою (італійська акторка, визнана світова красуня - Gazeta.ua).
"У нас залишилися речі, які не матимуть цінності на базарі, але які для нашої сім'ї безцінні: його фотографії, клавіри, листування з Джиною Лоллобріджидою".
"Вони познайомилися ще в 60-і роки, коли тато навчався в Італії, і відтоді один одному писали. Після розпаду Радянського Союзу Джина приїжджала до Києва, гостювала в нас удома, але про це я мало що можу вам розповісти: мені було років 10-11, у дорослі розмови я не ліз, та мене й не допустили б. Пам'ятаю лише, що це дуже гарна пані з сяючими, променистими очима", - згадував Анатолій Анатолійович.

 

Анатолій Солов'яненко-молодший

Солов'яненко-молодший також розповів про ставлення батька до компартії.
Ніколи! (Мається на увазі, що Анатолій Борисович Солов'яненко не перебував в компартії - ред.). І не відвідував політзанять. Коли запитали, чому, відповів: "Я займаюся вдома".
"Так найцікавіше, що він і справді займався! Й історію партії знав досконало. Але й багато іншого знав: під час стажування в Італії завдяки тому, що вивчив італійську мову, якою з ним займався Коробейченко, прочитав багато літератури, забороненої в Союзі.

  

Солов'яненко був байдужим до алкоголю, міг у невеликій кількості випити хорошого вина, не палив

Анатолій Борисович із простої сім'ї з Донецька мав можливість домогтися того, чого домігся. І, незважаючи на те, що не був у партії, став народним артистом СРСР і лауреатом Ленінської премії. А в 80-му році тільки двом безпартійним її присудили - Анатолію Солов'яненку та Аркадію Райкіну, це безпрецедентний випадок".
Премію передав до Фонду миру.
"Усю до копійки передав до Фонду миру. 10 тисяч рублів - величезні гроші, але тато пережив війну, коли їх сім'ю вивозили в евакуацію. Була дуже холодна, студена зима, застудився й захворів його брат, а потім дорогою помер. І батько вирішив так: "Хочу, щоб мої діти жили в мирі, бо нічого страшнішого за війну не бачив".

 

 

               Анатолій Солов'яненко ненавидів війну 

 

Пропоную Вам доторкнутися до дива його надзвичайного таланту: