Одним торканням, єдиним дотиком,
Недочеканням і гострим опіком
Твоєї пам'яті й душі моєї,
Розплескуванням ліхтарів на сни алеї,
Невідпусканням рук, очей
Аж до світанків,
І сяйвом зоряних ночей,
І смутком ранків,
І стукотом підборів, і зітханням,
І ампутуючим тебе назавжди відпусканням
Виболює в мені найменшая клітинка...
Приречена на незреченність. Просто жінка...
м. Донецьк, 03.10.2017
Немає коментарів:
Дописати коментар