суботу, 31 грудня 2016 р.

Зі святом!

З прийдешнім НовИм роком, друзі! Хай він нам буде мирним, а ми щоб усі були здорові та щасливі в нашій любій і єдиній щасливій країні!

НОВОРІЧНІ ВІНШУВАННЯ

Лети в історію, прощай навіки, старий роче.
Що рік новИй у ніч найпершу напророчить?
У цю щасливу Новорічну днину
Вітання шлемо Буковині і Волині.

Хай Новорічна пісня не втихає
Понад Карпатами і над степами.
Хай в Новоріччя понад Бугом і над Россю
Здійсняться мрії у дітей і у дорослих.

Хай у Проскурові, у Сумах і Полтаві
Веселі будуть люди, добрі і ласкаві!
В Поліссі, на Поділлі й Закарпатті
Усім бажаю радости і щастя.

Щоб Дід Мороз у Новорічний вечір
Приніс гостинці дорогій малечі.
Хай всюди в нас, від Харкова до Львова,
Будуть заможні люди, щирі і здорові!

І в сонячнім Криму, і на Донбасі
Нехай панує мир, добро і щастя!
Нехай здоровими ростуть дівчата й хлопці,
Щоб весілля гули на щастя в цьому році!

Хай зійде радісна над вами зоряниця!
Хай родить щедро вам і жито, і пшениця!
Хай квітнуть усмішки на кожному обличчі,
Хай буде доленосним Новоріччя!

Світи, щаслива наша доленько, зорею
Повік світи над Україною моєю!
Твоє прийдешнє, вірю, кращим буде
І українцям, і всім добрим людям.

Добра бажаю всім, і миру, і любови.
Віншую радістю, і щастям, і здоров'ям!

(© Любов СЕРДУНИЧ).

четвер, 29 грудня 2016 р.

Світла пам'ять світлій людині! Святослав Караванський

Вранці 17 грудня 2016 року в Балтиморі зупинилося натомлене серце оборонця Слова Святослава Караванського

Святослав Йосипович народився 24 грудня 1920 р. в Одесі. Дитинство Славка пройшло на березі моря "в чаду футбольних мрій". Як сталося, що юнак із міста, де частіше лунав ідіш, ніж українська мова, заговорив мовою свого народу? Чому Славко, який писав вірші російською, робив спроби перекладу англійською, захопився українською?

Караванський Святослав: Коротка біографія 1/1

По-перше, "співочий грім батьків і досі лунає в моїх вухах"; батько любив рідну пісню й рідне слово. "Батьки мої переїхали до Одеси з Києва – як я тепер розумію, то була майже еміграція (після справи СВУ та двох арештів). Мої сестра та брат народилися ще в Києві. Батько скінчив у Києві Політехнічний Інститут. За часів Відродження працював на деяких посадах нової української влади." "Мати моя Пелагея Юхимівна була козацького роду, походила з Козельця Чернігівської губернії. Освіта – 4 класи церковно-парафіяльної школи. Із батьком моїм Йосипом Григоровичем вона познайомилася в Києві. Мій дід був до революції дяком, тож сина послав учитися до Київської семінарії. А Йосипа в Києві захопила техніка – паротяги; потай від родини він кинув семінарію та подався на Політехніку. Коли дід довідався про це, перестав батькові помагати. Тож цю повинність узяла на себе моя мати. Вона й помогла батькові скінчити Політехніку 1914 року".

"Попервах батьки воліли спілкуватись українською. І згодом, уже у 20-ті роки, батько не раз говорив до мами по-українськи, та й у розмовах з іншими закидав українські слова. І все ж моєю рідною мовою треба вважати російську – з поправкою на "гекання" та ряд українізмів". "Жили ми в комунальній квартирі: шість родин на одну кухню, один на всіх туалет… У таких умовах – цілком зрозуміло – виникали конфлікти, які часом переростали навіть у бійки. У таких гарячих епізодах нерідко можна було чути на нашу адресу епітет "петлюрівці". Будинок наш стояв на розі Сабанського завулку та Маразліївської вулиці (пізніше Енґельса). А в трьох будинках від нас (Енґельса, 42) містилося Одеське обласне управління ҐПУ (перед тим – ЧК). Якось мати казала мені, що вночі з ҐПУ виїздила вантажівка, накрита брезентом, а після її проїзду на дорозі лишалися сліди крови. Двірникові було наказано засипати ці сліди пісочком."

У школі дітей моряків викладання велося російською мовою, української мови як окремого предмету не було. Російською мовою діти українських батьків спілкувалися між собою. "Але діти просили в учительки дати лекцію українською мовою. Учителька вволяла нашу просьбу: вона витягала українську книжку, і ми по черзі читали з неї українські тексти… І не дивно, що мої ровесники тягнулися до української мови".

Щоб слухати живу мову, 17-річний Славко ходив на Привоз, запитував тлумачення незнайомих слів і писав у щоденнику: "Тут, на базарі, знайомлюся в Одесі з живою українською мовою…". А потім заговорив українською, про що свідчить запис у щоденнику: "Я більше не червонію від того, що я пишу або говорю українською мовою".

Татко Караванського був для Славка ідеалом:

Батьку рідний! За подих можній
Чим віддачу, скажи, тобі?
Чим віддячу, що в рисі кожній
Я тебе пізнаю в собі?

Коли С. Караванський закінчив середню школу, пішов дорогою батька: до індустріального інституту. Майбутній інженер, який одночасно навчався на заочному відділенні інституту іноземних мов, занотував у щоденнику: "Під впливом читання книг і підручників здорово спеціалізувався в українській мові. Багато допомагає радіо".

У 1940 р. Святослав добровільно пішов до армії, щоб відслужити та вступити на літературний факультет, а в липні наступного року його частина в Західній Білорусії потрапила в німецьке оточення. С. Караванський вибрався з оточення, повернувся до Одеси та вступив на літературний факультет університету.

Студіював літературу, зійшовся з нелегальним гуртком української молоді, організував українську друкарню "Основа", прибуток із роботи якої віддавав українському театру. Тоді ж він зазнав переслідувань від румунської сигуранци. Та, коли прийшли визволителі, виявилося, що такі дії Караванського трактуються карним кодексом як "буржуазний націоналізм", і військовий трибунал Одеської області засудив Святослава на 25 років радянських концтаборів. З 24 років Святослав Караванський відбував покарання на Півночі: будував залізницю на р. Печорі, добував золото на Колимі, рубав ліс біля Магадана, будував магістраль Тайшет–Лена, шив спецодяг у Мордовії.

Коли після смерті "великого Торквемадо" умови в таборах трохи пом’якшали, узявся за літературну роботу: писав вірші, казки, п’єси, робив переклади. Надіслані з таборів твори друкувалися в "Літературній газеті". У 1954 р. Святослав Караванський розпочав роботу над "Словником українських рим". У 1958 р. було ухвалено Закон про мову, яким запроваджувалося викладання у вищій школі російською мовою, а в школах українську мову можна було вивчати за бажанням батьків. С. Караванський із в’язниці подав позов до Прокуратури СРСР на міністра освіти УРСР Ю. Даденкова, вимагаючи, щоб того покарали за порушення положень Конституції СРСР, бо мовний закон вніс дух національної та расової дискримінації. Караванський назвав новий закон про мову лінгвоцидом – убивством мови.

Указ про амністію було ухвалено 17 вересня 1955 р., але тільки 19 грудня 1960 р. до Святослава Караванського його було застосовано. Після 16 років і 5 місяців неволі Караванський повернувся до Одеси, де не міг влаштуватися на постійну роботу; мав тільки тимчасові роботи: слюсарем, механіком, книгоношею.

За цей час Святослав знайшов друга й кохану: випускниця МДУ, учений-мікробіолог одеситка Ніна Строката, з 1961 р. свідомо обрала шлях декабристки. У 1962 р. С. Караванський вступив на заочне відділення філологічного факультету Одеського університету. Він завершив роботу над "Словником українських рим"; підготував збірку гуморесок і фейлетонів, уклав низку поезій, переклав із англійської роман Шарлоти Бронте "Джен Ейр", здійснив 12 перекладів поезій Байрона, Шеллі, сонети Шекспіра, Кіплінга.

С. Караванський був переконаний, що "До першого поверху української культури належить затвердження справді українського правопису, видання десятків словників (високоякісних, а не під патронатом "дядьків отечества чужого"): правописних, синонімічних, орфоепічних, термінологічних, двомовних перекладних. Тільки маючи такий "фундамент", можна будувати дальші поверхи". За чотири роки він опублікував у журналах понад 200 етюдів із біографії слів, 7 фундаментальних статей про мовну культуру, підготував книгу "Біографії слів".

У серпні 1965 року, коли почався покіс шістдесятників, С. Караванський виступив із письмовим протестом, де йшлося про порушення ленінських норм національної політики в Україні та про репресії. Листи він адресував першому секретареві ЦК Польської Об’єднаної Робітничої Партії Гомулці та першому секретареві ЦК Компартії Чехословаччини Новотному. Після цього 13 листопада 1965 р. прямо на вулиці Одеси С. Караванського було арештовано. Генеральний прокурор СРСР Р.Руденко "помітив", що в грудні 1960-го Караванського було звільнено "помилково", тому амністію скасували та відправили на 8 років і 7 місяців до таборів суворого режиму. Коли С. Караванського позбавили передбаченого законом побачення з дружиною, думки з-за ґрат полинули до Чорного моря:

Серце дружини б’ється в Одесі,
Ну, а моє – двадцять літ у тюрмі!
Двадцять вже років щоніч я – професор,
Тони сердечні вивчаю в пітьмі.

Але серце дружини було ближче, бо за "антирадянську агітацію" вона відбувала чотири роки мордовських таборів. У цей час в Одесі помирав батько, але С. Караванського навіть на похорони не пустили. В’язень боровся: провів п’ять голодовок поспіль по 8–10 днів. Нарешті після 31 року неволі С. Караванського звільнили й відправили до Таруси, де відбувала заслання дружина. Дозволу відвідати Україну, попрощатися з могилами рідних Караванським не дали; їхній шлях прослався на Москву – Відень – Вашингтон. "Брат мій Ігор зрікся мене 1979 року, Коли КДБ спитав його, чи не заперечує він проти виїзду брата на Захід, він відповів: "Якого брата? Я не маю брата".

У США подружжя Караванських дізналося, що їх позбавили радянського громадянства. Святослав Караванський та Ніна Строката-Караванська жили в Дентоні, працювали на українському радіо, у газеті "Шлях перемоги".

У 1998 році Святослав Караванський овдовів і сам продовжив оборону Слова, бо

Кинути слово, щоб бомбою стало,
Кинути слово, щоб мури трясло,
Кинути слово, щоб всіх хвилювало,
Кинути слово – моє ремесло.

Вірші для душі

Юрко Іздрик

а ми з тобою..
а ми з тобою
давай не будемо юрбою
давай залишимося собою
як сам на сам
і без двобою
щоб «я» і «ти» – як два світи
й наскільки стане тієї сили
і скільки струму знайдеться в жилах
тобі я сліпо світитиму мила
і ти cобі також мені світи

середу, 28 грудня 2016 р.

Пам'ятаймо! Спиридон Черкасенко - письменник-земляк

Спиридон Черкасенко

Ганна Черкаська

24 грудня 1876 р. в містечку Новий Буг на Херсонщині (нині Миколаївська область) у селянській родині народився Спиридон Феодосійович Черкасенко . Степ широкий, поля неозорі, мовчазні могили (кургани), старий батьківський яблуневий сад, у якому можна було заблукати, поодинокі хатки.

Спиридон Черкасенко: Коротка біографія 1/1

Світ опіки бабусі та батька, рідна мова, козацькі казки. Як і старший брат, закінчив двокласну школу, правда, тишком-нишком позичав та почитував "Кобзаря", бо старший не брав забороненої книги до семінарії. Потім уже було Новобузьке початкове училище, перші вірші, які хлопчина писав російською, далі – Новобузька учительська семінарія.

Із 19-ти років С. Черкасенко вчителював у шахтарських селищах Донбасу, у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). Він викладав російську словесність,увсюди розмовляв так, як його навчили: "только на литературном языке" - і ображався, що діти не бажали його розуміти.

Почав юнак шукати шляхів порозуміння: відвідував учнів вдома, придивлявся до їхнього життя. Відзначив, що родини школярів спілкувалися так, як його рідні, – українською. Роздумував, що недаремно отримує від влади гроші "за обрусєніє".

Якось зайшов С. Черкасенко до хати одного з учнів. Роздивився й побачив дві книги на шафі. Одна була "Кобзар" Тараса Шевченка, а друга — "Збірник поезій" М. Чернявського. Попросив дати йому книги додому – почитати. Перечитав – і відкрив красу "простої мови". Почав Спиридон надибувати книги українських авторів; ходив на колодки на вечорниці, співав і слухав пісень. Зрештою написав власні пісні:

25-річного С. Черкасенка перевели на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка). Там він дев’ять років учителював, спостерігав за життям шахтарів. Першим в українській літературі С. Черкасенко вдався до малої прози (цикл оповідань про дітей і тварин) з шахтарської тематики.

Просвітянська робота учителя царським поліцаям була не дуже до вподоби. Напередодні революції 1905 р. у Черкасенка було проведено домашній обшук, самого заарештовано та звільнено з посади. Але тоді українці допомагали друзям – і Микола Садовський прийняв безробітного у своєму київському театрі як культурного референта та касира. Варто сказати, що    С. Черкасенко – автор понад двадцяти оригінальних драматичних творів. Найкращі драматичні твори С. Черкасенка були поставлені в театрі М. Садовського. З 1910 р. Спиридон Черкасенко жив у Києві, працював у редакціях журналів "Світло", "Літературно-науковий вісник", "Дзвін".

З початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, С. Черкасенко знову працює в театрі     М. Садовського.

У 1917–1918 рр. Спиридон Черкасенко уклав читанки й букварі для українських шкіл ("Буквар", "Рідна школа", "Читанка", I, II, III, IV, "Найпотрібніші правила правопису", "Граматка" та ін.). Разом із театром М. Садовського в 1919 році він переїхав до Кам’янця-Подільського, куди перебрався уряд УНР. Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало    С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл, тому відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах ("Дзвін", "Українська школа", "Земля"), укладаючи та редагуючи українські книжки.

На жаль, у Відні він не знайшов спільної мови з українською еміграцією, у якій панував розбрат і міжпартійна ворожнеча. С. Черкасенко залишив Відень, перебрався до Ужгорода, який був тоді в складі Чехословаччини. Працював із Садовським, із Марійкою Підгірянкою в "Просвіті". У цей час Спиридона Черкасенка, як багату наречену, улещували представники совєтів, умовляли публічно покаятися, облити брудом діаспору та повернутися в Україну.

Коли стало зрозумілим, що Спиридон Черкасенко непохитний, його ім’я заборонили на території Україні, його творчість визнали "ворожою радянській владі", викреслили з літературного процесу, підручники вилучили з обігу. Тому-то українець переїхав до Праги, точніше, до кінця своїх днів винаймав убогу кімнату в місцевому готелі, у селі Горні Черношіце.

Сьогодні ми читаємо, що Спиридон Черкасенко – поет, представник Празької школи, чиї пісні співали вояки УНР. Як відзначає класик літературознавства Bohdan Rubchak, "Недооцінена його велика заслуга у формуванні українського модернізму під псевдонімом Стах".

У 1937 р. Спиридон Черкасенко видав бестселер "Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів". За мотивами цього роману український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм "Дорога на Січ".

15 березня 1939 р. мадярські гонведи пішли в збройний напад на посталу тоді Карпато-Українську державу, закатували тисячі українських героїв, між якими був єдиний син Спиридона Черкасенка. Після цієї звістки Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Самотнього хворого доглядали ченці.

8 лютого 1940 р., сидячи за письмовим столом із пером у руці, Спиридон Черкасенко обрав вічність. Поховали його на Ольшанському цвинтарі в Празі. Поряд – могили О. Олеся та С. Русової.

вівторок, 27 грудня 2016 р.

Пам'ятаймо! Євген Плужник

Що менше слів, то висловитись легше...

Що менше слів, то висловитись легше.
Горни, поете, їх замети цілі!
Гасай у колесі своєму, векше...
Ах, марний біг! Ах, марний труд без цілі!

Що висловиш? Чужої голови
Про людське серце домисли готові?
Сум світовий
В масштабі повітовім?
Твори!
Твори!

Автор цих рядків - один із представників трагічного й водночас величного Розстріляного Відродження, поет Євген Плужник.
26 грудня - День народження поета. 2016 рік - 80 - і роковини митця, який, проживши лише 38, залишив по собі поезії надзвичайної глибини та краси...

У дужих дні — немов слухняна глина

У дужих дні — немов слухняна глина,
Покірна волі й пальцям різьбаря;
А я схилюсь тихенько на коліна,—
Шумуйте, днів розбурхані моря!
Але не гнів, не заздрість і не втома
(Благословенний шлях, що ним іти!),—
Якась нова, словам ще не відома,
Солодка мука здійснення мети!
Хай іншим дні прозорі і покірні,
Нехай я сам покірний дням моїм!..
...О днів прийдешніх обрії безмірні,
О тишина моїх маленьких рим!

Ніч... а човен — як срібний птах!

Ніч... а човен — як срібний птах!
(Що слова, коли серце повне!)
... Не спіши, не лети по сяйних світах,
Мій малий ненадійний човне!
І над нами, й під нами горять світи...
І внизу, і вгорі глибини...
О, який же прекрасний ти,
Світе єдиний1.

Уночі його вели на розстріл

Уночі його вели на розстріл,
Хтось тримав ліхтар мов смолоскип,
На неголенім обличчі гострі
Волоски…
Віддалік немов цілком байдуже,
Офіцер димок цигарки плів.
Тільки неба хмарний, темний кужіль
Чув нудне і коротеньке – плі!
Відбулось. Мета моя далека,
Я такої смерті не боюсь!-
Зійде кров, немов всесвітня Мекка,
Для твоїх майбутніх синіх блуз!

Афоризми Де українців два, там і лінгвістів двоє. Минуло всім, але не всім минулось. Як два по два чотири: лівіють погляди - псуються і маніри. Зміст - справа поглядів і часто... гонорару... Люди часто говорять: "Я вас кохаю" тоді. як треба казати: "Я вас хочу..." Причім дуже часто на місце цього "вас" у другій формулі можна підставляти багатьох... Хай розмовляють ті, кому сказати нічого... Щоб покохати жінку, треба полюбити її, як людину. Шукати в жінці людину - це суть кохання; в нім ріжність статей тільки підкреслює одність єства. Та це ж розмова лиш! - Але розмова довга: почнеш у Києві, кінчиш на Соловках!
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/author/324445-evgenij-pluzhnik

«Уночі його вели на розстріл…» Євген Плужник Уночі його вели на розстріл. Хтось тримав ліхтар, мов смолоскип, На неголенім обличчі гострі Волоски… Віддалік, немов цілком байдуже, Офіцер димок цигарки плів. Тільки неба хмарний, темний кужіль Чув нудне і коротеньке — плі! Відбулось. Мета моя далека, Я такої смерті не боюсь! — Зійде кров, немов всесвітня Мекка Для твоїх майбутніх синіх блюз!Джерело: http://dovidka.biz.ua/unochi-yogo-veli-na-rozstril-yevgen-pluzhnik/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

понеділок, 26 грудня 2016 р.

Цікавинка: мультимода

У новому мультику "Мавка. Лісова пісня" покажуть український національний одяг

Експерти Українського Інституту Історії Моди долучилися до творчої групи повнометражного анімаційного 3-D мультфільму "Мавка. Лісова пісня", який має вийти на екрани наприкінці 2018 року.

Мета співпраці – створити оригінальне вбрання для персонажів мультфільму, використовуючи знакові елементи та деталі українського традиційного костюму.

Творча група мультика Мавка. Лісова пісня та дизайнер Ольга Навроцька працюватимуть над створенням автентичного українського костюму 1/1

"Наша команда радо долучилася до такого проекту. Наша місія - висвітлити український, зокрема Поліський, традиційний одяг. Автентичні речі з приватних колекцій: вишиті сорочки, домоткані літники, вовняні крайки, полотняні намітки, вибійчані хустки, плетені постоли - стануть натхненням для створення унікального мультфільму", - зазначила директор Інституту Марія Квітка.

Фахівці Інституту будуть працювати над реалізацією концепції одягу у фільмі разом із Ольгою Навроцькою - відомим українським дизайнером та художником з костюмів.

Згодом за мотивами решти розроблених для проекту образів планується випуск тематичної колекції одягу та аксесуарів.

(via)
UaPost

неділю, 25 грудня 2016 р.

Цікавинка: книжки з казками - казкові книжки

Коли в серці живе казка: приголомшливі ілюстрації українського художника Владислава Єрка

Як би кумедно, а часом і зовсім парадоксально це не звучало, та казки ще довгий час будуть жити в серцях людей незалежно від віку. Адже практично кожна людина в глибині душі – дитина, яка вірить в чудеса і чари. Чудові роботи українського художника-ілюстратора Владислава Єрка – чудовий тому приклад. Дивлячись на його картини, можна помріяти, уявляючи себе на місці давно відомих і улюблених персонажів, що мешкають на теренах книжкових сторінок…

Владислав працює в змішаній техніці, майстерно поєднуючи між собою, здавалося б, і зовсім не поєднувані речі – гуаш, акварель, темперу на папері, туш, олівець і комп’ютерну графіку. Але не це робить його роботи унікальними та впізнаваними в усьому світі, а те, що всі вони створені з любов’ю та душею. Придумані ним ілюстрації прикрашають книжкові сторінки не тільки дитячих казок, а й більш серйозних творів, написаних Паоло Коельо, Річардом Бахом, Вільямом Шекспіром та іншими талановитими авторами, що увійшли якщо не в історію, то вже точно в серця багатьох людей. «Скільки себе пам’ятаю, я завжди любив малювати, отримуючи від цього величезне задоволення. Адже тільки так, за допомогою малюнка, найчастіше можна висловити свої думки, а разом із ними й ожилі в голові образи. «Чому?» – запитаєте ви, та тому, що картинки існують для того, щоб зробити читання більш емоційним, цікавим і захоплюючим. Але іноді трапляється так, що деякі розповіді не потребують оформлення, та це нормально…» – каже художник.

Ілюстрації до казки Г. Х. Андерсена «Кресало».

Автор: Владислав Єрко

У роботах Владислава оживають яскраві образи й сюжети, які з перших хвилин приковують увагу

Роботи Владислава дуже подобаються малюкам і не тільки

Яскраві, барвисті й до болю душевні роботи Владислава справляють незабутнє враження на глядача

Цікавинка: Наймилозвучніші слова української мови в яскравих картинках

Наймилозвучніші слова української мови в яскравих картинках

Спільнота СловОпис склала добірку гарних українських слів, які варто вживати кожному українцю.

Давайте використовувати все розмаїття нашої мови щоб кожного дня відчувати її неповторність.

суботу, 24 грудня 2016 р.

До щему в серці: Ліна Костенко

15 цитат Ліни Костенко

Ліна Костенко...
Її твори багатьох навчили кохати, співчувати та дружити, незважаючи на жодні бар’єри, створені суспільством.
WeLoveUa зібрав 15 культових цитат Ліни Костенко, котрі відкриють вам новий погляд на життя.

Нам треба жити кожним днем. Не ждать омріяної дати. Горіть сьогоднішнім вогнем, бо «потім» може й не настати.

Людям не те, що вуха позакладало — людям позакладало душі.

Мудрість мужчини — промовчати, коли говорять стихії.

Пішов у смерть — і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є.

Чи нас Господь почує усіх разом, коли на світі кожен просить про своє.

За свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

Страшнні слова, коли вони мовчать.

Марудна справа — жити без баталій. Людина від спокійного життя жиріє серцем і втрачає талію.

Те, що вчора було прогресом, завтра стане іхтіозавром.

Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.

Бог з вами, люди. Все, до чого ми байдужі, байдуже до нас. Через те ми такі й смертельно самотні.

Хочуть збудувати державу. Так державу ж треба будувати з підмурка, щоб кожен свою цеглинку поклав. А з того каміння, що за пазухою, держави не збудуєш.

Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч.

Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

Інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.

Передсвяткове

ВВС показало заворожуюче виконання "Щедрика"

В ефірі британського ВВС показали виконання української колядки "Щедрик".

"Щедрик" заспівали британська співачка грузинського походження Кеті Мелуа та грузинський хор The Gori Women Choir.
Кеті Мелуа відома в Європі як одна з найпопулярніших виконавиць 2000-х. Альбоми британки чотири рази ставали платиновими, а сама Мелуа увійшла до рейтингу найбагатших музикантів до 30 років.
(via) UaPost

четвер, 22 грудня 2016 р.

Пам'ятаймо! Марко Вовчок

Фатальна Марія

Ганна Черкаська

"Моцартом любовних історій" охрестив Марію Вілінську Віктор Петров Домонтович. "Поки людина живе, біографія передчасна," – так вважала Марко Вовчок, тому не дозволяла друкувати свої фото, не давала інтерв'ю, не спростовувала жодної плітки.

22 грудня 1833 р. у маєтку Катерининському Орловської губернії в збіднілій дворянській сім’ї народилася Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська).

Мати Марії Вілінської походила з княжого роду Радзивілів, бабця матері – польського-литовського роду; батько мав білоруське коріння. Хоч повсякденною мовою у Вілінських була французька, батько знав і гарно співав українські пісні. Після ранньої смерті татка й одруження матері з картярем-гультіпакою вітчимом, Маня стала "бідною родичкою" в тітки.

16-річна Марія, випускниця Харківського пансіону шляхетних дівчат, на балу познайомилася з Опанасом Марковичем. 28-річний шляхтич, випускник Київського університету, знайомий Миколи Гоголя й Тараса Шевченка, чудовий оповідач і співак був гарним і приємним на обличчя. Коли він запропонував Мані руку й серце, вона не роздумувала: Опанас старший, із ним вона буде мати самостійне життя, не може ж вона вічно жити в тітки (у великому будинку якої для Маші був куток, відгороджений ширмою).

Пізніше вона зізнається, що вийшла заміж "не кохаючи, а лише прагнучи незалежності". Коли знайшлася дочка, вона вирішила, що це сенс її життя, але маля прожило менше року, і довелося Марії шукати грошей на похорони. У 19 років Марія народила Богданка, і син став її останньою іграшкою. Молоді жили в Києві, потім у Немирові, Чернігові. Куди тільки не заносив їх пошук копійки! Опанас завжди ретельно виконував роботу, але гроші в кишені не трималися.

Працювали вони в Сокиринцях, у Василя Тарновського. Тут Маркович відпочивав душею, але Маня завела роман одразу з двома паничами, тому Тарновський заплатив Марковичам, щоб вони виїхали. У Чернігові Опанас викладав географію. Йому та Леоніду Глібову все місто співчувало, бо їхні сексапільні дружини збуджували навіть гімназистів.

Енергія Марії била через край. Маркович знайомилася з народом, записувала оповідання з народних вуст. І несподівано навіть для себе легко, на одному диханні Марія виспівала оповідання "Викуп", "Знай, ляше".

Пантелееймон Куліш– редактор журналу "Основа" – і не гадав, що автор оповідань – жінка, коли говорив, що цей письменник, як бджола Божа, випив найкращу росу із квіток нашої мови, "автор трудився, як етнограф, але в етнографії виявився поетом". Незабаром Марія з сином опинилися в Петербурзі.

Пантелеймон Куліш одразу ж поставив діагноз Марії – "мовчазне божество". Вона – світлий розум, талант, її мова – чистий струмок, а до того ж – красуня. Закоханий у Марію з першого погляду, Панько Куліш поєднав прізвище чоловіка з її "вовчкуватістю" в спілкуванні й народилося – "Марко Вовчок", ненависне для самої письменниці "прізвисько". Марія порушила норми, обов’язкові для "доброчесної" жінки: вона не погодилася з редакторськими правками, внесеними в її тексти самим метром Кулішем!

Кажуть, запалилися сіроокою Марковичкою композитор Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Куліш, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський. Для невиліковно хворого на туберкульоз професора історії Степана Єшевського Марко Вовчок була останнім коханням. Тургенєв не тільки переклав її оповідання російською, але й став на все життя "закоханим другом". Тарас Григорович подарував їй "Кобзаря" з написом: "Моїй єдиній доні Марусі Маркович"… З приводу палких почуттів Тараса Григоровича до останньої Іван Тургенєв поглузував: "Шевченко не повесится, Кулиш не застрелится, Костомаров… может, бросится в воду, — но что же делать?"

Марія Вілінська та Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш розірвав із дружиною, поїхав до Берліна, замовив номер на дві особи та застиг у передчутті бурхливого роману. Коли Куліш застав Марію, Богданчика й Тургенєва, одразу ж повернувся до дружини. Егоїстичний, неврівноважений Панько розпустив чутки, що оповідання Марка Вовчка – то твори Опанаса Марковича. 30 років ображений коханець виливав бруд і непристойності на Марію, стверджуючи: "Її легковажність і зрадливість загубили мене".

Коли Марії було 26, Європа захопилася Марко Вовчком, Олександр Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили. Герцен назвав її оповідання геніальними, порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, яка також зневажала умовності, була суперечливою та роковою. Іван Тургенєв увів Марію до салону Поліни Віардо, познайомив із Густавом Флобером, Проспером Меріме (він спілкувався з Марією українською).

Із видавцем і письменником П’єром-Жулем Етцелем стосунки почались як романтичні й перейшли в ділову співпрацю на 40 років: саме стільки часу Марія Вілінська була постійним співробітником журналу "Magasin d`Education et de Recreation", у якому друкувався Жуль Верн. Жуль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на свої переклади російською, і вона переклала 15 романів, останні підписувала одним словом Лобач. Закоханий польський хімік Владислав Олевінський через неї застрелився.

ЦІКАВО:
Марія зважилася заснувати французький дитячий журнал. Перші оповідання дітям Франції писала українка! Її повість "Маруся" одержала нагороду французької академії, Міністерство народної освіти Франції прийняло цей твір для шкільних бібліотек.

Марію вабила юність: старші чоловіки, навіть тричі генії, її не цікавили. Зненацька небіж Герцена, кандидат прав Московського університету, 23-літній Олександр Пассек багатий, аристократичний красень безтямно закохався в Марію.

Уперше в житті вона запалилася любов`ю. Вони не мали таємниць, були прозорими одне для одного, шість років їхньому коханню заздрила Європа. Спочатку ні Герцен, ні Тургенєв не вірили в можливість цього роману. Тургенєв писав до неї ревниві листи, з часом роман із Іваном Тургенєвим переріс у дружбу, яка тривала до смерті письменника. Але туберкульоз з'їдав життя Сашка. "Мила моя, єдина моя, перша та остання," - були його прощальні слова. Марія привезла прах коханого до Москви, і почула від матері Сашка: "Піфія, віщунка смерті". Хотілося заперечити, але помер і Опанас Маркович, двічі вдова за один рік!

Самотня письменниця виснажувала себе, заробляючи перекладами, та сірі будні заясніли леліткою кохання: брат у третіх Митя Писарєв, молодший за неї на 7 років. Вони живуть почуттям, разом перекладають Брема, Дарвіна. Згодом їдуть на Ризьке узбережжя. Богданчик та Митя побігли до моря, Марія готувала сніданок. Раптом запахло морським вітром і жіночими сльозами: рятуючи її сина, Писарєв утопився. За два роки Марія поховала трьох чоловіків. Вона важко перенесла втрату Дмитра Писарєва, на довгий час втратила мову. М. Некрасов присвятив їй вірш:

"Не рыдай так безумно над ним:
хорошо умереть молодым!"

Жодного чоловіка не стало в її житті, у домі Маркович навіть кота замінили на кішку. Працювала тоді Марія з жінками, видаючи журнал "Переводы лучших иностранных писателей".

Але життя взяло своє: 38-літня Марія стала цивільною дружиною 20-літнього гардемарина Михайла Лобач-Жученка, через 7 років вони одружилися й назавжди покинули Петербург. Вона не писала задля кусня хліба, а складала написане, кидаючи: "Як мене не стане, надрукуєте!". У них з'явився син Борис. Правда, обізнані люди подейкували, що то син Богдана й актриси. Якби там не було, а Марія з чоловіком виховали хлопчика. Вони жили у власному будинку в Нальчику, в останні дні вона працювала над повістю "Гайдамаки".

Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини. 10 серпня 1907 р. вона й спочила, сидячи в старовинному саду диких груш. Чоловік, як вона заповідала, поховав Марію під улюбленою грушею.

Кажуть, чоловік її знайшов щоденник, прочитав запис, де Марія шкодувала, що одружилася, бо творець має бути вільним. Та пан Михайло не образився, він опублікував усі сторінки Маріїного життєпису. Пізніше він одружився з дочкою Маріїної подруги, але щасливим вважав тільки перший шлюб.

М. Лобач–Жученко відмовився від будиночку в Нальчику на користь Київської "Просвіти", щоб вони доглядали за могилою.

Син Богдан був перекладачем і журналістом, молодший Борис – інженер-механік флоту, професор; написав книжки з історії механіки, морського флоту й авіації; обоє написали по книзі про Марка Вовчка.

середу, 21 грудня 2016 р.

Смачного!

Опублікована Гастрономічна карта України (інфографіка)

Українці – привітний і гостинний народ, який вміє нагодувати так, щоб гостям щедрий стіл запам’ятався надовго. Відтак Укрінформ підготував інфографіку про гастрономічну карту України.

Гастрономічна карта України (інфографіка) 1/1

Гастрономічна карта України (інфографіка) 1/1

Північ України
Ці краї славляться урожаєм картоплі, що значною мірою впливає на раціон місцевої кухні. Коронна страва Полісся – деруни, або драники. У Чернігівській області майстерно готують печеню в горщиках із картоплі, квашеної капусти та м’яса. А на десерт – пиріжки з калиною, адже регіон багатий на ягоди. На Сумщині також полюбляють печеню, але тут із картоплею закладаються і м’ясо, і печінка. А борщ тут готують зі свининою та на буряковому квасі. Київ уже багато років славиться своїми котлетами по-київські.

Південь України
Південь, де Дніпро впадає в Чорне море, – це край рибалок, а отже, і різноманітних рибних страв. Так от бички не лише подають в’яленими до пива, в Одесі з них готують биточки: тісто змішується з подрібненою рибою та смажиться на олії. Набагато складніше приготувати рибу-фіш: потрібно акуратно зняти шкірку, почистити від кісток, подрібнити, нафарширувати та запекти. На Миколаївщині рибу консервують, додаючи томат, або варять юшку з томатним соком. Херсон славиться своїми овочами, а особливо баклажанами. Тут їх і смажать і консервують та навіть роблять ікру. Крим славиться лагманом та долмою: локшиною зі шматочками м’яса та маленькими голубцями у виноградному листі. Наваристий капусняк готують на Запоріжжі. Приазов’я славиться млинами — це тонке дріжджове тісто із маслом та сирною начинкою, що згортається в рулет.

Центральна Україна
Борщ в Україні скрізь варять по-різному. У Черкаській області до нього обов’язково подають ароматні пампушки з часником. Кіровоградщина зможе здивувати різноманітністю вареників та начинок до них: із картоплею, грибами, м’ясом, печінкою, капустою. Також варто скуштувати крученики – невеликі м’ясні рулетики з начинкою з фаршу, паштету, чорносливу з горіхами. Полтавщина славиться галушками та пундиками. У Дніпропетровську, як і в Одесі, дуже полюбляють готувати форшмак, а зі свіжої риби з Дніпра готують юшку по-дніпровськи з леком. На Вінниччині готують бігос – страва з тушкованої кислої капусти з м’ясом і грибами. Також дуже популярні фляки – суп із яловичого рубця, який приправляють коренями, сиром і спеціями.

Східна Україна
На Донбасі знають близько 50 рецептів окрошки, кожен знайде рецепт на власний смак. А до окрошки можна спробувати рульку – задню частину свинячої ноги, яку натирають сіллю та спеціями, а потім запікають у тісті. Фарш зі свинини та яловичини, який розкладають на шматку полотна, а зверху додають омлет і велику варену моркву — такою стравою вас почастують на Луганщині. У справжній слобожанський борщ, який готують на Харківщині, кладуть квасолю та м’ясні фрикадельки. А на друге – гречаники: м’ясні тефтелі з гречкою.

Західна Україна
На Прикарпатті до столу подають бануш – густа каша з кукурудзяної крупи, приправлена сметаною, подають гарячим із обсмаженим беконом і бринзою. Карпати – це край білих грибів, і тут майстерно вміють варити смачну грибну юшку зі сметаною. Чинахи – страва на зразок печені, якою вас пригостять на Буковині. Також у Чернівецькій області варто спробувати домашню бринзу та традиційну кукурудзяну кашу — мамалигу. На Закарпатті дуже популярна страва бограч, яка прийшла до нас із угорської кухні. Береться гуляш, приправляється коренями та карпатськими травами і все це вариться в казанку. А завиванцями на Закарпатті називають м’ясні рулети з яловичини із сумішшю варених яєць, солоного огірка, шпика і сирої тертої картоплі. Також Західна Україна славиться різноманіттям домашніх ковбас. Мазурики по-волинськи – це домашні ковбаски з індички, вершкового масла та сиру. У цьому регіоні варто спробувати й поліські вергуни – делікатні вироби з тіста, які смажать в олії. Чудові віденські рулети – струдлі добре готують у Львові. На Рівненщині популярні картопляники (або зрази) та мацики – в’ялене м’ясо в кендюсі, вичиненому свинячому шлунку. Мачанка – це густий суп із м’ясом, засмажкою з борошна, цибулі, меленого солодкого перцю, і готують його на Тернопільщині. Картопляну ковбасу полюбляють у Хмельницькій області: начиняють свинячі кишки тертою сирою картоплею та запікають у печі.

За матеріалами Всвіті
Підготували: Ігор Любшин, Марія Тасевич

вівторок, 20 грудня 2016 р.

Для малих читайликів

Книжки під ялинку для маленьких поліглотів

Olena Kolyada

Ви вже обрали подарунки для дітей на Новий рік та Різдво? Якщо ваша малеча любить книжки, та ще й вивчає англійську, варто звернути увагу на декілька свіженьких вітчизняних видань.

"Українсько-англійська абетка", Галина Крук. Художник Катерина Рейда

Яскрава, креативна й кумедна абетка від видавництва "Фонтан казок" буде особливо корисною для дітей, що тільки починають знайомитися з іноземними словами та літерами, однак підійде й для тих, хто вже деякий час вивчає англійську, але буде радий трохи розважитися.
Українсько-англійська абетка

До кожної літери англійсьої абетки пропонується невеличкий ритмічний віршик рідною мовою з одним відповідним словом англійською та стильним ілюстративним супроводом. Іноземні слова дібрано найбільш легкі та актуальні: назви тварин, знайомих дитині предметів, явищ, понять.

"Ліза і друзі. Слова ввічливості / Lisa and Friends. Polite Words", Олександра Орлова. Художник Катерина Підлісна

Харківське видавництво "Пет", що вже потішило малих читачів виданнями книжок про зайченя Карлхена Ротраут Сюзанни Бернер, тепер пропонує зануритися у світ дитячої дружби разом із Лізою, Мартіном і Сонею — персонажами серії двомовних книжок "Ліза і друзі" Олександри Орлової.
Ліза і друзі. Слова ввічливості / Lisa and Friends. Polite Words

Перша частина серії має назву "Слова ввічливості", і у форматі книжки-картинки, із живими діалогами та емоціями, із насущними для малюків ситуаціями: знайомства у дворі, відвідинами іменинника чи хворого друга тощо, дає можливість весело та з цікавістю засвоїти тематичну лексику й повправлятися в читанні англійською.

"Подорож листа. Історія до свята Миколая / A Letter’s Journey. A Story for St. Nicholas Day", Валентина Вздульська. Художник Даша Ракова

Найсвіжіша білінгва від видавництва "Братське", видана в рамках проекту "Крок уперед: глобалізуємось разом із українсько-англійськими книжками-картинками", метою якого є не лише опосередковано навчати дітей англійської мови, але й знайомити світ із українським літературним продуктом. "Подорож листа" уже виходила в суто українській версії кілька років тому і ось, до цьогорічних свят, отримала "другий голос".
Подорож листа. Історія до свята Миколая / A Letter’s Journey. A Story for St. Nicholas Day

За сюжетом дівчинка Марта пише листа Святому Миколаю, тож покладає на цей маленький клаптик паперу в конверті великі надії. Чи виправдає він їх? І які пригоди чекають на лист Марти в його довгій мандрівці?

"Як мурашки скарби врятували / On how ants saved the treasures", Тарас та Квітка Берези. Художник Марина Шутурма

Для шанувальників розбишацьких пригод львівське видавництво "Апріорі" пропонує книжку-білінгву про піратів та мапу скарбів, що, як зачарована, переходила від одного господаря до іншого. Тут вам і капітан Рудий Бородань, як годиться, із кораблем, командою та папугою на плечі, а ще купа мала мешканців острову, де заховані омріяні скарби: звірів, птахів, людей і навіть комах.
Як мурашки скарби врятували / On how ants saved the treasures

Зверніть увагу, що мова йде про повноцінне оповідання, тож дитина вже повинна почувати себе досить впевненним читачем, аби братися за текст англійською.

суботу, 31 грудня 2016 р.

четвер, 29 грудня 2016 р.

середу, 28 грудня 2016 р.