Цікавинка: бабусі Чорнобиля

Американка зняла позитивний фільм про жителів Чорнобиля

"Babushkas of Chernobyl" — документальний фільм про жителів найбезлюднішого куточка України – Чорнобиля.

У кадрі — історії трьох бабусь, які наперекір долі та заборонам повернулися до власних домівок після примусової евакуації. Вони й далі збирають гриби та ягоди у лісах поблизу ЧАЕС, святять паски й навідуються в гості одна до одної, бо голоду й самотності вони бояться більше, аніж радіації.
 

В Україну фільм привезуть уже на початку травня. Прем’єрний показ "Babushkas of Chernobyl" відбудеться на фестивалі кіно та урбаністики "86" у м. Славутич. Серед найочікуваніших глядачів – головні героїні фільму, які вперше побачать своє життя на великому екрані. Презентуватиме кіно американська режисерка Голлі Морріс, яка повернеться в Україну з нагоди 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи.
Журналістам вдалось поговорити з Голлі після показу стрічки на престижному кінофестивалі у Флориді, США. До слова, незважаючи на мовний та "культурний" бар’єр, протягом усіх 72-хвилин глядачі в залі сміялися й плакали в унісон із бабусями, а стрічка вкотре отримала нагороду "Вибір глядачів" як найкращий документальний фільм фестивалю.
Як з’явилася ідея знімати фільм в Україні та ще й про Чорнобиль?
Я вперше приїхала в Україну знімати репортаж на 25-ту річницю Чорнобильської катастрофи. Це було в рамках проекту "Globe Trekker" — телепрограми про подорожі та туризм. Ми знімали 60-хвилинний епізод про Україну. Тоді я вперше потрапила до "зони відчуження". Згодом я знову повернулася туди у грудні, щоб написати статтю для журналу "MORE". Чорнобиль у грудні – це було "жестяково" (усміхається). А вже в 2015 розпочалися зйомки документального фільму.
І після усього цього ви все ж вирішили знімати фільм?
Так… Я намагалася себе відмовити від цієї ідеї, знаючи, що на мене чекає. Але ці жінки просто неймовірні, а часу залишилося не так і багато. Усім героїням вже за вісімдесят. Вони живуть у дуже непростих побутових умовах, вже не кажучи про радіацію.
Тому так, ми розуміли, що в нас обмаль часу. Почали шукати гроші. Запустили кампанію на Kickstarter. Згодом отримали ще кілька грантів, зокрема від Chicken & Egg Pictures. (Цей фонд фінансує режисерок, які висвітлюють соціальне становище жінок у світі через призму документального кіно)
Хто ваш глядач?
Передусім, звісно, це освічена публіка – студенти, слухачі гендерних студій, старші люди. Також у США дуже велика українська діаспора. Хоча, якщо відверто, то я вважаю, що фільм зроблений для широкої аудиторії. Я розумію, що як режисер, я не маю такого казати. Але ви жартуєте? Що тут кому може не сподобатися?
Ви знали, що зніматимете історії окремих людей? Що нового ви хотіли донести таким чином?
Так, я знала, що хочу зробити саме такий фільм. Є предостатньо документалістики про Чорнобиль. Я сформувала своє бачення картини — зняти фільм про Чорнобиль та радіацію, де головними героїнями будуть жінки. А в результаті вийшло по-іншому. У кадрі все крутиться навколо поняття "дому", адже це те, що об’єднує всіх героїнь. Усі документальні фільми в певний момент починають жити своїм життям. І це те, що відрізняє цю стрічку від усіх інших.
Також мене дуже тішить, що нарешті мої героїні змогли самі розповісти свою історію. Старим жінкам усюди у світі живеться важко, вже не кажучи про Україну. Їм рідко надають слово. У фільмі вони постають самодостатніми героїнями. Вони пережили Сталіна, нацистів, а згодом Чорнобиль. Вони мали повне право стати епіцентром цієї історії.

 

Наскільки правдиво й точно вам вдалося передати реальність життя в Чорнобильській зоні? Чи все вдалося показати?

Усе за 72 хвилини показати неможливо, але ми старанно підходили до добору кадрів. Я намагалася вибудувати правильну лінію. Усі наші героїні – дуже жваві та бадьорі. Колоритні персонажі – це дуже важливо як удокументальному, так і в художньому кіно. Але з іншого боку, я не хотіла, аби це сприймалося так, ніби вони весь час тільки й танцюють від радості. Їхня реальність часто дуже жорстока. Багато з цих жінок не мають дітей, або ж діти до них не приїжджають, це сумно й важко. Для мене було важливо показати ці аспекти їхнього життя. Іноді мені закидали: "Та для чого це, тільки суму наганяє". Але мені байдуже, така реальність. Тому так, я сподіваюся, що я змогла показати реальність.

У вас був заздалегідь підготовлений сценарій фільму ще до початку зйомок?

У мене все складалося трішки по-іншому, аніж зазвичай відбувається в документальних фільмах. Я вже мала багато зібраної інформації. З іншого боку, у нас було лише 50 годин відео, а це страшенно мало. Ще слід врахувати мовний бар’єр. Я точно вирішила для себе, що одним із персонажів має стати зона відчуження. А далі ми мали сфокусуватися на кількох головних героїнях і їхніх власних історіях. З надією, що в результаті отримаємо цілісну картинку.

Наприклад, Марія в деталях розповідала про Другу світову війну, свою родину, це стало частиною великої мозаїки. Ганна весь час згадувала про Голодомор і свою сестру. Є також Валентина – доволі цікавий персонаж. Вона – медик, працювали на "швидкій" у ніч вибуху. У деякому сенсі вона більш витончена й освічена. Валентина - знавець трав і рибачка. Про аварію вона розповідала через призму власних спогадів, це важливо.

Здавалося б, що історії всіх цих жінок вкрай схожі – вони виросли в одній місцевості, у схожих побутових умовах, усі пережили Чорнобиль. Але в кожній історії було щось унікальне, своє емоційне навантаження. Мені лише потрібно було скласти ці пазли в одну цілісну картинку. Я дуже хотіла, щоб персонажі мали змогу самі розповісти свою історію, а не щоб замість них це зробила я чи хтось інший.

Як ці бабусі сприйняли вас як журналістку та режисерку?

Здебільшого, вони були надзвичайно привітні. Звісно, не всі хочуть позувати на камеру. У нас були часові обмеження, тому нам довелося доволі швидко визначитися з головними персонажами. Я знала всіх жінок особисто. Ми багато розмовляли не на камеру. Мені не потрібно було 200 годин зйомок, щоб зрозуміти ситуацію. Хоча з іншого боку, у документальному кіно все по-іншому, ти не можеш диктувати хід подій.

Бабусі також були в захваті від мого кінооператора. Він американець, який вільно володіє російською. Бородатий і статний, це їм подобалося.

Наприклад, Ганна постійно згадувала про Голодомор, я тоді подумала, що треба буде обов’язково записати це на камеру. Усі вони з радістю ділилися своїми історіями. Одного разу вона взяла до рук телефон і подзвонила сусідці: "Приходь, тут цікаві люди приїхали, і вони не місіонери".

Я помітила, ви вже кілька разів згадали про Голодомор. Ви піднімали цю тему й у своєму виступі на TedTalks. Як ви дізналися про події тих років?

Ну звичайно, я перечитала дуже багато матеріалів перед тим, як писати статтю, про яку ми вже згадували. Факти мені були відомі. Фільм, звісно, зовсім не про це, але ці події розділяє лише одне покоління. Це частина того, ким ці люди є сьогодні. Це вже зовсім інша тема, як психологічна травма батьків і дідів впливає на генетику наступних поколінь.

Мільйони людей були стерті з лиця землі – як це впливає на культуру народу? Я чула стільки жахливих історій. Ці люди пережили Голодомор, навалу нацистів, а потім Чорнобиль. У певному сенсі, радіація – це для них невидимий ворог. Вони бачили й гірше.

Чи підтримуєте ви зв’язок із бабусями?

Так, переважно через Марину – мою перекладачку. Я не знаю ні української, ні російської. Звичайно, із ними не так просто зв’язатися. Іноді Марина мені пише: " Я Ганні дзвонила двадцять разів, і все одно глухо". Навіть якщо в них і є мобільні, це не дуже типова ситуація. Можливо, саме цей аспект я не дуже правдоподібно передала у фільмі. У людей склалося враження, ніби у всіх є телефони з собою. Насправді всі вони доволі ізольовані та самотні. Як показано у фільмі, переважно до цих людей навідується лише поштарка або ж працівники Зони. Вони й першими дізнаються, якщо щось стається чи хтось захворіє.

Чи може режисер заробляти на документальному кіно?

Ні. Принаймні в мене точно не виходить, усміхається. Нині багато говорять про так званий "ренесанс у документалістиці", тому що з’явилися такі платформи, як Netflix та Hulu, але з фінансами все одно важко. Потрібно постійно боротися за гранти. А також усе залежить від того, наскільки комерційним є твій проект – чи це фільм з "гарячої точки", про яку пишуть ЗМІ, чи про маргіналізовану групу людей хтозна-де. Фільм знятий англійською чи іноземною мовою? Але я не хочу здатися песимістом, бо розповідати історії людей через документальне кіно – це неабияка честь та привілей.

Чи плануєте ви з часом повернутися в Україну?

Так! Мені в Україні дуже сподобалося. Я приїду на прем’єрний показ фільму у травні. Хоча повертатися до Чорнобильської зони мені не дуже кортить, усе ж таки це доволі ризиковано. Але якби в мене з’явилася нагода, мені б хотілося більше розповісти про сталкерів, це надзвичайно цікава тема.

(via)
UaPost

Цікавинка: писанка в Нью-Йорку

               Ой, писаночко косичкова

                     Все з весною розквітає,

І весна все обновляє,

Оживає новий світ –

Воскресає давній рід
 

 

Вона – весна, вона – красна! Так можна сказати про українську писанку. З писанки розпочинається весна, із нею приходить Великдень, світле Христове Воскресіння. Писанка – це радість. Українська старовинна традиція писанкарства передається з покоління в покоління. Вона ввібрала в себе силу віків, мудрість наших предків та квітучість нашого народу. Мабуть, не знайдеться жодної людини, яка б, бодай, слова не чула про писанку. А особливо зараз, коли українці стали згуртовані, значення писанки зросло ще більше.
Я живу в Нью-Йорку вже скоро вісім років, і ось за останні два роки я помітила, як зросла популярність української писанки та й українських традицій загалом. Усе українське стало знову модним!
Якось американські друзі запросили мене до українського ресторану "Корчма Тарас Бульба". А ще кілька років тому, я запрошувала своїх друзів до українських місць, щоб познайомити їх з нашою неповторною культурою.
Минулого року захоплення писанкою особливо надихало. Український Музей у Нью-Йорку щороку представляє надзвичайно багату виставку писанок із різних регіонів України, а також гості музею мають можливість спробувати самі створити власну писанку. Минулого року любителі мистецтва мали нагоду поспостерігати за роботою справжніх майстрів, коли писанки просто розцвітали в них у руках.

 

 

У школі Українознавства ОУА "Самопоміч" Нью-Йорка на уроках культури школярі, затамувавши подих, малювали свої творіння. Дитячі писанки передають простоту, невимушеність та любов до України.

Також великою популярністю користується гурток по виготовленню писанок в Українському Інституті Америки. Щороку інститут назбирує різноманітну аудиторію бажаючих поринути у казку писанкарства. Радує те, що приходять туди не лише українці, а й усі зацікавлені дізнатися про Україну, її культуру та традиції.

Чим же писанка така особлива, що вже століттями залишається актуальною? Неспроста кажуть, що вона має чарівну силу. В Україні, як і в інших культурах світу, яйце вважалося символом життя. Після того, коли яйце покривали таємничими різноманітними знаками, воно набувало магічної сили та ставало оберегом, який захищав від всього злого й забезпечував добробут. Ще до запровадження християнства в Київській Русі в 988 році наші предки вірили в природні сили та відзначали різні свята, і одне з них було "Свято Весни", коли природа пробуджувалася від зимового сну та давала початок новому життю. Прихід весни вітали радісними піснями й танцями, а саме писанка посідала в цьому ритуалі одне з найважливіших місць. Із запровадженням християнства свято весни перейшло у святкування Воскресіння Христового, а стародавні традиції стали частиною Великодня з гаївками, галунками та випіканням пасок.

До нас дійшло багато знаків, які були виявленні на Трипільській кераміці. Також археологи розкопали пофарбовані глиняні галунки на Київщині та Полтавщині. Перші візерунки були прості, вони відображали кола, зірки, безкінечні лінії. Загалом, усі символи можна поділити на такі чотири великі групи: рослинні, тваринні, геометричні та солярні (сонячні). З приходом християнства були додані такі елементи, як хрест, церква та риба. Ми продовжуємо використовувати всі старовинні символи, поєднуючи їх із новими дизайнами та мотивами.

Писанка ввібрала в себе силу віків та традицій. На білому яйці ми відображаємо свій талант, свій внутрішній світ, свої мрії та любов. На писанці можна прочитати загадки та поетичні твори. Ось про що говорять деякі знаки.
 

                                                                                                                                         
        

Коні, баранці, птахи – небесні посланці, є символом єднання земного й небесного, а також символізують прихід весни;
Дерево – добро та Божа мудрість;
Риба – старовинний символ Христа;
Кривульки (хвиляста лінія, безкінечник) – гармонія, рух, безсмертя, а також є символом води та вічного життя;
Вважається, що кольори також мають особливу силу:
Жовтий – мудрість;
Червоний – щастя та любов;
Синій – здоров’я;
Білий – чистота;
Помаранчевий – сила;
Брунатно-жовтий – щедрість;
Свого часу писанкарі використовували природні фарби. Щоб отримати жовтий колір, варили кору дикої яблуні, зелену – із луски молодого соняшника, темну – із дубової кори, фіалкову – із кори чорної вільхи. Зараз ми більше використовуємо штучні барвники.
Отже, поки будуть писанки на світі писати, доти люд наш буде жити, а край процвітати. Тож не даймо цій старовинній українській традиції зникнути, продовжуймо зустрічати весну та святкувати Великдень із барвистими кошиками, повними писанок.
Джерела:
Маргарита Бойко, Богдан Губаль і Надія Бабій. Подаруй ми писаночку. Івано-Франківськ, 2001.
Архіви Українського Музею в Нью-Йорку.

Власні спогади автора

Пам'ятаймо! Микола Зеров

 Сьогодні згадуємо поета-неокласика, представника трагічного й водночас величного Розстріляного відродження Миколу Костянтиновича Зерова (26.04.1890 - 03.11.1937)

... І знову 47... Лише 47 років... Життя обірвалося...
Яка ж неподоланно - трагічна ця цифра! 

Тарас Шевченко, Василь Стус, Микола Зеров...
 

 

Василь Стус

ПАМ'ЯТІ М.К. ЗЕРОВА

Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрiчай, товаришу Хароне,
з лихом i з добром.
Колеса б'ють, колеса б'ють,
кудись торують путь,
уже й додому не вернуть,
додому — не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усiх божат
i в мать i в перемать.
Москва, гора Ведмежа, Кем
i Попiв-острiв — шлях
за ґратами, за вартами,
розбухлий на сльозах.
I знову Вятка, Котлас, Усть —
Вим. Далi — до Чиб'ю.
рад-соц-концтаборiв союз,
котрий господь забув.
Диявол теж забув. Тепер
тут править iнший бог:
марксист, расист i людожер
один — за трьох.
Москва — Чиб'ю, Москва — Чиб'ю,
печорский концентрак
споруджує нову добу
на кровi i кiстках. 

.

Сандармох — лісове урочище в Медвежогірському районі Карелії, за 9 км від селища Повенець, де на площі 10 гектарів у 1937—1938 роках розстріляно й заховано більше 9500 человек.

Це місце розстрілу на честь 20-ої річниці Великого Жовтня 1111 чоловік із соловецького етапу, у списках якого було багато представників української інтелігенції, названої "Розстріляним відродженням": 

Микола Зеров,

Лесь Курбас, 

Микола Куліш, 

Матвій Яворський, 

Володимир Чеховський,

Валеріан Підмогильний, 

Павло Филипович, 

Валеріан Поліщук, 

Григорій Епік, 

Мирослав Ірчан, 

Марко Вороний, 

Михайло Козорис, 

Олекса Слісаренко, 

Михайло Яловий, 

родина Крушельницьких та інші.

 ЧИСТИЙ ЧЕТВЕРГ
 
И абіе пътель возгласи

Огні і теплий чад. З високих хор
Лунає спів туги і безнадії.
Навколо нас кати і кустодії,
Синедріон і кесарь, і претор.

Це долі нашої смутний узор,
Для нас на дворищі багаття тліє,
Для нас пересторогу півень піє,
І слуг гуде архиєрейський хор.

І темний ряд євангельських історій
Звучить як низка тонких алегорій
Про наші підлі і скупі часи.

А навкруги — на цвинтарі, в притворі —
Свічки і дзвін, дитячі голоси
І в темному повітрі вогкі зорі.

Микола Зеров

Пам'ятаймо! Чорнобильські дзвони

       Пам'ятаймо про тих, хто не повернувся
           з війни з "мирним" атомом
      

                                            

Ми — атомні заложники прогресу,

Вже в нас нема ні лісу, ні небес.

Так і живем од стресу і до стресу.

Абетку смерті маємо — АЕС

                                       Л. Костенко

 

 

Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду, і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо наука потребує жертв -
чому ж не вас вона перековтала?!

Загидили ліси і землю занедбали.
Поставили АЕС в верхів"ї трьох річок!
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В який лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!

                                 Ліна Костенко

                      

                          
А потім, потім… Потім, як усі ми,
почула раптом дзвони Хіросіми.
А потім – дзвін Чорнобиля. І зону.
І серце дзвону в попелі руїн.
І Фукусіму, де вже й не до дзвону.
Який він буде, наш наступний дзвін?!

                                             Ліна Костенко 

 


                                          

Свято наближається! Писанкова Україна

Від міста до міста: особливості українських писанок у різних регіонах України 

 

 Розписування яєць до Великодня – традиція не нова. Радісно, що пройшовши через віки, вона зуміла зберегти свою самобутність. Цікаво й те, що методики розписування писанок, їх символіка і кольорова гама різняться не тільки від країни до країни, а й від міста до міста. А отже, в кожній місцевості вони особливі!

Сьогодні ми познайомимось з писанками з різних регіонів та міст України. 

Почнемо з карпатського краю, де можна знайти чи не найбільше різноманіття писанок. Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Покуття, Косівщина… – усі вони мають власні традиції писанкарства.

Лемки, наприклад, завжди надавали перевагу одно- та двотонним писанкам: червоним, жовтим, оранжевим, зеленим, блакитним та білим. А от чорний колір тут рідкість. Зображають на великодніх яєчках, зазвичай, сонечка, зірки, хрестики та троянди, більш знані тут як ружі.
 

 

 

 На Бойківщині різноманіття писанкових орнаментів чимале: тричвери, зірки, кривульки… Їх нараховується тут близько ста. Кожен зображений на писанці символ мав своє особливе значення. Наприклад, кривульки та спіралі асоціювалися з "ниткою життя", вічністю сонячного руху. А свастика (арійський символ сонця) була насправді побажанням щастя і довголіття.
 

o

На Гуцульщині раніше надавали перевагу жовтогарячим барвам. Однак сьогодні гама доповнилась блакитними, червоними, рожевими та фіолетовими кольорами. Темні тони символізують святу землю; червоні – життя та силу, здоров’я і любов; білий колір – це чистота та праведне життя; жовтий – колір достатку та сонця, що захищає від темних сил; а зелений – весна та пробудження природи від зимового сну.
 

У розписі використовують як геометричні фігури, так і рослинні та тваринні мотиви: дубові листочки, колоски, оленята, пташки, баранячі ріжки, баранці, коники. Малюнки дуже ніжні, мініатюрні та тоненькі. Кожен символ має своє значення: безконечник, наприклад, означає вічність; хрест є символом Бога; трикутник символізує чоловіка та жінку у сім’ї; драбинка розповідає про людину, яка прагне до вищого; дерево на писанці перетворюється на дерево життя. Сьогодні до вже традиційних орнаментів додались ікони, образи Ісуса та Діви Марії. Такі писанки потребують професіоналізму та точності, однак вони дуже цінуються.
 Гуцульська писанка вважається найскладнішою для розуміння, адже переважно передає багато інформації про життя людей.
Космацькі писанки – наче і різновид гуцульських, але дещо відрізняється від них, зокрема своїми барвами. Здавна на них зображували геометричні візерунки, поєднуючи їх з деревом життя (гілочка з птахами), гуцульською хатою, кониками, козликами, баранчиками, метеликами, курочками, корівками, оленятками, півниками і, як не дивно, рибками. Часом їх прикрашають квітами-ружами. Часто зустрічаються писанки з безконечником, двома оленятками і деревом життя між ними.
 

 

При цьому оленячі ріжки символізують проміння сонця; риба – символ життя та смерті; півень – сповіщає про прихід нового дня, світла. Є тут і блискавки, і Боже око, церкви і монастирі, що символізують Небесну гору. Дуже часто тут зустрічається поєднання геометричних візерунків: зубчиків, прямокутників, ромбиків і т.д.

Писанки Покуття вирізняються великими малюнками, зображеними на зеленому, синьому, червоному, коричневому чи жовтому тлі, забарвлення якого є домінуючим. Мотиви тут переважають рослинні. Часто писанку ділять навпіл або на більше частин лініями. Цікавою ознакою місцевих писанок є складне тло, коли по всій площині яйця роблять яскраві кольорові плями контрастного кольору.
 

На Буковині популярністю користуються геометричні орнаменти та, здебільшого, доволі великі малюнки. Серед орнаментів тут популярні смужки та розети, зображені на темному червоному або чорному фоні.
 

Мешканці Прикарпаття полюбляють жовті, оранжеві, червоні та чорні кольори. На місцевих писанках є багато різнобарвних елементів. Зокрема, можна зустріти зображення церков і хрестиків, свастики та розп’яття зі схематично зображеною людиною.
 

Особливостями сокальських писанок є те, що здебільшого для розпису використовують саме рослинні мотиви. Здебільшого використовують червоні та чорні кольори, зрідка зустрічаються темно зелені та бузкові. Бувало, малюнок наносили й на нефарбоване яйце. На писанках тут часто зображали гачковий хрест, решітки, сонечка, зірки, дубове листя, вітрячки, баранячі ріжки, метелики, бджілки тощо. Візерунок дрібний, але дуже деталізований.
 

Писанки Поділля досить стримані. Зазвичай їх роблять чорними, що символізує родючу землю. Використовують також й інші темні барви, на кшталт фіолетового чи коричневого. Сам візерунок наносять чорними, червоними та білими кольорами. Рідше – жовтими та зеленими. З візерунків тут можна зустріти ті, що прикрашають рушники, вишиванки та гончарні вироби. Також на них зображають місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки, вишеньки, огірочки та черепашки. В залежності від місцевості, тут зустрічаються і геометричні орнаменти, і тваринні та рослинні мотиви.
 

Окрім того особливі символи зображувались на писанках, які планували комусь подарувати. Наприклад, бджілок малювали для пасічників, колоски – для тих, хто очікує хорошого врожаю, квіточки дарували діткам.

На писанках Холмщини найчастіше можна побачити солярні символи, сонячні кола, оленів, зірок, свароги та дерево життя.
 

Історично склалось, що саме на сході країни українській культурі довелось пережити найгірший гніт. Не оминула така доля і писанкарство. Старих писанок тут майже не залишилось, молодь не цікавитьс цим мистецтвом, а приїжджі переселенці відверто нехтували нашими традиціями.

Але тут все ж залишились поодинокі майстри, які охоче передають свої знання всім бажаючим. З відомих орнаментів, популярних у цій місцевості, можна назвати дерева, квіти, листя, грабельки, вітрячки, дубове листя, часто з жолудями. Часом зустрічаються тюльпани і гвоздики. Подекуди тут можна помітити запозиченні в галичан мотиви, однак із додаванням місцевого колориту.

На півночі України полюбляють геометричні орнаменти зелених, червоних та жовтих кольорів. На писанках Полісся найчастіше зображують геометричні орнаменти, симетрично розподіляючи їх на окремих полях. Часто на яєчках малюють ружі.
 

У Причорномор’ї найпопулярнішими кольорами для писанок є поєднання синього та зеленого, червоно та чорного, а також жовтого та зеленого кольорів.
 

Мешканці Наддніпрянщини зображали рослинні символи на чорному, темно-вишневому, червоному, а подекуди і зеленому тлі. Писанку розділяли на поля. Квіти завжди зображувались розгорнутими і розмальовувались в основному трьома кольорами: білим, жовтим та червоним. Для розпису використовувались широкі лінії.
 

Однак свої особливості писанкарства є і в окремих областях

У  Полтаві, наприклад, яєчка розфарбовують білими, жовтими та зеленими барвами, з червоним, коричневим, чорним і зеленим розписом. Різноманіття рослинних орнаментів тут доповнюється зображеннями людей і тварин.
 

Такі ж тенденції спостерігаються в Київській області. З візерунків тут найчастіше зустрічаються зірочки, трикутнички та курячі лапки, а ще квіти. Зазвичай малюнки тут крупні. Київські писанки вирізняються яскравими зображеннями солярних знаків та рослинних мотивів.
 

У Чернігові надають перевагу білим, червоним та чорним кольорам. Тутешні писанки мають ніжний солярний або рослинний орнамент. Геометричні мотиви тут рідкість. Найбільш розповсюджені символи: хмелики, польові квіти, ружі. Деколи замість фону для основного орнаменту зображають також безконечники або хвилясті лінії.
 

У Запоріжжі полюбляють рослинні орнаменти. Зображують їх за допомогою широких ліній чорного та червоного кольору.
 

На Дніпропетровщині майстри поєднують геометричні та рослинні орнаменти, використовуючи насичені кольори.
 

Жителі Черкащини часто зображують на писанках схід сонця – символ нового життя. Зазвичай тут використовується солярна символіка, поєднана зі знаками води. Наприклад, квітка з грабельками.
 

У Тернополі часто зустрічаються писанки, прикрашені хвильками, безконечником, кривульками, павучками та квітами. Цікаво, що червоний колір на місцевих писанках зустрічається доволі рідко, хіба що в незначних деталях.
 

Писанки Опілля вирізняються білими, жовтими та червоними орнаментами на темному тлі.

На Волині писанку зазвичай ділять на кілька парних полів, на яких малюють вітрячки, грабельки або спіральки. Тут розповсюджене поєднання рослинних та геометричних мотивів. Дуже часто зустрічаються символи родючості, землі та води, а саме трикутнички та решіточки, хвилясті лінії. Фон писанки зазвичай вишневий або зелений, а малюнок наноситься жовтими, оранжевими, червоними, білими, рожевими чи бузковими барвами.
 

Писанки Львівщини вирізняються деталізацією і дрібністю малюнку. Є тут яєчка з виключно геометричними візерунками (найчастіше – трикутниками), є із солярними знаками, а є й з рослинними малюнками. Часом зустрічаються птахи, символи води і хреста.
 

На яворівських писанках можна зустріти ялички, змійки, дубки, смереки, павучки і цілу купу дрібненьких деталей. Тут дуже гармонійно поєднуються рослинні та геометричні мотиви.

Писанки Житомирщини використовують рослинні мотиви і дзеркальну симетрію, тобто елементи розміщуються не хаотично. Зазвичай тут можна зустріти стилізовані дзвоники, тюльпани, троянди. Писанку часто ділять на чотири частини.
 

На Рівненщині відбувається поєднання геометричних та рослинних мотивів, однак розподіл поверхні не чіткий.
 

В Хмельницьку та Вінниці писанки прикрашають крупними яскравими геометричними малюнками та елементами рослинних мотивів. Спостерігається деяка грубість ліній. Досить часто можна зустріти використання паралельних ліній, які символізують воду, а ще зиг-заги та спіралі, кривульки, свасті та ламані хрести.
 

Чернівецькі писанки поєднують рослинні та геометричні мотиви. Досить часто на яєчках зображають дубове листячко або сосонки з листочками, хвилясті лінії та спіральки. Часом зустрічаються і чисто геометричні візерунки, які символізують землю та врожай.

Писанки Сумщини зазвичай поділені на дві рівні частини, при цьому візерунок наноситься однаковий на кожну з них. Орнаменти зазвичай солярні, наприклад зорі та сонечка. Графічно тутешні писанки дещо схожі на тернопільські, але на відміну від них, в цьому випадку широко використовується червоний колір.
 

Харківські писанки зазвичай мають крупний чіткий малюнок. Для фону використовують чорний або темні тони червоних і зелених кольорів. Самі орнаменти зображають білу та жовту барви. Основні символи: тюльпани, дубові листочки, ружі, зірки – тобто присутнє поєднання рослинних та солярних мотивів.
 

Писанки південної України характеризуються яскравими та контрастними барвами і великим малюнком з малою кількістю деталей. Розповсюджені тут геометричні мотиви, поєднані з деякими рослинними символами. Є писанки зі знаками води – хвилястими та паралельними лініями.
 

 

Однак, сучасні тенденції не оминули й традиційного писанкарства, тому варто ще згадати про, так би мовити, новітні методи прикрашання писанок :)
 

 Можете обирати будь-який варіант до вподоби. Як би ви не прикрашали писанку до свята, головне, щоби ви не забули це зробити. Адже, як каже стара Гуцульська легенда, доки люди пам’ятають, як писанки писати, доти житимуть всі у злагоді та мирі.

У підготовці статті використовувались матеріали сайту www.kufer.org.ua та інформація з наукової роботи кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри дизайну середовища Київського національного університету культури і мистецтв, Лоліної Н.А.