Думки вголос: Для чого в світ приходимо, жінки?

                              
                                А жінка в світ приходить
                                для любові
                                                 Галина Гордасевич
                                               
Для чого в світ приходимо, жінки?
Щоб гідними були чоловіки,
Щоб над самими ними їх підняти,
Їх дух підтримати і опертя їм дати.

Жінки! Для чого ми в цей світ прийшли? - 
Свою, жіночу, відповідь знайшли:
Підтримати Божественний вогонь
У сильній слабкості своїх долонь.

Для чого ми, жінки, прийшли в цей світ?
Посіяти, зростити добрий плід,
Врожай зібрати і насолодитись:
У дітях і онуках повторитись.

Врости в коріння свого роду і народу,
Щоб не було йому довіку переводу,
На тому стоїмо в усі віки.
Приходили й приходимо... Жінки!

                  м. Донецьк, 30.01.2017

 

Думки вголос: Серця слово - колискова

 

Вічка, ніжки-топотуньки
Натомились... День згаса.
Спать вкладаються манюньки,
У пелюстках спить роса.

Сплять овечки і корівки,
Коник спить, дрімає кіт,
Посхилялися голівки
У чарівний зоресвіт.

Вій метелик крильця склав,
Щоб синочок міцно спав.
На добраніч! Спи, дитинко,
Золота моя зернинко!

                                                                                                                                                                                                                         

Думки вголос: Огортає вечір пледом

 

Огортає вечір пледом
Сумнівів, тривог, думок...
Теплий чай з гречаним медом...
Геть, тривого!.. Ще ковток...

Розливається утома
По кімнаті... Кіт Муркіт
Зачиняє двері дому
І стає біля воріт.

Він вартує нічну тишу
І блаженний спокій снів,
Не проскочить в нього й миша,
А печалі - й поготів.

Теплим молоком проллється
Вічна путь - Чумацький Шлях,
Колисає моє серце
Місяць в золотих ланах...

   

Цікавинки освіти

Український університет увійшов у ТОП-10 вишів світу

За дослідженням аналітиків сайту HackerRank, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ввійшов у ТОП-10 вишів світу, у яких готують найкращих кодерів. Він розташувався на 7 місці.

 
 

Шевченків університет став єдиним українським навчальним закладом, що потрапив до рейтингу. Із американських вишів до рейтингу потрапив Університет Каліфорнії, що зайняв 4 сходинку.

У конкурсі HackerRank узяли участь понад 5500 студентів із 126 університетів світу. 
Рейтинг ВНЗ складався за результатами змагання з написання програмного коду. Кожен виш аналітиками платформи оцінювався за співвідношенням кількості студентів-учасників, яких мало бути не менше 10-ти в команді, із рівнем їхніх навичок якісного програмування.

HackerRank – це комунікаційна онлайн-платформа ІТ-роботодавців. Загальна аудиторія сайту охоплює понад півтора мільйона розробників, серед яких вагому частину становлять студенти з усіх куточків планети.

(via)
UaPost

Філософія серця Григорія Сковороди

Кожній людині хотілося б розгадати секрет щастя. Хтось шукає відгадку в прикладах чужого успіху, хтось у власному життєвому досвіді: падають, піднімаються, помиляються, виправляють помилки. А могли би просто прочитати книги, написані українським мандрівним філософом XVIII століття. Є у світі людина, яка знайшла секрет щастя, її звуть Григорій Сковорода.
 




 Народився Г. Сковорода 3 грудня 1722 року в Україні, у невеликому селі Чорнухи Полтавської області в родині бідного козака. Його батько Сава й мати Пелагея скоро помітили, що син у них талановитий. Він раніше за інших дітей навчився читати (тоді в українських селах навіть діти й жінки були грамотними), складав вірші й чудово співав. Після навчання в школі місцевого дяка батьки відправили сина до Києва в один із найпрестижніших навчальних закладів того часу – Києво-Могилянську академію. Тут талановитий хлопець швидко освоїв кілька мов: грецьку, німецьку, польську, латину. Можливо, саме в цей час у Могилянці Сковорода міг зустрітися з молодим Михайлом Ломоносовим. Чи відбулася ця зустріч насправді, нікому достеменно невідомо.

Взагалі життя Сковороди за багато років обросло легендами, перевірити достовірність яких неможливо. Але деякі факти його біографії все-таки мають підтвердження. Через кілька років навчання Григорій проходить конкурсний відбір до придворної капели російської цариці Єлизавети Петрівни й потрапляє до привілейованих, близьких до двору людей. Життя його заграло яскравими столичними фарбами. Співаки отримували від цариці значну винагороду. І могли ні в чому собі не відмовляти.

Цілих 25 рублів платні на рік (тоді на три рублі можна було купити пристойний будинок) – це величезна сума й чудова можливість закріпитися в Москві або Петербурзі, зробити блискучу кар'єру при дворі. Багато хто з півчих, до речі, цим скористався. Одного ми прекрасно знаємо під ім'ям графа Олексія Розумовського (фаворита Єлизавети). Григорій дружив із Розумовським, не раз гостював у нього й був на хорошому рахунку в імператриці. Але він відмовився від придворної кар'єри, відпросився в цариці продовжити навчання й одного разу з царським обозом повернувся до Києва.

Але в академії йому знову не дали довчитися: через рік придворний вельможа, із яким Сковорода познайомився в Єлизавети, генерал-майор Федір Вишневський, запрошує Григорія взяти участь у комісії із закупівлі токайських вин для імператорського двору як людину, що знається на музиці, володіє іноземними мовами, як прекрасного співрозмовника й видатного інтелектуала, який вже тоді вражав оточуючих гостротою свого розуму. Так Григорій потрапляє до Європи. Він займається дегустацією угорських токайських вин, а паралельно веде розумні розмови й подорожує європейськими країнами. Тоді для цього не потрібні були шенгенські візи, тільки знання латини, яку розуміли всюди.

За п'ять років Сковороді вдалося побувати в Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії, Словаччині та інших країнах. І всюди він не просто подорожував, але й відвідував лекції відомих професорів у місцевих університетах. Набирався знань і мудрості. Багато чого побачив. Міг би осісти де-небудь. Але його тягне на Батьківщину.

І в 1750 році він повертається до Києва. І починається його педагогічна й творча діяльність та безперервна подорож містами й селами рідної країни. Його не раз запрошували до двору, пропонували обійняти високу посаду й побудувати кар'єру. Але він відмовлявся.

Якось царські посланці застали його просто на лузі, під деревом із сопілкою в руках. Світило сонце, поруч паслися вівці. На пропозицію посильних поїхати з ними до цариці Григорій Сковорода відповів: "Ні, не поїду, мені сопілка та вівця дорожчі царського вінця".

Це був інтелектуал найвищої проби, який знайшов Бога у своєму серці й міг на рівних розмовляти з сильними світу цього. Одного разу цариця, вже Катерина ІІ, почувши про його досягнення у філософії, позаздрила славі, яка бігла попереду Сковороди, і запросила його до себе в палац, мовляв, хочу побачити філософа. Коли він увійшов, то не вклонився цариці.

– Чому ти не вклоняєшся мені? – запитала Катерина, яка звикла до уклінних придворних.
– Ти хотіла побачити мене? Але якщо я схилю голову, то ти побачиш тільки мою маківку!

Сковорода відмовився від царських милостей. Перспективний співак, музикант, поет, філософ відмовився від усіх благ світу, які не були варті для нього нічого. А на своїй могилі попросив написати: "Світ ловив мене, але не спіймав".

Що б це могло означати? Той, хто знайомий із філософією щастя Григорія Савича Сковороди, прекрасно розуміє ці слова. Світ для нього – це все матеріальне, тілесне, що тримає людину в рамках, забороняє їй бути вільною та змушує здійснювати чужі серцю вчинки. Цей світ хотів прибрати до рук інтелектуала й філософа, але так і не зміг цього зробити, не впіймав.

Сковорода не затримувався навіть там, де, здавалося б, міг знайти себе й де було його місце. Наприклад, на викладацькій ниві. Він був занадто сміливим і незалежним як для вчителя того часу. Придумав свою систему оцінювання: ніяких п'ятірок і одиниць. Хоча його систему можна назвати дванадцятибальною. У нього це звучало так: "вельми тупий", "сущий йолоп" для тих, хто відставав; "вельми гострий", "зверок вострое" (тобто знання хапає на льоту) для розумників; а між ними ще безліч визначень.

При цьому учні його обожнювали й багато з них згодом стали відомими людьми. Але надто вже прямолінійний був часом учитель Сковорода. Одного зі своїх учнів (між іншим, сина відомого поміщика) за дурну відповідь назвав свинячою головою, за що його й вигнали з дому. У Харківському колегіумі, викладаючи поетику, пішов за своїм оригінальним шляхом, який не вписувався в існуючі методики. Наприклад, пропонував писати вірші в риму, що було не властиво поезії того часу. І його знову "попросили" з кафедри. Не вписувався Сковорода в загальні викладацькі канони.


Десь в середині життя, він зрозумів, що його призначення – дорога. Дорога до Бога, тобто до себе. Адже Бог є любов, а вона всередині кожного з нас. У нашому серці. Ця так звана філософія серця і зробила Григорія Сковороду відомим у всьому світі. Але найголовніше, вона і його самого навчила бути щасливим.

Існує легенда, що Григорій Сковорода був схожий на жебрака, який просив милостиню й розповідав усім навколо свої численні байки, за що його шанували у звичайних селянських хатах і не давали померти від голоду. Але це не зовсім так.

Дійсно, його твори, байки, філософські діалоги, трактати не публікувались за життя, але були відомі всім, у тому числі й простому люду. Вони переказувалися з уст в уста, передавалися серед його прихильників, учнів і високоосвічених друзів.

Здається, він був таким собі хіпі, елітним волоцюгою, друзями якого були досить впливові та багаті люди, у чиїх маєтках він зупинявся. Мені здається, він просто заворожував їх своїм інтелектом, своєю здатністю вибудовувати умовисновки. А тому часто й запросто звертався до них з не зовсім звичайними проханнями. Наприклад, надіслати окуляри, які були рідкістю в той час, або дорогий сир пармезан чи цінний музичний інструмент. Філософ-мандрівник надавав перевагу дорогому токайському вину (звичка юності).

Одного разу Сковорода мало не одружився. Але, за легендою, втік прямо з-під вінця, мабуть, так і не зумівши прийняти зобов'язань і обмежень, яких вимагає від кожної людини шлюб і сім'я. Але він не був і відлюдником, котрий живе в межах власних філософських трактатів. Сковорода весь час був у гущі народу. Він любив і знав людей і приймав їх із усіма слабкостями й чеснотами, вони платили йому тією ж монетою.

Слава про мандрівного філософа бігла далеко попереду нього, адже він знав секрет щастя!

Філософія серця Григорія Сковороди

Секрет щастя, за Сковородою, у найпростішій істині. Це не була оригінальна вигадка або одкровення, нікому не відоме досі. Усе це давно вже сказали древні філософи. Про це свідчила Біблія. Просто люди не хотіли цього помічати.

"Ти хочеш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не подорожуй планетами, не змагайся палацами, не повзай земною кулею, не блукай Єрусалимом ... За золото можеш придбати село, це справа важка й обхідна, а щастя, як річ необхідна з необхідного, завжди й усюди дається даром.
Повітря й сонце завжди з тобою, завжди й безкоштовно, а все, що біжить від тебе геть, знай, – це чуже, і не вважай його своїм, усе те дивне й не треба. Навіщо воно тобі? Ось чому воно й важке. Ніколи б воно не пішло від тебе, якби було необхідно".

Тобто секрет щастя в тобі самому, у твоєму серці, повному любові!

"Все проходить, тільки любов залишається після всього. Усе пройде, але не Бог, не любов", – писав Сковорода.

Однією зі складових людського щастя, за Сковородіою, є проходження того шляху, який тобі уготований небом. Зрозуміти, що це за шлях, дуже легко. Тому що все, що нам потрібно в житті, дається легко, а все непотрібне - важко.

Одного разу харківський генерал-губернатор Євдоким Щербінін запитав його, чому він, маючи такі великі здібності, не візьметься за якусь важливу справу, філософ відповів:

"Світ схожий на театр: щоб грати на сцені з успіхом і похвалою, треба взяти собі належну роль. Актора хвалять не за те, що він грає шляхетного персонажа, а за те, що його гра вміла. Я довго думав про це і, відчуваючи себе, переконався, що в театрі світу не здатний вміло зіграти нічого іншого, крім ролі звичайної, простої, безтурботної та самотньої людини. Саме це я собі вибрав, і буде з мене".

Хтось може назвати Сковороду людиною без уподобань. У нього дійсно не було родини, домівки у звичному розумінні слова. Але вражає те, що він при цьому відчував себе неймовірно щасливим і гармонійним. Навіть пішов спокійно й радісно. Останні дні життя провів у колі друзів, розмовляючи на філософські теми та граючи на сопілці серед природи. Він сам вирив собі могилу, знаючи день свого відходу. Вмився, одяг чистий одяг, помолився, ліг спати й більше не прокинувся.

Комусь життя цього філософа здається занадто далеким від сучасності. Адже нам так часто доводиться робити не те, що ми насправді хочемо: заради своєї сім'ї, щоб вижити, досягти благополуччя. Але людині не так уже й багато потрібно для щастя. Сонце й небо дається даром! Пам'ятаєте? Ганяючись за примарним матеріальним щастям, ми порушуємо божественний закон, який полягає в тому, що всім на світі управляє любов. Ми робимо те, що не любимо, живемо з тими, кого не любимо, поруч із нами знаходяться чужі люди, яких ми так і не навчилися любити. Врешті-решт, ми не любимо навіть самих себе, не вміючи знаходити в собі Бога. Ми не слухаємо й не чуємо свого серця.

Проте, на думку Григорія Сковороди, справжній секрет щастя знаходиться саме в нашому серці. Може, нам варто прислухатися до слів видатного філософа всіх часів і народів? 

Пам'ятаймо! Агатангел Кримський

   Знаєте, у мене завжди викликали непідробну цікавість і щире захплення люди, які, не будучи етнічними українцями, змогли полюбити цю землю й мову її настільки, що вивчали фахово.

 Саме таким був студент Московського інституту східних мов, поліглот із 68 робочими мовами, українець кримськотатарського походження,  один із засновників АН УСРР Агатангел Кримський.

Ганна Черкаська

Агатангел Кримський

Ми – фігурки в шахівниці,
Круг небесний – наш іграч.
О. Хайям
 

Рід Агатангела Кримського - кримськотатарського походження. Один із родичів був муллою, родичем кримського хана. У XVII ст., рятуючись від несправедливого гніву можновладця, втік із Бахчисарая та опинився в Литві. Там мусив охреститися й прибрав прізвище – Кримський.
Про себе Агатангел писав: "Мій батько з білоруського міщанського роду, мати – польська литовка, – я, значця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні".

Народився 3 (15) січня 1879 р у м. Володимир-Волинський. Батько – вчитель географії, автор популярних на той час посібників і краєзнавчих книжок.
Читати дитя навчилося в три з половиною роки. У прогімназії Острогу вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови. Після цього в київській колегії Ґалаґана вивчив грецьку, італійську, турецьку; українську вчив у Павла Житецького. У 18 років парубок знав 8 мов.
"І от узяв я якось повісті Федьковича з передмовою Драгоманова, узяв, прочитав, і мене нове світло осяяло. Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від "офіційних занять часину я присвячував Україні". Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці". Отак на двадцятому році життя студент московського інституту східних мов відкрив у собі Україну.
Фанат української мови, він писав: "Нам одібрано всякі мінімальні, елементарні права. Для нас і говорити своєю мовою – то вже є злочин; нашій нації гірше, ніж усім іншим націям". Щоб нація зберегла мову, щоб нести освіту народові, А. Кримський написав і видав у Москві "Украинскую граматику для учащихся высших классов Приднепровья", "Практический курс для изучения малорусского языка" – призначені для самостійного вивчення.
А далі – стажування в арабських країнах. У 29 – він професор східних мов Лазаревського інституту, поліглот, який мав 68 робочих мов. Агатангел Кримський – автор першої у світі історії арабської літератури в 5 томах: автор 26 томів зі сходознавства.
                   
Щойно Україна оголосила самостійність, як Кримський почав рватися до Києва. Упродовж місяця Володимир Вернадський домогався дозволу Кримському на приїзд із Москви, адже вчений погоджувався на переїзд тільки разом із бібліотекою, а це вагон книжок. Вони розмістилися у двокімнатній квартирі на п’ятому поверсі на вул. Малопідвальній, 3: вагон книжок, колекція марок і грамплатівок, бо пан Агатангел – знавець оперної музики.
А. Кримський став одним із засновників АН УСРР, до 1928 р. був її вченим секретарем. У 1921-1929 рр. академік очолював Інститут мовознавства, був професором Київського університету.
Не зважаючи на кволе здоров’я, астму, серцеву недугу, професор носив дві пари сильних окулярів,  працював по 18 годин на добу. Крім наукових праць, А. Кримський уклав три збірки поезій, перший в українській літературі філософський роман «Андрій Лаговський».
Від 1930 р. вченого часто викликали на допити, адже А. Кримський – "ідеолог українського націоналізму", із Петлюрою перебував у дуже близьких стосунках, вітав його в АН хлібом-сіллю; 1923-го року Кримський із іншими націоналістами видав російсько-український словник. Як бачимо, малописьменні блямовні слідчі були інтернаціоналістами, а вчений-поліглот зі світовим іменем – "махровий націоналіст".
Вченого не друкували, ліквідували всі сходознавчі установи АН; він працював для шухляди. А щоб видатний вітчизняний учений-орієнталіст, мовознавець та поет не мав сил вистояти на сплюндрованому, занімілому полі української науки та культури, "інтернаціоналісти" його вдарили під дих. Справа в тім, що Агатангел Кримський належав до тих чоловіків, які не боялися розумних жінок. Ще юнаком він закохався в геній Лесі Українки, але вона його серйозно не сприйняла. Більше жінками Кримський не цікавився, свої ніжні почуття він спрямував на секретаря.
Певно, ви звернули увагу, що в ті часи було популярним, коли самотні чоловіки усиновлювали юнаків, наприклад, М. Горький і його прийомний син. Точно так Агатангел Кримський усиновив Миколу Левченка. Агатангела Кримського не арештовували, але арештували й засудили Миколу. Стаття за збочення дала привід кримінальникам у зоні збиткуватися по повній. Левченко відбув термін, повернувся й повісився в квартирі Кримського. Ця трагедія підкосила вченого. З того часу він перестав стежити за своєю зовнішністю: носив подерті чоботи, подертий костюм, говорячи: "Нехай буде соромно владі, яка довела академіка до такого".

20 липня 1941 року 70-літній А. Кримський був арештований. Останньою книгою вченого стала справа за номером 148001. 25 січня 1942 року її припинили й здали до архіву через смерть обвинуваченого. Хворий і виснажений вчений помер у камері смертників у тюремній лікарні.
1903 року Кримський написав вірш "На тортурних муках":

Без молитви штурніть мого трупа
В підтюремнії мури,
Надпишіть, що був я злочинець
І загинув з тортури,
Надпишіть, що був я злочинець.

Надписали, а ім’я Кримського прирекли на забуття.
Від лютого 1991 року Київський інститут сходознавства АН носить ім’я Агатангела Кримського. Його перший директор – поліглот світової слави Омелян Пріцак – останній учень А. Кримського.

Цікавинка: Український "Доктор Звук"

 Чи замислювалися Ви коли-небудь, що уявляють собою актори дубляжу, адже ми не бачимо їх, утім голоси їх упізнавані й асоціюються в нашій уяві з конкретними кіногероями?

Погодьтеся, що частіше за все ми сприймаємо їх як даність, мало знаючи про те, кому належить голос за кадром.

Сьогодні мені хотілося б відновити справедливість, познайомивши Вас із людиною, яка двічі потрапляла до Книги рекордів України.

  13-й том Енциклопедії Сучасної України (2013) містить статтю про актора-імітатора Коваленка Юрія Миколайовича.

 

Український "Доктор Звук"

RuslanRaiter

27 сезонів поспіль за перипетіями життя типової американської сімейки Сімпсонів з містечка Спрінгфілд спостерігають мільйони прихильників у всьому світі. Проте не всі знають, що 23 персонажів найдовшого мультика в історії ТБ українською мовою озвучив один актор дубляжу — Юрій Коваленко, у професійних колах відомий як ″Доктор Звук″.
Свою кар'єру професійний імітатор голосів і звуків розпочав на телеканалі УТ-1 у далекому 1988 році. Тоді Юрій Коваленко займався озвучуванням програми ″На добраніч, діти″.
  

″Зоряний час″ для Юрія Коваленка настав у 2002 році. Він озвучив більшість чоловічих персонажів у політичному мультфільмі ″Великі перегони″, зокрема говорив за Кучму, Ющенка, Клінтона, Путіна, Кравчука та інших.

 
Того ж року, Юрій Коваленко вперше потрапив до Книги рекордів України. Загалом він двічі ставав рекордсменом.
 

Під час реєстрації досягнення імітатору довелося нелегко: 40 хвилин він імітував голоси політиків, відомих людей, різні звуки й мови. Загалом, кожні 30 секунд упродовж усього нонстоп запису він змінював звучання свого голосу.

Перша роль Юрія Коваленка — Баба Яга в програмі ″Мультфільм на замовлення″.

  Далі були:

″Бівіс і Батхед″

″Сімпсони″

 ″Тачки″

 До слова, студія PIXAR визнала український дубляж ″Тачок″ найкращим у Європі.

Окрім голосів, Юрій Коваленко може імітувати звуки звірів, птахів, ба навіть напильника чи скрипу дверей.

  Загалом на рахунку українського ″Доктора Звука″ понад 200 різноманітних звуків, у тому числі й імітація 15 мов.

  

13-й том Енциклопедії Сучасної України (2013) містить статтю про актора-імітатора Коваленка Юрія Миколайовича.
 Немає сенсу описувати всі здібності цієї унікальної людини. Краще один раз почути. А ще краще - і почути, і побачити. 

Цікавинка: флешмоб до 100-річчя "Щедрика"

Українців по всьому світу запрошують долучитися до флешмобу "Щедрик"

До 100-ліття всесвітньо відомої та перекладеної багатьма мовами мелодії "Щедрик" Миколи Леонтовича, розпочався світовий флешмоб співів щедрівки, який має на меті нагадати про багатогранну культуру України: про людей, що тут живуть, про наше сьогодення та розвиток. Проект здійснено волонтерами за власні кошти.

 

"Запрошуємо Вас узяти участь у флешмобі, поширити наше відео, зробити своє та передати естафету далі із закликом співати з Україною! Долучайтеся, знімайте відео, ставте хештег #singwithUkraine, #100yearsShchedryk та передавайте естафету тим, кого любите! Повернімо "Щедрик" Україні!", – закликають організатори флешмобу.

"Місія цього проекту – нагадати світові про Україну, її культурні цінності, про Різдво, про теперішню ситуацію в країні. Головне завдання – донести потрібні меседжі про Україну іноземній аудиторії. Ця пісня – наша пісня свободи. Це  наш символ: хороший, добрий, впізнаваний. Символ єдності та національних традицій. Ця пісня – символ тепла й сім’ї, символ віри в завтрашній день, бо звучить у кожній оселі в колі рідних і близьких людей", – розповідає ініціатор ідеї Наталія Гривняк.

Активісти вже зробили вірусне відео до 100-ліття "Щедрика" Миколи Леонтовича, покликане розповісти про цікавих, талановитих людей із історіями, що найкраще розповідають про сучасну Україну.

             

 Це відео під хештегом #singwithUkraine із закликом щедрувати українською або англійською з 1 січня було запущено як флешмоб, проект культурної дипломатії, який триватиме до 14 лютого. 

(via)
UaPost

Пам'ятаймо! День українського політв'язня

12 січня - День українського політв'язня

Наталя Святокум

12 січня в Україні відзначають день політв’язня. Для нашої держави як до проголошення Незалежності, так і на нинішньому історичному етапі проблема ув’язнених за політичними мотивами була та є доволі гострою.
 

В'ячеслав Чорновіл, світлина часів ув'язнення

День українського політв'язня в нашій країні відзначають з 1975 року. Запроваджена традиція була з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму. Найстійкіші, найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування на підтримку політв’язнів, інші – проводять різноманітні тематичні заходи.
Нагадаємо, що саме 12 січня 1972 року відбулася друга хвиля масових арештів української інтелігенції. Протягом кількох днів були заарештовані до 20 осіб, серед яких Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Любов Середняк, Леонід Плющ, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель та інші. 
Упродовж наступних кількох місяців Україну, а зокрема Львів і Київ, трусило від численних безпричинних обшуків. Якщо в 1934 році репресовану інтелігенцію звинувачували в тероризмі, то після 1972-го письменникам-шістдесятникам інкримінували "антирадянську пропаганду та агітацію". Людей тероризували допитами й погрозами. Ув’язнювали. Відправляли в заслання до Казахстану, Мордовії чи Сибіру.

Саме після "розгрому" шістдесятників розпочалася форсована експансія Москви на культурні терени України. Ворожою репресивною машиною застосовувалися всі важелі злочинного впливу: від арештів, заслання та звільнення з роботи патріотів і до масового згортання української освіти, наруги над національною ідентичністю українців, їхніми звичаями та традиціями.
Але найстрашнішим проявом того часу було повне (чи майже повне) подавлення жаги протесту проти злочинів Москви серед основної маси населення України. Заперечували експансію лише поодинокі активісти, яких жорстоко зупиняли. Проти таких застосовували переважно "лікування" в психіатричних закладах. Люди боялися виступати проти "совєтів", живучи сьогоденними потребами: шматком хліба нині й чеканням шматка завтрашнього…
Сьогодні, згадуючи ті страшні часи, ми не можемо не порівнювати настрої українців-сучасників із тими, які були за часів арештів шістдесятництва.
 

На жаль, маємо ситуацію, коли зневірені земляки навіть не звертають уваги на наявність політв’язнів в Україні, вважаючи, що "час розставить все по місцях". Хоча, досліджуючи історичний досвід, можна зробити висновок: лише зусиллями борців-достойників, які змогли звернути увагу світової спільноти до проблеми репресій радянщини, Україні вдалося вирватися з понад 70-річної окупації совєцькою імперією.

Чи змінилася ситуація зараз, уже в ХХІ столітті? - Швидше ні, адже злочинна метода подавлення волелюбства й протестних настроїв процвітає й согодні. За ґратами перебувають гідні патріоти, заарештовані та утримувані в СІЗО за надуманими звинуваченнями.

Вшановуючи пам’ять закатованих совєцьким режимом українців, ми маємо усвідомити: лише активна підтримка руху проти сучасного режиму зможе забезпечити нашим співгромадянам свободу думки й слова в майбутньому. Будьмо гідними тих, хто виборов нам Україну, і зробімо її українською!

Українська колискова в Книзі рекордів Гіннеса

Чи памєятаєте Ви, друзі, колискову свого дитинства? 

Я пам'ятаю та наспівую її навіть у дорослому віці доволі часто.

Для мене це "Рученьки-ніженьки", що лунали з блакитного екрану, заворожуючи лагідністю та чарівністю кожного звуку й нагадуючи, що час лягати спати, вкрившися теплою ковдрою та обійнявши улюблене ведмежатко. 

Що ж ми знаємо про цю чарівну пісню?

Про неї нам розповість Ганна Черкаська

 Хіт не одного покоління

Упродовж 24 років у телепрограмі "На добраніч, діти" лунала ніжна колискова Миколи Сома; музика Оскара Сандлера. Кожного вечора "Рученьки-ніженьки" українську малечу присипляли, за що до книги рекордів Гіннеса потрапили.
 

 

Микола Данилович Сом народився 5 січня 1935 року в селі Требухів Броварського району Київської області в родині сільського коваля. Батько Миколи був селянином, мама – козачкою. Дівчатам-козачкам батьки забороняли виходить заміж за селян, бо ті були бідними й вважалися плебеями, тому коваль Данило вкрав юну Мотрю вночі в нічній сорочці. Любов у них була, народили дванадцятеро дітей, Микола – сьомий. Як усі постголодоморні малята, які наросли з худеньких матерів, мав босоноге, напівголодне дитинство. Війна, відступ захисників; життя під гітлерівцями, довелося бачити, як гинули на шибениці односельці.
У їхній хаті 1943 року стояв штаб Першого Українського фронту, то бачив Микола й Жукова, і Ватутіна, і Хрущова. Потім сільська Требухівська школа-семирічка та факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка. 1952 рік, гуртожиток. До кімнати зайшов красивий кароокий хлопець простягає Миколі руку й каже: "Симоненко". У відповідь: "Сом". "Ну який же ти сом? Жиру немає, вусів немає. Ти – Сомик". Отак вони й подружилися.  

 

Та у березні 53-го Сом почув від декана й проректора: "Геть! Ти більше не студент університету!" За що? Стояв у почесній варті коло портрета Сталіна в гуртожитку, довго не було зміни, а лава прямо кликала – ліг, заснув. І раптом почув: "Падлец! Как ты мог? Народ рыдает, а ты спишь!" Махнув Микола на все рукою та без копієчки подався до Москви на похорон Сталіна. Побачив: лежить оте миршаве рудувате та ще й покльоване віспою, схоже на діда Копку з їхнього села. Чотири дні повертався до Києва, там дізналися про його героїчний вчинок і видали нові черевики замість стоптаних у Москві калош.


А з Симоненком вони були найближчими приятелями: у 1955-му три дні гостювали в мами Василя. Колядували, до дівчат залицялися, весело прощалися 8 січня. А виявилося, що того дня Симоненко написав: "Не докорю ніколи і нікому, хіба на себе інколи позлюсь, що в двадцять літ в моєму серці втома, що в тридцять смерті в очі подивлюсь" (1955 рік, 8 січня, на свій день народження).

Разом вони й до дівчат ходили: Василь – до Тамари Коломієць, а Микола – до Ніни. Красуня-циганка стала дружиною Сомика.

Вчителював у рідному селі, у київських школах; працював у Київській публічній бібліотеці імені Лесі Українки. Часто виступав перед публікою з чіпкими, мов реп’ях, словами. І саме тоді, у 1975 р., у період літератури зціплених зубів, вибухнув етюдом "Сміх":
 

Чого сміюся? А того сміюся,
Що я нікого в світі не боюся!
Сміюсь над горем, регочу над лихом
І навіть плачу неповторним сміхом.
Це я злякав турецького султана,
Це я вночі залоскотав тирана.
Я вибухав – і падали, мов тріски,
Живих мерців пихаті обеліски.
Є люди злі. В них зуби, наче ґрати.
Бажання їх – мене замурувати.
Згинь, пропади, зійди з очей, нудота!
Я – вічний сміх. Така моя робота.

Микола Сом, 1975 р.
 

Здавалося б, усе добре: Микола Сом – член Спілки письменників України, друкується, його "рученьки-ніженьки, на горщик – і спать" знають геть усі; майже кожного дня радіо передає пречудову пісню "Без вітру не родить жито…". Час відпочити, рибу половити. Та гахнув Чорнобиль, тоді Сом вивіз свою вагітну доньку Оксану до Голої Пристані. Обміняв свою квартиру на Богомольця на якусь халупу й часто приїздив її провідати, допоки вона не повернулася до Києва.
 

Оголосили незалежність, а довелося не жити – виживати завдяки праці на власному городі.

Микола Данилович Сом помер вранці 27 березня 2013 на 79-му році життя після невдалої операції в лікарні швидкої допомоги. Похований в своєму рідному селі Требухів Броварського району Київської області.

Пропоную Вам, друзі, прослухати одне з найзворушливіших виконань цієї пісні 

У переддень свята: Різдво мого дитинства

Чи любите Ви Різдво, його казкову атмосферу та майже фізичне відчуття дива?

 Якщо ці передріздвяні та різдвяні дні найчарівніші в році для Вас так само, як і для мене, тоді пропоную Вам, друзі, поринути у світ, назва якому "Різдво мого дитинства", разом із діячами культури, телеведучими провідних українських каналів.  

Юрій Андрухович

Ольга Герасим'юк

 

 Інна Москвіна

Ілона Довгань

Юлія Пазенко та Дар'я Кузнецова

Юрій Макаров і Євген Степаненко

Анастасія Рінгіс

Геннадій Попенко

            ЩАСЛИВОГО ВСІМ РІЗДВА ХРИСТОВОГО!!!

Напередодні свята: Різдвяні смаколики

12 страв до різдвяного столу

Головна різдвяна страва – ‪кутя‬. Інші 11 мають бути пісні: без м’яса, молока, яєць та жиру. Тільки на олії. 
На Різдво крутять голубці з пшоном, готують заливну рибу, вінегрет, салат із квашеної чи свіжої капусти, тушкують капусту з грибами, варять картоплю або кашу, квасолю, ліплять вареники з капустою, грибами, картоплею, маком, готують грибну та рибну юшку, смажать гриби з цибулею.

Другою стравою після куті вважають густий узвар із сушениці – із груш, яблук, слив. Дехто додає чорноплідну горобину, малину, вишні. На стіл подають картопляний пісний салат із цибулею, квасолю “толочену”, тобто відварену та перемелену через м’ясорубку, домашній хліб, пироги та кисіль.

Перелік традиційних страв, котрі готують на Святвечір, щоб кожен місяць у новому році був щедрим (Потрібно вибрати 12):

1. Узвар
2. Кутя
3. Січеники з гороху
4. Смажена або заливна риба
5. Пісний борщ (з грибами та чорносливом)
6. Тушкована капуста з грибами
7. Голубці з рисом та тушкованою морквою і пастернаком або голубці під грибним соусом, з пшоном
8. Салат із буряка і чищеного оселедця
9. Салат із солоних огірків, кислої капусти та цибулі
10. Квасолеві млинці
11. Гостра приправа із товченого часнику, чорного перця, зеленого кропу, томатної пасти та олії
12. Пампушки
13. Городина (морква, буряки, капуста), яблука, груші, сливи (інколи квашені)
14. Шулики з медом
15. Калачі
16. Пісні деруни
17. Галамбець
18. Краплики до пісного борщу
19. Фаршировані бурячки
20. Пшоняна каша з грибною приправою на олії
21. Риба смажена.
22. Тушкована капуста з грибами
23. Пшоняна каша з грибною приправою на олії
24. Варена картопля, змащена товченим часником з олією
25. Капусняк, заправлений олією і пшоном
26. Горохова каша
27. Пісний борщ з карасями та грибами
28. Смажена риба
29. Вареники зі сливами, грушами, капустою або картоплею.
30. Млинці
31. Пісні пироги з капустою, сливами, грушами і т. д.
32. Пампушник святковий (вважається стравою для Духів, яку люди з ними розділяють)
33. Варениця
34. Збитень гарячий
35. Сирники
36. Старовинний гуляш
37. Пиріг із риби
38. Заливний Язик
◉ Кулінарні особливості регіонів:

• На Буковині в кутю додають халву.
• На Галичині кутю варять густу, як каша, і щедро заправляють горіхами та маком.
• На Волині кутю подають і густу (без узвару), і рідку. На різдвяний стіл подають борщ із грибами, картоплю в “мундирах”.
• На Луганщині кутю зазвичай варять із рису й печуть багато пирогів із різними начинками.
• На Івано-Франківщині до пісного борщу з грибами готують “краплики” – вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею. Обов’язково роблять пісні голубці з рисом, гречкою та грибами й грибну підливу.
• На Закарпатті смажать пісні деруни (без яйця), готують “галамбець” – ковбаски з кукурудзяної каші з засмаженою на олії цибулею.

НА СВЯТО:
Рецепти:
Пампушник Святковий
1 кг борошна
750 г молока
50 г дріжджів
15 жовтків
400 г цукру
120 г розтопленого масла
ваніль
У каструлю насипаємо борошно, заварюємо молоком і добре розтираємо. Після того, як маса охолоне, вливаємо розчинені теплим молоком дріжджі, вимішуємо й ставимо в тепле місце. Коли тісто підійде, додаємо розтерті з цукром жовтки, ваніль.
Всипаємо борошно невеликими порціями, вимішуємо тісто доти, доки воно не почне відставати від рук, після чого вливаємо топлене масло й знову вимішуємо.
Викладаємо тісто у форму, заповнивши її на ⅓ висоти, даємо підійти й ставимо в духовку на 1 годину (борошно заливаємо гарячим молоком, ретельно при цьому розмішуючи — це називається заварювати молоком).
Варениця
500 г столових буряків
300 г квасолі
250 г чорносливу
100 г олії
перець, сіль
Буряки відварити й дрібно нарізати. Відварити квасолю й окремо відварити чорнослив. Чорнослив подрібнити й перемішати з квасолею та буряками. Страву посолити, додати олію та перець.
Збитень Гарячий
У 1 л води розчинити по 150 г цукру й меду, додати прянощі (гвоздику, корицю, імбир — за смаком). Кип’ятити 5-10 хвилин, знімаючи піну. Через 30 хвилин напій процідити. Готовий збитень підігріти й пити гарячим.
Пиріг із риби
400 грамів готового листкового тіста, 200 грамів копченого лосося або горбуші, 200 грамів заморожених очищених креветок, 1 склянка свіжого або замороженого горошку, 0,5 склянки вершків, 1 яйце, сіль, перець, зелень петрушки, вершкове масло.
Вершкове масло розтопіть, всипте горошок і обсмажте на невеликому вогні під кришкою протягом 10 хвилин. До горошку додайте розморожені креветки та смажте все разом ще близько 5 хвилин на сильному вогні. Білок відділіть від жовтка. Збийте в блендері рибу, білок, вершки, посоліть і поперчіть пюре.
Приготуйте начинку: у рибне пюре додайте охолоджену обсмажену суміш і січену зелень петрушки, ретельно перемішайте. Листкове тісто розморозьте, розділіть навпіл і розкачайте 2 шари.
Одним вистеліть змащену форму для випічки так, щоб утворилися високі борти, викладіть зверху начинку й накрийте другим шаром тіста.
Джерело: inlviv.in.ua

Напередодні свята: Українська різдвяна традиція

Українська різдвяна традиція, що є унікальною для цілого світу

Вертеп — дійство, що надає українському Різдву особливого колориту.

 

Сім’я вечеряє, гучно виводить колядки , аж тут — стукіт у двері: “Дозвольте заколядувати”. Весела юрба подарує господарям справжнє театралізоване диво. Ірод, князь, пастушки, чортеня й, звісно, Смерть за декілька хвилин перекажуть історію народження Христа.
Історія вертепу тягнеться ще з часів гетьманування Петра Сагайдачного, і першими цю традицію підхопили студенти та мандрівні дяки.
Підбір персонажів підлаштовували під суспільні вимоги. До прикладу, колись дійство не обходилося без козака, дяка з учнем, поляка-шляхтича, пізніше з’явився солдат-москаль, а ще згодом — шинкар-єврей та його дружина Сура.
Веселі різдвяні сценки розігрували переважно на ярмарках, вулицях міст і сіл. Таким чином і народження Христа прославляли, і копієчку на свята заробляли.
Вертепи були двох видів: у вигляді лялькового театру або розігрування ролей односельчанами.
Неодмінний атрибут вертепа — різдвяна зірка. Її вважали символом щастя та радості, адже вона передає новину про народження Ісуса. Почесну місію її нести довіряють хлопчику.
Починають колядувати в Україні по-різному. У деяких регіонах чекати не люблять і вирушають одразу на Святий Вечір, в інших — на самісіньке Різдво, а є й такі території, де вертеп збирається зранку 8 січня.
Здавна на Різдво було прийнято давати милостиню та виявляти щедрість. Тож і для вертепу ніхто не шкодував смаколиків і грошей. Відмову колядникам, або “христославам”, як їх іще називали, вважали великим гріхом.
Джерело: Телеканал новин “24”

Напередодні свята: "Щедрик" в аеропорту

 У львівському аеропорту 300 хористів виконали «Щедрик», головну різдвяну пісню світу

 

 Флешмоб з масового співу різдвяної мелодії присвячений до сторіччя першого концертного виконання композиції.

 

30 грудня, у аеропорті Львова три сотні вокалістів організували флешмоб, присвячений 100-річчю колядки “Щедрик“.

300 професійних вокалістів зібралися разом, щоб заспівати найвідомішу різдвяну колядку у світі. 
100-річчя українського “Щедрика” вшанували студенти шести музикальних студенських хорів Львова.
Про проведення флешмобу було повідомлено завчасно, проте для багатьох пасажирів це стало приємним сюрпризом.
Вокалісти під керівництвом хормейстера Оксани Долішної виконали “Щедрик”, створивши в приміщенні аеропорту святкову атмосферу. Диригент стояла на другому поверсі, щоб усі хористи могли її бачити. 
Вокалісти кажуть, що “Щедрик” хоч і складний твір для виконання, проте всі хорові колективи добре його знають.
Присутні із захопленням слухати колядку та записували дійство на відео.

 

Думки вголос: Сніжинки для Даринки

 

Он кружляють для Даринки
Легкокрилії сніжинки,  
І танцюють для Дарусі
Білі та лапаті гуси.

Сипле вовною сніжок 
На маленький чобіток,
Рукавички огортає
І Даринку обіймає.

Посміхається Даруся 
З-за невидна до бабусі.
Те "невидно" так далеко,
Не літають там лелеки...

Там пташки не гомонять,
Рано там лягають спать,
Діти там сумні й дорослі, 
Стежки радості порослі...

Дзвінко дівчинка сміється
Від усього свого серця,
Бо не відає вона,
Що десь в світі є війна.

Хай Дариночка зростає
Й лиха того не спізнає.
Хай в її дитячім світі,
Ласкою, добром зігрітім,

Не оселиться страшна
Відьма-злодійка війна.
Хай кружляють для Даринки
Світлі янголи-сніжинки. 

Посміхнеться хай Даруся
Хоча б здалеку бабусі.
       

Мовнопроблемне: "убивця" суржику

Українець створив "убивцю" суржику

Цікава новина для тих, хто хоче навчитися говорити українською без суржика. Таким людям допоможе безкоштовний мобільний додаток, створений програмістом із Черкас Максимом Тимчієм.

За допомогою цієї програми всі охочі зможуть цікаво, легко й швидко виключити зі своєї мови суржик.
 

 

"Ми вже презентували лінгвістико-культурологічний мобільний додаток "Р.І.Д". А метою нашого проекту є популяризація української культури та слова", — розповідає Максим Тимчій, засновник цього унікального проекту.

"Мобільний додаток — це не лише можливість дізнатися щось нове, а й спосіб випробувати себе, змагаючись із іншими учасниками, адже рівень просування кожного з користувачів залежатиме від його рівня активності та бажання розвиватися", — пояснює Максим Тимчій.
 

 

Проект, наголошує він, цілковито волонтерський. І нині команда тих, хто постійно працює над мобільною новинкою, нараховує близько 10 людей.

"Проте ми завжди відкриті для нових знайомств та ініціативності", — зізнається автор мобільного додатку.
 

ІНФОРМАЦІЮ ПРО ДОДАТОК МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ТУТ:
https://www.youtube.com/watch?v=2ItqxrOFWOc
 
Мобільний додаток доступний користувачам двох операційних систем Android та iOS, він є у вільному доступі. Дізнатися більше можна на сайті www.rid.ck.ua.
(via)  UaРost