Пам'ятаймо! Григорій Квітка-Основ'яненко

                Інтелігентний бабій
                                                         Ганна Черкаська


          
        Скільки поколінь українців виросли на "Сватанні на Гончарівці"? Хто не мугикав пісню "Грицю, Грицю, до роботи"? Автор цих речей – веселий козарлюга, інтелігентний бабій Григорій Квітка-Основ’яненко… Він народився 29 листопада 1778 року в селі Основа поблизу Харкова.

– Шшшо? Квітка-Основ’яненко – бабій? – втрутилася Хомівна. Ну, ти даєш! Та це ж майже монах, найпісніша зануда в нашій літературі.

– Лихо моє! З чого ти взяла?

– Та я ж сама в школі училася, складала "хренологічну" таблицю; з Івасем тільки цього року читала критику. Так він – що – шифрувався під ченця? І який із нього козак?

– Добре, давай розбиратися. Перше, козак чи ні? Почну з Горленків… Яким Горленко народився 8 листопада 1705 року в маєтку предків, що знаходився під Прилуками, на лівому березі Удаю та звався хутором Чернявщиною. Його батько - прилуцький полковник Андрій Дмитрович Горленко (його дід по батькові також був прилуцьким полковником). Після поразки гетьмана Мазепи дід Якима полковник Дмитро й батько бунчуковий товариш Андрій Горленки перебували на засланні в тяжкій і принизливій московській неволі. Виховували Якима мати Марія Данилівна – донька гетьмана Данила Апостола й бабуся Марія Захарівна – племінниця гетьмана Івана Самойловича.

Рідна сестра Якима Горленка (Іоасафа) Параска вийшла заміж за Ізюмського полковника Івана Григоровича Квітку. Їхнім рідним онуком був видатний український письменник, основоположник української прози Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко. І перший твір про Святого Якима Горленка (Іоасафа) написав Г. Квітка-Основ’яненко; сестра Квітки-Основ’яненка – бабця Бориса Грінченка. Нащадок відомого козацько-старшинського роду понад усе любив рідний край, тому майже все життя провів у с. Основа, звідси псевдонім – Основ’яненко.

– Хай буде так: він полковницького козацького роду, вивчав історію роду й України. Але ж постійно рвався в ченці. Чому?

– Із дитинства Гриць Квітка мав слабке здоров’я. Та ще й годувальниця необережно повелася з ячменем на оці в малого, тому дитя втратило зір. Однак сталося диво: під час прощі в Озерянській Богородичній пустині (під Харковом) зір повернувся. Це утвердило його матір і самого малого у вірі. А ти б що, не повірила б?

– Та, якби не повірила б, то засумнівалася – точно!

– У юнацькі роки Григорій закохався в багату шляхтянку, але вона відмовила, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. І 23-річний Г. Квітка-Основ’яненко взяв флейту, піаніно, цілий віз книжок – і подався в монастир послушником. Чотири роки мати вмовляла сина не приймати постриг. Перебування в монастирі довело мамину правду, після повернення з келії Григорій переписав батькову спадщину на старшого брата, а сам послуговувався малим. Втім ченцем Квітка не був, хоч писав про жінок та шлюб: "Жінок люблю як людей, а не як жінок" та "не хочу ризикувати власним спокоєм". Та все-таки він ризикував спокоєм, закохувався доволі часто. Згадайте його "Воззвание к женщинам", надруковане в "Харьковском Демокрите" за 1816 рік:

"Волосы седеют,
Зубы уж падут,
Душеньки, прощайте,
Не могу любить.
Обожал я Машу,
Кате строил кур,
Чуть не застрелился
Надю как узнал…"


Звісно, він явно поступався прудкому Івану Котляревському, але в гормональних радощах собі не відмовляв. Чи не тому на пам’ять про події молодих літ у кабінеті Квітки на столі стояла чорнильниця у вигляді ченця-пустельника зі снопом на плечах, от тільки зі снопа виглядали жіночі ніжки. Не одна жіноча ніжка лишила свій слід у долі Квітки. У 1812 р. Квітка організував постійний професійний театр у Харкові та був його директором, що відзначив Василь Каразін у епіграмі:

"Был монахом, был актером,
Был поэтом, был танцором!".

Квітка був закоханий у примадонну харківського театру Тетяну Гнатівну Пряженківську, яка прекрасно співала, танцювала. Григорій ладний був одружитися з акторкою, але не міг умовити матір погодитися. Розумна Тетяна вчасно все зрозуміла й вийшла заміж за свого колегу-актора, маючи Квітку за коханця. Коли ж у Тетяну Пряженківську закохався Іван Котляревський (усього на 9 років старший за колегу) Квітка тоді вже був без пам’яті від чарівної Наталки Раєвської. Тетяна з чоловіком переїхали до Полтави. Там І. Котляревський (інтимний друг родини Пряженківських) написав для Тетяни "Наталку Полтавку" та "Москаля-чарівника".

Не одними жінками жив Григорій Федорович. Через спідничку Котляревський і Квітка не розбили дружби: вони разом викупили з кріпацтва Михайла Щепкіна з дружиною та великою родиною. "Дім Григорія Федоровича,— згадував український етнограф К. М. Сементовський,— був завжди тихим притулком науки і мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних…". У нього часто бували літератори, актори, художники, хоч харківські багатії посміювалися, що Квітка не мав власного кухаря, жодного кріпака, але найкращі жарти й анекдоти в Харкові були від Квітки.  

                

 

Мало не кожної неділі його бачили на базарі, де Квітка вслухався в народну мову, заносив у свій записничок крилаті вислови, прислів’я, приказки; записував і розповіді візника Лук’яна, сусідів, односельців.

У 43 роки Григорій Квітка-Основ’яненко закохався у 18-річну виховательку Ганну Вульф. Певно, він би не насмілився признатися, але дівчина виявилася рішучою. Завдяки їй ми маємо "Сватання на Гончарівці", "Шельменка-денщика"…, адже Григорій Квітка-Основ’яненко прекрасно оповідав, розважав публіку, але не викладав думок на папір. Дружина переконала чоловіка, що він талант. З того часу змінився ритм життя в Основі: хазяїн став тяжким до поїздок, писав по обіді, а увечері читав написане дружині. Їй він присвятив повісті "Маруся" та "Сердешна Оксана". Григорій розповідав дружині про зустрічі зі Сковородою, Головатим, розважав її казками, грав на флейті, співав свої романси та народні пісні. Він склав слова та музику відомої пісні "Грицю, Грицю, до роботи", яку нам подають як байстря-безбатченка, тобто народну пісню.

Обоє відчували себе щасливими. Ганна Григорівна привітно приймала у своїй господі всіх близьких Квітці людей. Вона була чулим, добрим другом для Квітки, разом із ним обговорювала задуми творів, була першим критиком, листувалася з видавцями, впорядковувала його справи. Вона добре знала іноземні мови, глибоко цікавилася літературою, особливо творами французьких письменників. Дружина Квітки, із якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя до Петербурга, та він на це не міг пристати, бо не уявляв собі, як можна жити без України.

20 серпня 1843 р. у Харкові помер від запалення легенів 64-річний Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко на руках у дружини й у присутності кращого друга П. Гулака-Артемовського. Він був похований на кладовищі на Холодній горі, пізніше прах і пам’ятник перенесено на міське кладовище по вул. Пушкінській. Коли ж Квітки не стало, вдова не могла знайти собі місця.

– Слухай, так він же був нормальною людиною! Чому нам цього не казали?         

Посміхнімося! 10 заповідей молодим дівчатам

10 заповідей молодим дівчатам

  У 1918 році український художник Василь Гулак намалював серію жартівливих листівок “Десять заповідей молодим дівчатам”.

До наших днів дійшло лише 8 із 10 листівок. Якими були п’ята й восьма заповіді,  невідомо.
Василь Гулак взагалі постать загадкова, відомостей про його життя, походження й освіту практично немає. Відомо, що він плідно співпрацював як художник-карикатурист із рядом періодичних видань, такими як «Київське життя»,«Київська думка», журнал сатири «Цвях». Василь Гулак — автор понад 350 поштових листівок.

















А які ще 2 заповіді додали б Ви?

www.discoverukraine.com.ua

Цікавинка: креативні мапи України

7 цікавих карт України

Карта України – це не лише кордони та області, вона може розповісти багато цікавого про нас, якщо підійти до цього творчо. Пропонуємо кілька незвичайних мап України.

Найбільша карта України, над створенням якої працювало понад 6 тисяч українців. Карта – це веленська вишиванка, що внесена до Книги рекордів України. Жителі різних регіонів вишивали на карті територію своєї області. Над мапою також працювали жителі Краматорська, Маріуполя Донецької області, Сватово Луганської області. 


Найбільша вишита мапа України


Ось так бачать карту України львів’яни. Не мапа, а справжній львівський гумор.


Карта України очима львівян http://www.ukrlegenda.org/funny_pictures.php
 
Чудова патріотична карта України у заквітчаній вишиванці. Маки, барвінок, червона калина, волошки – усе це нагадує дівочий віночок.

Карта-вишиванка
 
Креативна мапа, зібрана з діалектів та говірок, що зустрічаються в різних регіонах України.

Мапа України з діалектів та говірок


Жива карта України в Житомирі, на майдані ім. С.П. Корольова. Патріотичний флешмоб «Україна – єдина» продемонстрували житомиряни у вишиванках із синьо-жовтими прапорами та стрічками.
Флешмоб «Україна – єдина» у Житомирі
 
Ось так виглядає жартівлива карта України очима киян. Про свій рідний  Київ жителі столиці відгукуються з особливою “любов’ю”.

Мапа України очима киян http://www.ukrlegenda.org/funny_pictures.php
 
Наша країна цікава й різноманітна, кожен регіон має щось особливе. Ось так виглядає сучасна карта України з українським гумором.

Гумористична карта України
www.discoverukraine.com.ua

Цікавинка: ярмаркова Україна

Ох ці ж українські ярмарки

А чи знали ви, що в середині XIX століття на території України діяло 12 тисяч ярмарків?!

Спитайте будь-якого українця про ярмарки, і на думку одразу спадає знаменитий Сорочинський ярмарок! Він не був ні найбільшим, ні найвідомішим. І село Великі Сорочинці, напевне, залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки Микола Гоголь у повісті «Сорочинський ярмарок». Письменник відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу й майстерно все це поєднав із гумором. 
До речі, З серпня 1999 року, згідно з указом Президента України, Сорочинський ярмарок має статус національного.

Кадр із мюзиклу “Сорочинський ярмарок”, режисер Семен Горов

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. З ХVІ століття купці з великих міст Середньої та Західної Європи почали приїжджати в Україну. Вони доставляли тканину, прикраси, ювелірні вироби та предмети побуту, а купували шкіру, роги, вовну, зерно, сало, мед. І ярмарки поступово почали виникати в українських середніх і великих містах, переважно в тих, де діяло Магдебурзьке право. 
 “Український ярмарок”, художник Василь Штернберг
 
На українських ярмаках продавали й купували худобу, одяг, взуття, дерев’яні та плетені вироби, тканину, продукти й багато інших товарів. Найбагатшими були осінні торги, а також ярмарки перед великими святами. Німецькі, польські поселенці, вірмени таєвреї поряд із українськими міщанами були постійними учасниками ярмарків.
Але справжній ярмарковий бум відбувався в Україні в ХІХ столітті. Поширення набув чумацький промисел, народ почав активно заселяти степові українські землі, і разом із цим зростала кількість ярмарків. Харківська та Полтавська губернії посідали перші місця за кількістю ярмарків на рік. На українських ярмарках народилися й нові мистецькі жанри: вертеп; балаган, пантомiми, iнтермедiї.

“Ярмарок в Полтаві”, художник Володимир Маковський

www.discoverukraine.com.ua

Пам'ятаймо! Розп'яття без вини

Страшне число у нелюдській напрузі     Пропалює світи до глибини,     У тридцять три розіп’яли Ісуса,     У тридцять третім на земному крузі     Розіп’ято мільйони без вини.      Страшні роковини

У червні 1933 року в Україні від голоду помирали: щохвилини – понад двадцять осіб, щогодини – більш як тисяча чотириста людей, і щодня – тридцять чотири з половиною тисячі українців. Це дані, наведені Інститутом національної пам’яті України.  Олександр Панін Крижаний горевій – зброя сили лихої: Осипається листя, укриває поля, Над скорботним безмежжям України Святої Віє Голоду Пам`ять, завмирає земля... Пам`ять Голоду плаче, блякне Сонце в зеніті - Чорний Мор на Вкраїну, наче пошесть, упав... Ненароджені душі, ненароджені діти, Їх батьки не зустрілись - Голод жертви забрав... Добрі люди, в тужливу, смиренну годину Запаліть на віконці поминальну свічу… У печалі завмерла вся Русь-Україна, Чисті сльози Моління кожне серце печуть. Хоч крадеться ізнов Зло ординських погромів, Обрій Сходу горить, вигорає сповна - Всенародний набат б`є суворо на Спомин, В наших душах живе Вічна Пам`ять Сумна!

Кінослово

Голодомор на екрані – 5 фільмів про страшну трагедію

26 листопада весь світ разом із Україною вшановує пам'ять жертв Голодоморів, організованих радянською владою для знищення української нації. Тож пропонуємо вам переглянути фільми, які розкривають цю трагедію 1932-1933 років. Топ-кінострічок уклала працівниця Національного музею "Меморіал жертв Голодомору" Яна Гринько.

1. "Голод-33", 1991 рік

Фільм українського кінорежисера Олеся Янчука. Знятий за мотивами повісті Василя Барки "Жовтий князь". "Голод-33" - перший художній фільм, що розкриває злочини сталінсько-більшовицького режиму проти народу України. У центрі сюжету стрічки - звичайна селянська сім'я: діти, батько, дружина та їх стара мати. Трагедію 1932-1933-х глядач бачить очима голодної дитини.

                         

2. "Жорна", 2008 рік

Документальну стрічку виробило харківське агентство "МедіаПорт". Авторка сценарію та режисерка – українська журналістка Ганна Гін. Фільм присвячений подіям 1932–1933 років у Харківській області. "Жорна" – це спогади людей, які пережили голод. У картині немає коментарів, висновків або суджень, немає будь-яких пояснень, закадрового тексту (крім голосу, що читає документи). Автори впевнені: вдумливий глядач здатен зробити висновки самотужки.

                         

3. "Оккупация – Голодомор", 2012 рік

Документальну програму про голодомор в Україні зняв кавказький медіапроект – інтернет-канал ПИК. Основний офіс розташований у Тбілісі (Грузія). Режисер – Леван Ахобадзе, автор ідеї – Шота Малашхія. В основі програми "Оккупация – Голодомор" інтерв'ю з українськими істориками: Юрієм Шаповалом, Станіславом Кульчицьким, Василем Марочком, а також дослідником голоду Левком Лук'яненком.

                     

 

4. "Великий голод", 2005 рік

Документальний фільм створений редактором ТСН і журналістом Едуардом Лозовим разом із головним режисером ТСН Павлом Овечкіним. Фільм знімали півтора року. Його виробництво зупинили восени 2004-го - зіткнувшись із політичною кризою в країні та в мас-медіа. 2005 року роботу поновили. 28 листопада 2015-го Ukraine today на своєму каналі опублікував англомовну версію фільму. Зі стрічкою познайомилася іноземна аудиторія.
 

5. "Радянська історія", 2008 рік

Документальний та історичний фільм створили в Латвії. Режисер - Едвінс Шнуоре. У ролях - Норман Давієв, Михайло Горбачов, Віктор Суворов, Володимир Буковський, Володимир Сергійчук, Войцех Рожковський та ін. У стрічці розповідають про найстрашнійший тоталітарний режим світу – комуністичний. Про Голодомор в Україні 1932-1933 років, а також про розстріл польських офіцерів у Катинському лісі, про ГУЛАГ, НКВС та КДБ. Це унікальний документальний фільм, який містить дуже рідкісні кадри.   

                                   
У ХХ ст український народ пережив три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років, у яких, за оцінками істориків, померли від 7 до 10 млн українців.

Джерело: gazeta.ua

 

Мовнопроблемне: Ресурси для вдосконалення української мови

Ресурси для вдосконалення української мови

Удосконалити українську мову можна безкоштовно й навіть не виходячи з дому, адже сьогодні існує достатня кількість ресурсів, які допоможуть вам у цьому.

Мова - ДНК нації

 

Язичок Лепетун, головний герой у боротьбі з безграмотністю, допоможе вам удосконалити знання з паронімії, синонімії, написання слів, дібрати влучний фразеологізм, розставити всі крапки над "і" у використанні прийменників "зі, зо", "в, у", написанні числівників та іншому. І радимо не забувати про вправи та диктант, адже матеріал краще засвоюється на практиці. У 2015 році стала доступною мобільна версія сервісу, безкоштовно скачати її можна у Google Play та App Store.

Лінгвістичний портал mova.info

 

Ресурс створили вчені Національного університету ім. Т. Шевченка. Зареєструвавшись на сайті, ви отримаєте доступ до різноманітних словників, тезаурусів, таблиць термінів та понять, глосів, електронних підручників, журналів, лінгвістичних енциклопедій та іншого. А завдяки "довідковій службі" можна уточнити інформацію у фахівця-лінгвіста. Окрім цього, завдяки грі "Відгадайко", що представлена на порталі, до процесу навчання легко заохотити й дітей.

Одинадцятитомний "Словник української мови" онлайн

 

Це незамінне джерело української лексикографії, на якому базуються майже всі українські тлумачні словники. Сайт легкий у користуванні, доступна мобільна версія. А зареєстровані користувачі мають можливість пропонувати своє тлумачення слів і коментувати статті. Проте недоліком цього ресурсу є те, що він базується на словнику за редакцією академіка Білодіда, який, на жаль, не доповнювався від 80-х років. Але, як не прикро визнавати, досі вважається найповнішим тлумачним словником української мови.

Переходь на українську

 

Проект має на меті більше підбадьорити, аніж навчити. Тут ви можете прочитати, як люди, які завжди спілкувалися російською, переходили на українську, що їх спонукало це зробити, із якими труднощами через це зіткнулися, як змінювалося ставлення рідних. У мережі Facebook спільнота користується популярністю, на неї вже підписали більше ніж 12 тисяч користувачів.

ЗНО з української в картинках

Зважаючи на те, що більшість людей сприймають інформацію візуально, Український центр оцінювання якості освіти пропонує освіжити або вдосконалити знання за допомогою таблиць і схем. У файлі PDF, який можна завантажити, міститься систематизована інформація про частини мови, їхній правопис, знаки пунктуації, вживання апострофа, словотвір, типи мовлення, члени речення та багато іншого.

Експрес-уроки української мови

Упродовж короткого експрес-уроку, який триває до двох хвилин, Олександр Авраменко, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, акцентує увагу на проблемних мовних питаннях. Усі заняття доступні в мережі на каналі в Youtube.

(via)
UaPost

Цікавинка: єдиний в Україні мавзолей

            Непідкупний лицар

"Люди в білих халатах" мають проводити операції, – висунув вимогу Микола Пирогов. Колеги вченого одразу ж відгукнулися на новину: запроторили хірурга до божевільні. Його випустили через три дні, не виявивши порушень у психіці. З того часу халати стали обов’язковими для хірургів.
13 (25) листопада 1810 р. у Москві народився Микола Пирогов, 13-та дитина в сім’ї – не найкраще число. Батько Миколи працював скарбником. Підростаючим поколінням у родині займалася нянька та дівчина-кріпачка. Малий Микола з дитинства грав у "війнушку" та лікаря. З шести років почалося домашнє навчання зі студентами університету. У 12 років хлопчика віддали до приватного пансіону педагога В. С. Кряжева. У 14 років став студентом Московського медичного університету, через два роки одержав диплом, у 22 роки захистив докторську, був професором Дерптського університету. У 31 рік Микола Іванович одержав місце ректора Інституту практичної анатомії в Петербурзькій медико-хірургічній академії.
 

              
 У царській родині було чітко визначено, що до 27-28 років чоловікам не вигідно одружуватися (військові сплачували більші податки за дружину; люди науки, мистецтва втрачали можливість безкоштовного стажування за кордоном); а неодружені після 30-ти викликали недовіру. Отже, у 28-30 час одружень. Так вчинив і Микола Пирогов: написав листа-сватання до свого вчителя Йоганна Мойєра, у якого квартирував п’ять років у Дерпті; попросив руку його єдиної 19-річної доньки Каті Мойєр, але отримав відмову.

У 1842 р. Микола Іванович одружився з 21-річною Катериною Березіною. Вона була, за висловом Пирогова, "справжнім ангелом", подарувала чоловікові двох синів — Миколу та Володимира. Через три роки шлюбу Катерина померла через 20 днів після пологів від запалення мозку. Професор обожнював синів і дуже боявся, що мачуха не зможе їх полюбити. Якось на рауті в генеральші Козен Пирогов зустрів 19-річну баронесу Олександру фон Бістром, прихильницю його публікацій. Добра та скромна дівчина полонила Пирогова. Коли ж вона зіграла романс Шуберта, професор не сумнівався, що це вона. Через 4 місяці вони обвінчалися. Олександра дуже кохала чоловіка, Микола та Володимир Пирогови звали її мамою. Своїх дітей у неї не було. Кажуть, Олександра була завжди поруч із чоловіком: асистувала при операціях; у житті була практичною: завжди складала гроші для чоловіка та дітей. А чоловік заробляв: Пирогов (єдиний у царській Росії!) чотири рази одержував Демидівську премію: у 1841 році – половинну, а в 1844, 1851, 1860 – повні, а престижна премія Павла Демидова становила 5 000 карб. асигнаціями або 1 428 карб. сріблом.

Маючи світову славу, достаток, юну дружину, Микола Іванович 1854 року поїхав у Севастополь на Кримську війну. Там він створив перший у світі інститут сестер милосердя, вперше запровадив гіпсову пов’язку, а розроблені ним методи оперування в умовах бойових дій лягли в основу військово-польової хірургії. Після війни Пирогов звільнився з військової медичної служби.

Дмитро Мендєлєєв часто згадував Пирогова, який спростував поставлений Менделєєву діагноз "сухоти" та швидко повернув до повноцінного життя. "Оце був лікар! – часто казав він. – Наскрізь людину бачив і зразу мою натуру зрозумів".

У 1856 р. світоч медицини опублікував статтю "Питання життя", у якій нещадно критикував тогочасне виховання й освіту. На диво, царський уряд вчинив мудро, запропонував ученому: ми робимо погано – зроби як слід. У вересні того ж року Миколу Івановича призначили попечителем навчального округу Одеси, де він активно сприяв відкриттю університету.

І де б не був Пирогов, він проводив безплатну хірургічну діяльність, при цьому усі мали стояти в одній черзі.
 

 

Відомо, що якось на прийом до Пирогова приїхав калузький губернатор із дружиною Олександрою Смирновою-Россет (автор картини: А. Ремі. 1835, Берлін). Лікар порадив їм стати в загальну чергу. Красуня-губернаторша спочатку лаялася, потім розвернулася й поїхала, щоби… повернутися та стати в чергу.

ЦІКАВО:
 
Наступні три роки вчений опікувався Київським навчальним округом. Пирогов видав правила, які регламентували провини учнів, правила їх виключення з навчальних закладів. І в Києві, де майже всі учні скуштували різок, сталося нечуване: за свідоцтвом професора Бунге, з 1859 до 1861 року тільки одного учня було покарано. "Вчителі згадали, що вони не ротні командири, а педагоги, що дітей їм ввірено для навчання й виховання, а не для муштри".

11 жовтня 1859 року в Києві за допомогою Миколи Івановича було відкрито першу в царській Росії недільну школу для дорослих. Не раз повторюючи фразу: "Ми всі знаємо, що треба шанувати старість, але не всі знають, щойі молодість потрібно поважати," – Пирогов домігся організації в Київському університеті перших кас для надання матеріальної допомоги студентам. Зрештою, Микола Іванович став першим ученим-медиком, якого студенти обрали почесним членом Київського університету. За свої "подвиги" на ниві української освіти Пирогов мусив піти у відставку. Йому надали почесну урядову пенсію, щоправда, не надовго.

У 1862 році Пирогов працював у Німеччині, де написав працю "Основи загальної військово-польової хірургії" на 1100 сторінок. Тоді ж знаменитий хірург мав необережність поїхати до Італії та врятувати ногу Джузеппе Гарібальді від ампутації, у кістці якої застрягла куля. Пирогов, ретельно оглянувши рану, категорично відкинув пропозицію хірургів. І сталося диво: на двадцять п’ятий день лежання пацієнта куля наблизилася до поверхні рани й була вилучена, а через кілька днів поранений зміг ходити. За це російський цар позбавив Пирогова пенсії. От коли хірургу стали в нагоді збереження дружини.
 

 

Він переїхав до Вінниці, побудував у Вишні симпатичний будинок, аптеку, лікарню та насадив сад екзотичних рослин. Пирогов жив за чітким розпорядком: прокидався на світанку, робив довгу пішу прогулянку. Чай, робота в саду, у стайні чи птахівниці. Сніданок – одна страва та міцна кава. Далі огляд хворих, прийом пацієнтів. Заробляючи до кінця своїх днів медичною практикою, Микола Іванович двічі на тиждень з восьмої ранку до восьмої вечора приймав бідняків безкоштовно. Після операції він завжди ховав руки в кишені, щоб йому не надумали платити.
 

В останні роки в Пирогова на слизовій оболонці твердого піднебіння утворилася незагойна рана. Хірург поставив собі діагноз: ні Скліфосовський, Валь і Грубе, ні Більрот не розпізнали в мене ракову виразку слизової оболонки рота. Працював над книжкою "Записки старого врача".

Передчуваючи подих вічності, Пирогов запросив у гості свого учня Давида Виводцева, попросив виконати останню волю.

23 листопада 1881 р., коли вже стемніло, попросив винести себе на веранду, дивився на улюблену свою липову алею й чомусь уголос почав читати Пушкіна: "Дар напрасный, дар случайный. Жизнь, зачем ты мне дана?" Посміхнувся та сказав останні слова: "Нет! Жизнь, ты с целью мне дана!" Була 20 година 25 хвилин. У тяжких муках відійшов Микола Пирогов; початок агонії співпав із сонячним затемненням, яке закінчилося одразу після його смерті.

Коли не стало знаменитого хірурга, Олександра Антонівна звернулася до Виводцева з проханням здійснити бальзамування чоловіка з дозволу Синоду. Вона побудувала у Вишнях дивовижний храм, що став мавзолеєм великому вченому.
 

 

Це був єдиний в Україні мавзолей, але спокій небіжчика кілька разів порушували: літаком його доставляли в Москву, аби дослідити таємницю бальзамування й цим допомогти "вічно живому Іллічу".

Та не тільки храм і мавзолей стали пам’ятником чоловікові. Вдова Пирогова переїхала до Києва та на Вознесенському спуску, 15 відкрила хірургічну лікарню. Власним коштом Олександра Антонівна утримувала при клініках університету притулок для одужуючих; організувала й фінансувала притулок для дітей-арештантів.

Сини Пирогова здобували освіту вдома, потім хлопці слухали лекції професорів Гейдельберзького, Берлінського, Лейпцизького університетів, а старший Микола – ще й Оксфордського. Він став фізиком, захистив докторську дисертацію в Київському університеті. Викладав молекулярно-кінетичну теорію матерії, статистичну фізику. Одночасно з австрійцем Людвіґом Больцманом, але незалежно від нього, обґрунтував другий закон термодинаміки. Разом із дружиною Лідією Кюзель мали двох доньок. Помер 1891 року, похований біля батька в маєтку Вишня (нині околиця Вінниці).

Дочка Миколи Миколайовича Пирогова Яхненко Наталя – письменниця, авторка новел, друкованих у "Віснику". У 1939 році радянська влада арештувала її й помістила до катівні у львівських Бригідках. Пізніше в Новій Зеландії вона видала книгу спогадів "Від бюра до Бригідок. Трохи спогадів з 1939-1941 років".

Молодший син Володимир досліджував історію Давнього Риму. Отримав ступінь доктора філософії в Берлінському університеті. Працював доцентом університету в Одесі. Одружився з Марією Арнеско, дітей у них не було. Помер 1914 року, похований у Марселі. 

До щему в серці: Сергій Жадан про...

Я знав священика, який був у полоні

 

Я знав священика, який був у полоні.
Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.
Телефонні розмови з донецькими операми.
Трофейний опель із польськими номерами.

І ось він мені говорив: інститут церкви
поєднує нас усіх подібно до цегли,
випалює нас у вогні, скріплює нас для грунтовки,
хоча все це втрачає сенс уже під час артпідготовки.

Ще він говорив: спитай мене про воскресіння,
я відповім – щоби воскреснути, потрібне везіння.
Праведникам якраз не щастить в основній їхній масі.
Я люблю говорити про ворогів у минулому часі.

Спитай мене про прощення, я маю що відповісти:
прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти.
Я принесу своїм ворогам на могили квіти.
Кара господня настигне всіх.
Вам, атеїстам, не зрозуміти.

Війна мене навчила не говорити про втрати.
З живими краще. Живих, принаймні, можна порятувати.
В живих є те, що не дає їм лягти в траншею.
Здається ви, атеїсти, називаєте це душею.

Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.
Серце моє легке і обійми мої розпростерті.
Моєї любові стане на всіх,
навіть на тих, хто хотів мене вбити.
Піду, до речі, нагадаю їм, що їх чекає по смерті.

       

Кінослово: Олександр Довженко

Фахівці Sight & Sound відзначили український фільм

Авторитетне кіновидання Sight & Sound magazine назвало німий фільм Олександра Довженка "Арсенал" (1929) із циклу кіноперформансів КОЛО ДЗИҐИ одним із найзахопливіших фільмів, показаних на цьогорічному Кембриджському кінофестивалі.

 

Про це повідомляє Міністерство культури України.

Фільм Олександра Довженка розповідає про придушення військами Центральної Ради більшовицького повстання на київському заводі "Арсенал". Стрічку було знято на Одеській кінофабриці ВУФКУ камерою легендарного кінооператора Данила Демуцького в оригінальних декораціях Володимира Мюллера.

Експресіоністична образність, досконала операторська робота та оригінальна драматургія вивели фільм далеко за рамки звичайної пропаганди й зробили його чи не найважливішим твором українського кіноавангарду.

UaPost

Пам'ятаймо! Богдан-Ігор Антонич

                          Не пишний монумент ти залишив по собі, 
                          Коли туди відходив, звідкіля немає вороття.
                          За бронзу й мідь тривкіше слово...
                                           Богдан-Ігор Антонич "Шевченко"

20 листопада у Львові урочисто відкрили перший в Україні пам'ятник українському поету та прозаїку Богдану-Ігорю Антоничу.

Пам'ятник встановлений на вулиці Городокській у сквері біля цирка, поскільки саме на цій вулиці Антонич довгий час жив у орендованій квартирі.
У церемонії відкриття взяли участь представники влади, громадських організацій, творчі діячі, городяни,  - говориться на сайті Львова.
Пам'ятник поету виконаний із бронзи та граніту, його висота складає 4,5 метра.
Монумент став першим пам'ятником поету в Україні. Ще один пам'ятник є в селі Новиця на Лемківщині (тепер це територія Польщі), де народився поет. Цей пам'ятник встановили ще в 1989 році за ініціативою львівських письменників.

Цікавинка: найстаріша вітчизняна бібліотека

5 Цікавих фактів про найстарішу бібліотеку України

розміщено в: Цікаві факти |  

 

1.Наукова бібліотека Львівського національного університету імені І. Франка була заснована 1608 р. як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. Без сумніву, вона є найдавнішою бібліотекою України, що працює і сьогодні.

2. Cеред читачів цієї бібліотеки були гетьман України Богдан Хмельницький, філософ і професор Тома Ельжановський, відомий медик, місіонер і ботанік Міхал Боїм, філософ Ян Ковальський та ін.

3. У 1704 році бібліотека була пограбувана шведами, а в 1734 році пережила нищівну пожежу. Проте академічна бібліотека швидко відродилася та 1784 р. стала основою книгозбірні оновленого Університету. У 1848 році знову була велика пожежа, під час якої змогли врятувати лише 13000 томів та частину рукописних і графічних збірок. На сьогодні бібліотека налічує понад 3 мільйони книг 140 мовами та діалектами народів світу.


4. До колекції бібліотеки входять численні унікальні видання й манускрипти. Зокрема у фондах бібліотеки є книжки з особистої бібліотеки французького кардинала Мазаріні, французького короля Людовіка XV, польського короля Сигизмунда ІІ, рукописи Івана Мазепи, найстаріший гербарій у Європі. Понад 115 тисяч стародруків (книги, випущені до 1825 р.), 1869 одиниць картографії (карти з 1511 до 1939 р.), серед яких у фонді найстарішою є карта Птолемея.

5. 400-літню унікальну бібліотеку було внесено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання фонду рукописних, стародрукованих та рідкісних книг, про що є рішення Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2008 р. (№ 1345-р), за поданням Міністра освіти і науки І. О. Вакарчука.
Хтось може дорікнути : мовляв, це не найстаріша бібліотека, що найстарішою книгозбірнею України вважається бібліотека Ярослава Мудрого. Так, за літописами, але хто її бачив?

Цікавинка: українські колискові

   Припливайте до колиски, лебеді, як мрії ... 

 Ми всі виходимо з колиски й на певному етапі життя до неї повертаємося, схиляємося побожно та завмираємо в найбільшому здивуванні, радості та вдячності.

Тільки біля неї ми справжні: найдобріші та найширіші.

Тож пропоную Вам сьогодні, друзі, поринути в дивовижний світ дитинства й материнської любові.

 

       

Дуже гарна добірка українських колискових!

розміщено в: Культура і традиції | 

Неймовірне відчуття душевного тепла та любові в кожній із цих пісень!

«Рученьки, ніженьки» (Ольга Токар)
«Сонько-дрімко» (Ольга Токар)
«Ой, ходить сон коло вікон» (Тоня Матвієнко)
«Ніченька іде» (Ніна Матвієнко)
«Сонце зайшло давно» (Леся Горова)
«Котику сіренький» (Ніна Матвієнко)

Добраніч, наші манюньки! 

                    

Народ скаже, як зав'яже

Чи замислювалися Ви, друзі,  над тим, що таке мовна радість?  
Для мене це щире здивування влучністю та органічністю багатьох народних висловів, які звичними словами якщо й передаси, але смаку не відчуєш.
А я люблю ласувати та смакувати:  "щоб тебе підняло та гепнуло" , "ні в тин ні в ворота", "витрішки купувати",  "верства келебердянська", "обіцянка-цяцянка", "знов за рибу гроші", "пасує, як свині коралі", "схожий, як свиня на коня", "голубеньким цвіте, а синеньким пахне", "як з баби дівка",  "Батьку, кінчайте трогувати, бо нічим здачі давати", "Свисни, Федір, ти дурніший" - усього й не перелічити.
Пропоную Вам сьогодні отримати часточку цієї радості від добірки

Смішні українські прислів’я про родинні стосунки

20 жартівливих українських приказок та прислів’їв про сім’ю та родинні стосунки,

Ой я їздив коло хати,
Возив тещу продавати.
А я тещі не продам –
Зроблю з тещі барабан!

Картина «Пташки», художник Андрій Хомик

• Хто води принесе? — Невістка. — А хто обід зварить. — Невістка. — А хто на жнива? — Невістка. — А кого б’ють? — Невістку. — А за що? — А за те, що вона невістка.
• Своїх родичів багато, а як приишлось топитися, то ні за кого й вхопитися.
• Мати б’є, то не болить, а мачуха як подивить­ся, то й на душі холоне.
• Поки маленькі — то й рідненькі, побільшали — погіршали, а як оженилися — то як сказилися.
• Брехлива свекруха невістці не вірить.

Картина «Мрії коло вікна», художник Андрій Хомик

• Змолоду мене теща зятем звала, а як виросла дочка, за іншого віддала.
• Бійся тестя багатого, як чорта рогатого.
• Буває й від гарного отця, родиться дурна вівця.
• Свекор — грім, а свекруха — уїдлива муха.
• Хто винен? — Невістка. — Так її вдома нема. — А он її плахта на жердці висить.

Картина «Спи, моя дитинко, спи», художник Андрій Хомик

• Що мати в голову вб’є, того й батько не виб’є.
• У лихої свекрухи і ззаду очі є.
• Цап — не скотина, зять — не людина, а невістка — чужа кістка.
• Мене мати цілий вік дурила: Казала «битиму», та й не била.
• Тещиного язика аршином не зміряєш.
• Як багато родичів, то або сім раз пообідав, або ні разу не їв.

Джерело: Відкривай Україну