Пам'ятаймо! Микола Вінграновський

                  

Два роки тому мені подарували третю книгу "Вибраних творів" із серії "Шістдесятники". На обкладинці ім'я Миколи Вінграновського.

Вслухаймося: Він - Грановський. Він "На грані й за гранню".

Саме так назвав свою передмову до книги Ростислав Семків, зазначивши в ній: " Поезія Миколи Вінграновського, звісно, є лише однією з граней його багатогранної особистості. Він також талановитий актор, кінорежисер-практик з багатьма втіленими та низкою задуманих фільмів, автор оповідань, повістей, роману. Проте саме його поезія залишатиметься в усіх сенсах серцевиною його творчості, тим міцним коренем, котрий поет шукав у людях і за допомогою котрого прагнув відновити зв'язок народу, усього людства з крихітною, як дивитися на космічних картах, але такою рідною нам планетою.

Сьогодіні 80 річниця з Дня народження Миколи Степановича Вінграновського. Згадаймо його безсмертні поетичні рядки

Ні! Цей народ із крові і землі

Я не віддам нікому і нізащо!

Він мій, він я, він — світ в моїм чолі,

Тому життя його і ймення не пропащі.

Ви чуєте? Це мій народ — як сіль,

Як хрест і плоть мого життя і віку,

І тому доля моя, щастя, біль

Йому належать звіку і довіку!

* * *

Згорають очі слів, згорають слів повіки.
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Це наше слово. Жить йому повіки.
Народ всевічний. Слово — наш народ.
1964

Як мало ненавидіти й любити!
І як багато жить, щоб тільки жити.

                                

                              

                      Український прелюд

Останній міст проплив у далині,
Колеса змащені росою голубою —
І Київ на Богдановім коні
Пливе навстріч дніпровою водою…

Вже серце під колесами петля!..
Упало серце! Де тому причина?..
Вже чуть, як обертається Земля,
І обертається з Землею Україна…

Красо моя! Вкраїночко моя!
Ну, що мені робити — я не знаю!
То прилечу, то знову відлітаю,
А день за днем і гасне, і сія…

Твоє обличчя світле, як надія,
Пахкими пальцями торкнув я уночі
І кров свою змішав я із твоєю,
Як зерно із землею повесні.
Тоді ти стала мною, Батьківщино,
А я тобою на світанні став —
І свої очі я відкрив крізь тебе…
Ти поселила в серці мій народ,
Ти освітила думку мою часом
І в мову українки сповила,
Тебе дивлюсь я серцем і думками,
Тебе люблю я всесвітом і людством,
І соняхом у золотому сні,
І сивиною вченого-мислителя,
І на стерні горошком польовим.
Ми стрінулись з тобою на Дніпрі,
Там губи я торкнув твої, Вітчизно,
Там вивірив по тобі пульс любови,
Годинник людства — з стрілками життя
На цифрах смерти — звірив із твоїм…
Ні, Батьківщино! Не лише стражданням
Чи радістю я звернений до тебе!..

1960