День, який назавжди нас змінив

Добіг кінця травень, і відходить у минуле той день - 26 травня. 
Два роки тому, такого ж погожого травневого дня, урвалося-обірвалося, скінчилося наше мирне життя... 
І скінчилися ми, колишні, бо цей день змінив нас назавжди.
Кажуть, на війні немає безневинних - є тільки живі та мертві. 
Живим пощастило більше, але ніколи, для тих, хто побачив на власні очі, що таке війна, життя не буде колишнім.  

Ми перестали посмiхатися життю

Ми перестали посміхатися життю.
Ми вже забули, як це: засміятись
І голосу свого не налякатись
У попелі Помпеїв назустріч небуттю.

Не посміхаємось давно ми від душі,
Не сміємось, як кажуть, на всі кутні,
Як в давні дні щасливі, незабутні
Жінок красивих, впевнених мужчин,

Дітей, які зростали нам на славу,  –
Надії, Віри і Любові дні…
Які ж щасливі ми були до днів кривавих –
Цих днів журби, жалоби та війни!

Які красиві ми були колись!
Тепер краса осіння, листопадна,
Коли в душевній втомі пада лист,
Віддаючи любов свою останню.

Який дорослий вираз у очей
Дитячих, зболений – в очах старечих,
І як багато в нас тепер ночей
Без сну… І як безсило гнуться долу плечі
Під тягарем безглуздої війни,
Від того, що ми винні без вини…

Ми відвертаємось, ховаємо обличчя,
Нас накриває вулканічна лава…
Донецьк мій гине у ганьбі й неславі –
Помпеї XXI сторіччя… 
 
            Донецьк, 7 грудня 2014р.


          

ТАК ХОЧУ

 

Так хочу прокидатися вночі
І чути голос тиші за вікном –
Щасливу тишу, просто, без причин,
Щоб всі жахіття виявились сном:
Оці два роки вибухів, смертей ,
Пекельні муки сивих матерів,
Оці вінки і труни їх дітей –
Їх орликів, іх голубів…

Так хочу, щоб весільні сукні
Вдягали  знов красуні юні,
Щоб соколи красиві наші
Зняли назавжди камуфляжі,
Співали, мріяли щосили,
Коханих на руках носили!

Так мрію, щоб зростали діточки:
Дівчатка та маленькі козачки,
Щоб розквітали наші роксолани
І юнаки у світі були знані
Звитягою, характером, любов’ю
До цих країв, що поливали кров’ю
Батьки й діди… І знову ллється кров
Ровесників їх юних… Вкотре… Знов…

Так, знов до скону б’ються юні леви –
І знов натягнуті нам струни-нерви,
І знову лине стогін-плач душі:
«Господь! Спаси дітей і збережи!»

 

"В саду світла" за творами Григорія Сковороди

Мода и свет есть наилучший учитель и лучшая школа всякой школы. Правда, что было время, когда и нищих, но добродетельных почитали. Но ныне свет совсем не тот. Ныне, когда нищ, тогда и бедняк и дурак... Будь ты, каков хочешь, в нутре, хотя десятка шибениц достоин, что в том нужды?.. Только бы ты имел добрую славу в свете и был почетным в числе знаменитых людей, не бойся! Дерзай!.. Не тот прав, кто в существе прав, но тот, кто ведь не прав по исте, но казаться правым умеет и один токмо вид правоты имеет, хитро лицемерствуя и шествуя стезею спасительные оные притчи: "концы в воду". Вот нынешнего света самая модная и спасительная премудрость! Кратко скажу: тот един есть счастлив, кто не прав ведь по совести, но прав есть по бумажке, как мудро глаголют наши юристы!

Григорий Сковорода, из притчи "Убогий жайворонок". Сочинения. Харьков, 1894

Григорій Сковорода – один із найбільших і найзагадковіших християнських філософів світу. Колись давно, ще на початку 1930-х років, видатний український мислитель Дмитро Чижевський, той самий, що його Ганс-Георг Гадамер не без підстав порівнював із Ляйбніцем, писав: "Може, ні про одного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Тепер є не менше, ніж 250 великих та малих праць, присвячених Сковороді, який, як це загально визнано, – є найцікавіша постать історії українського духу. В цих працях – можна сказати без перебільшення – висловлено, напевне, не менше, ніж 250 різних поглядів на Сковороду…". 
А сьогодні важко навіть перерахувати, скільки тих "великих та малих праць" про Сковороду з’явилося по всіх усюдах: і в Україні, і в Австрії, Австралії, Англії, Бразилії, Вірменії, Грузії, Іспанії, Італії, Канаді, Молдові, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Угорщині, Фінляндії, Франції, Чехії… Зрештою, одне таки можна стверджувати напевно: число присвячених Сковороді праць уже давно перевалило за п’ять тисяч. І в тих працях – сила-силенна різних спостережень, присудів, тлумачень… Григорій Сковорода бентежить уми своєю глибиною та незбагненністю.
Справді, ким він був?

Якби спитати про це в самого Сковороди, то важко сказати, що б він відповів. Людське життя філософ уявляв по-різному. Він міг услід за Йовом казати, що життя – це повсякчасна борня (звісно, не в сенсі "житейського борюкання", а в сенсі "духовної війни"-психомахії), міг говорити про життя як про грандіозну вселенську виставу, чиїм автором і режисером є сам Господь… Та швидше за все, Сковорода сказав би, що був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах.

 

Після незакінченого  навчання в Києво-Могилянській академії Сковорода опиняється в селі Каврай, де мешкатиме аж до літа 1759 року. Саме на цей час припадає початок його поетичної творчості. У Кавраї Сковорода написав кілька поезій, що увійшли до циклу "Сад божественних пісень", а також "De libertate" ("Про свободу"), "На день народження Василя Томари…", переклав кілька творів французького латиномовного поета XVI століття Марка-Антуана де Мюре тощо.
Тут-таки пізньої осені 1758 року Сковороді наснився й один дивний сон: начебто якась невидима сила показала йому разок огидних картин людського "різнопуття", які чимось нагадували фантасмагорії Босха, – триб життя вельмож і простолюду, купців і священиків… Цей сон, сприйнятий Сковородою за Боже об’явлення, спонукав філософа відцуратися світу, тобто вийти за межі звичайних умовин існування. Відтоді його постава щодо "житейського театру" назавжди збереже свій досить примітний аскетичний колорит.
 

Улітку 1769 року, мешкаючи в Гужвинському, Сковорода створює свій перший філософський діалог. Він назвав його "Нарцисом" і присвятив проблемі себепізнання. Трохи перегодом тут-таки він напише ще один діалог – "Асхань", а також півтора десятка езопівських байок.
Наступного року Сковорода відвідав Київ, провівши близько трьох місяців у Китаївській пустині, а в 1771–1772 роках на запрошення колишнього острогозького та харківського полковника Степана Тев’яшова мешкав у Острогозьку й у слободі Таволзькій. Тут, на берегах Тихої Сосни, пройшов, мабуть, найбільш плідний період його літературної творчості. За відносно короткий час Сковорода написав одразу шість філософських діалогів: "Бесіда 1-а…", "Бесіда 2-а…", "Розмова про стародавній світ", "Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті", "Кільце", "Алфавіт, чи Буквар миру" – рівно чверть усього корпусу своїх творів. Персонажами цих діалогів виступають і сам Сковорода, і його тамтешні приятелі.
Перегодом, у першій половині 1774 року, мешкаючи в Бабаях, філософ напише ще п’ятнадцять езопівських байок та укладе збірку під назвою "Харківські байки".
Саме ці твори Григорія Сковороди: "Сон", "Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті", "Кільце", "Алфавіт, чи Буквар миру"  - стали матеріалом для створення вистави "В саду світла". Це другий проект Києво-Могилянського театрального центру "Пасіка" та театру МІСТ, а перший був  "Українська барокова драма", і в рамках цього проекту вже декілька років йде вистава театру МІСТ "Слово о збуренії пекла" анонімного автора ХVІІ сторіччя.

У центрі "Пасіка" приділяють велику увагу відновленню традицій українського театру, популярізації та його зв'язку з сучасністю. Вистави театру МІСТ яскраво демонструють, що стародавні тексти та сюжети можуть бути цікавими, зрозумілими та актуальними зараз.

Отже, 11 червня відбудеться прем'єра вистави "В саду світла"
Постановка Юлії Гасиліної
Музичне оформлення та спів: Олена Левенко
Сценографія та костюми: Марія Крутоголова
Головні убори: Валентина Тищенко
Мультимедіа: Сергій Сніжко
Головний адміністратор: Олена Бранделіс
Ролі виконують: Олександр Герасімов, Катерина Ільченко, Марія Коваленко, Валентина Коновалюк, Дмитро Левенко, Євгенія Мірошниченко, Олександр Пащенко, Галина Пекна, Євген Сніжко, Людмила Травєннікова.
Вистава про те, як стати щасливим....
Довідка:
044 419 85 39, 066 299 61 63 
P.S.: А ще Сковорода відмовлявся від високих звань та почестей, і коли одного разу харківський генерал-губернатор Євдоким Щербінін запитав його, чому він, маючи такі великі здібності, не візьметься за яку-небудь поважну справу, філософ відповів: "Мій пане, світ підхожий до театру: аби грати на сцені з успіхом та похвалою, треба взяти собі належну роль. Актора хвалять не за те, що він грає шляхетного персонажа, а за те, що його гра вміла. Я довго думав про це й, випробовуючи себе, пересвідчився, що на театрі світу не годен уміло зіграти нічого іншого, крім ролі звичайної, простої, безтурботної й самотньої людини. Саме це я собі обрав, та й буде з мене".

 Юлія Гасиліна

Цікавинка: найстаріші українські міста

Цікаві факти про найстаріші українські міста

Чомусь одразу спадають на думку Київ та Львів зі столітньою історією та безліччю легенд. Так, вони прерасні! Але сьогодні мандруємо іншими, не менш давніми, та дуже цікавими містами...

На острові Березань на Дністрі зараз майже ніхто не живе. Та ще в VII столітті до нашої ери острів був густо заселений. Цивілізацію туди принесли греки. Зараз острів - частина національного заповідника "Сільвія".

У VI столітті до нашої ери був заснований греками ще й населений пункт Тіра, на місці якого тепер знаходиться Білгород-Дністровський. Місто неодноразово переходило від одного народу до іншого.

Місто Коростень цьогоріч святкуватиме 1311-й рік. Багато сотень років тому київські князі регулярно відвідували це місце. За часів, коли тут жили древляни, місцевість називалась Іскоростень і була столицею. Першу згадку про Коростень можна знайти в "Повісті минулих літ", саме цей літопис докладно описує конфлікт між двома правителями - князем Малом, який правив в Іскоростені, та Ігорем – київським князем.

Понад тисячу років стоїть Коростень. Колись місто змогло, наче Фенікс, відродитися з попелу після жорсткої помсти княгині. І все ж тут є на що подивитися... У Коростені є дуже цікавий об’єкт, який називається "Скеля". Його збудували в 30-ті роки минулого століття для оборонних цілей. Зараз у приміщенні "Скелі" знаходиться музей міста. А от колись, кажуть, оборонна споруда навіть мала пряму телефонну лінію з Московським Кремлем. 

 

Солідна дата і в Ужгорода — 1123 роки. Значну частину свого існування місто належало угорцям. 

ЦІКАВО:

Сьогодні сюди їдуть туристи з усіх куточків Європи. Це й не дивно, адже Липова алея міста має довжину 2200 метрів і є найдовшою не лише в Україні, а й в усій Європі. А наприкінці квітня місто перетворюється на справжній райський сад, адже починає цвісти екзотична японська вишня − сакура. Ці дерева ростуть лише в Японії, кількох штатах Америки та на Закарпатті. Гілки сакури, що вкриваються пишними рожевими квітами, − неймовірне явище.

Крім того, в Ужгороді є своя легенда про Ромео та Джульєтту. Ця історія трапилася в 1892 році. Тоді в обласному центрі мешкало близько 12 тисяч людей, тому всі все знали одне про одного. Розмаїття в життя міста вносили офіцери й солдати місцевого гарнізону. Один із них, Гейза Шеффер із сусідніх Баранинців, закінчивши військову академію, дізнався, що батька його коханої переводять служити з Ужгорода в далеке місто Шопрон на кордоні з Австрією. Через це по обіді 3 листопада Гейза прийшов до Агнеси, яка саме збиралася за покупками. Молодий офіцер не відпустив кохану до міста, а привів її до свого помешкання. Так їх і знайшли мертвими на ліжку припертими плечима до стіни, із простреленими серцями, а поряд лежав револьвер. Новина облетіла місто миттєво. Попрощатися з молодятами прийшло все місто. Ужгородських Ромео та Джульєтту поховали в одній могилі на Кальварії.
 

1109 років — стільки виповнилось Чернігову. Упродовж кількох століть це місто-фортеця на березі Десни затято сперечалося з Києвом за місце в Руській державі. Середньовічний Чернігів був столицею великого князівства, сильного й багатого. Це була така собі лісова імперія, що розкинулася серед непролазних для ворогів хащів та на берегах мальовничих рік.

Люди з’явилися в цих краях іще шість тисяч років тому. Швидше за все, то були трипільці – творці великої протоцивілізації, наразі мало вивченої. Вона зникла так само загадково, як і з’явилася. А вже в перші століття нашої ери мешкали тут давньослов’янські племена.

Найдавніша літописна згадка про Чернігів датована 907 роком. І з’явився він не хтозна-де, а в Несторовій "Повісті минулих літ".

Певно, як і будь-яке стародавнє місто, Чернігів береже у своїй історії більше загадок, аніж відомих фактів. Невідомо навіть, ким він заснований і кому зобов’язаний своєю назвою. Хтось розказує про князя Чорного, начебто похованого в старовинному кургані, названому Чорною могилою, що знаходиться в майже сучасному центрі міста, а хтось спростовує цю легенду, посилаючись на дані археологічних досліджень.

Полтава ж цього року відзначає 1115-річчя. Місто, засноване слов'янами, є старшим за Чернігів. Зараз Полтава - це невеликий обласний центр України з населенням кілька сотень тисяч. Саме тут Микола Васильович Гоголь створив свої знамениті "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", та й самі ці хутори знаходяться неподалік від Полтави.

Тим не менш немає в Україні місць, які пов'язували б із такою кількістю містичних і напівмістичних явищ і загадок... Кожен турист, який гуляє Полтавою, обов'язково прийде до будинку №40 на вулиці Пушкіна, біля якого завжди крутиться зграя чорних ворон. Легенда цього будинку така: усередині 19-го століття тут знаходився готель. Справи у власника закладу йшли добре, доки на порозі раптом не з'явився дивний клієнт із чорним капюшоном. Його супроводжував слуга ... Клієнт попросив найкращий номер, розплатився за нього на кілька місяців уперед і зник... Він із усіх питань відправляв слугу... Через кілька місяців раптово слуга запросив лікаря. Старий помирав у страшних муках. Лікар здогадався відчинити вікно, і тієї ж миті старий сконав. Відтоді тут з'явилася величезна зграя птахів, які кружляли коло вікна, утворюючи глибоку вирву. Власник цього готелю був розорений вщент.

 

Про Ромни вперше згадав Володимир Мономах у своєму "Повчанні". Цього року місту виповниться 1114 років. У ньому є унікальний пам’ятник – пам’ятник салу. Встановили його 1 квітня 2000 року під час фестивалю "Любителів сала" в Ромнах. Пам’ятник уявляє собою задоволену усміхнену нагодовану золоту свинку. На постаменті викарбовано напис: "Від щирих українців".

 

За Ромнами святкує і Переяслав-Хмельницький свої 1109 років. Згідно з легендою, саме тут билися русичі з печенігами й кожум'яка Ян переміг супротивника в бою сам на сам. Після цього населений пункт і дістав назву Переяслав, що означає "перейняв славу". Свого часу Тарас Шевченко назвав Переяслав-Хмельницький одним із центрів української історії, а сучасники — містом музеїв: у відносно невеликому населеному пункті їх понад двадцять.
 
ЦІКАВО:

У Переяславі народилися класик єврейської літератури Шолом-Алейхем і українські архітектор Володимир Гнатович, котрий проектував будинок Верховної Ради України. Саме в цьому місті Тарас Шевченко написав свої найкращі твори, письменник-філософ Григорій Сковорода, який працював тут професором, — збірку "Сад божественних пісень" та відому на весь світ пісню "Всякому городу нрав і права", а Микола Гоголь тут готував до видання "Вія".
 

1014-річчя святкуватимуть нині й у Хотині. Місто неодноразово переходило від однієї європейської держави до іншої. Хотин має чимало середньовічних пам'яток. В XI столітті на березі Дністра східнослов’янські племена побудували "град" Хотин. З Х до ХІІ століття місто встигло побувати в складі аж трьох князівств – Теребовлянського, Галицького й Галицько-Волинського.Упродовж багатьох століть на цих землях співіснували дві різних культури – мусульманська та християнська. Будівництво церков змінювалось спорудженням мечетей, на руїнах яких потім знову зводили церкви…

Турецькі та польські вояки, козаки й гетьмани в різні періоди жили тут.  

ЦІКАВО:

Хотинська фортеця – одна з найяскравіших історичних та архітектурних пам’яток України. Тут настільки гарно, що відомі кінорежисери обирають саме Хотинську фортецю для історичного й художнього кіно. Крім "Тараса Бульби", тут знімалося багато фільмів, зокрема "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". А ще говорять, що свого часу в одній зі споруд замкового комплексу були навіть знамениті турецькі бані з басейном. І що найцікавіше, тут знаходився справжній турецький гарем, де, за легендою, тримали 30 дівчат.
 

 Anastasia Nazarenko

Цікавинка: премія NIKE

Роман про Львів номіновано на престижну польську премію

На Варшавському книжковому ярмарку, який тривав з 19 до 22 травня, оголошено 20 книжок, номінованих на премію NIKE. Серед них і роман українсько-польської письменниці про Львів.

Номіновано на премію дебютний роман "Дім з вітражем" Жанни Слоньовської, українсько-польської письменниці, у минулому львів’янки, нині – мешканки Кракова. Над книгою авторка працювала чотири роки. Вона описала не лише реальні Львівські вулички, будинки, а й вустами героїв (мешканців дому з вітражем на вулиці Герцена, 6) переповіла столітню історію України.

Герої роману – чотири покоління жінок (прабабця, бабця, мама й донька). Період становлення української державності (Соломія Крушельницька  і визвольні змагання, В’ячеслав Чорновіл і його соратниця, оперна співачка Маріанна) став тлом для захоплюючої, інтригуючої любовної історії.

"Роман "Дім з вітражем" я писала для поляків польською мовою, намагалася розповісти про свій і про наш Львів, про радянські реалії міста. Хотіла написати про той Львів, про який вони ніколи не чули, адже зафіксувалися на 1944-му році, коли він перестав бути польським. Я писала роман польською мовою, а потім через переклад повернулася до Львова іноземкою. Це дивне відчуття, але треба це прийняти. Такий мій хрест, з одного боку, але з іншого – цікава ситуація. Я люблю всім розповідати, що письменник і так є чужинцем. Я задоволена якістю книжки та її перекладом: зроблено неймовірно гарно і талановито. Найкращий комплімент для перекладача – це те, що багато львів’ян вважає україномовний варіант моєї книги оригіналом. Це логічно, адже книжка про Львів", - розповіла письменниця в  інтерв’ю для Tvoemisto.tv.

Засновниками премії NIKE є щоденне видання Gazeta Wyborcza та компанія Nicom Consalting. До участі в конкурсі допускають твори різних жанрів – від художньої літератури до есеїстики та автобіографії. Лауреат премії отримує статуетку NIKE, а також грошову винагороду – 100 тисяч злотих. Лауреатом може бути лише одна книжка, написана однією людиною (співавторства не допускають). Нагороду вручають лише живим авторам. Якщо письменник подав свою книгу на конкурс, то передумати й відкликати її назад він уже не може. Відбір проводять у три етапи.

Лауреат премії отримує статуетку NIKE, а також грошову винагороду – 100 тисяч злотих.

Переможця 2016 року назвуть у жовтні.

(via)
UaPost

Криши, ламай, трощи стереотипи!

                                       

Сковорода любив токайські вина. А Тарас Шевченко?

Під час презентації книги есеїв у Києві Леонід Ушкалов зазначив: "Моє завдання полягало ще й у тому, щоб трішки зрушити ті стереотипи, що існують щодо української літератури. Вони формують дуже хибний її образ, я хотів ці стереотипи бодай трошки маргіналізувати. Я би хотів, щоби людина, що прочитає цю книжку, а потім колись почує слова "українська література", широко посміхнулася та сприймала світ відкрито, знаючи, що українська література – це традиція".

У книзі - 45 есеїв, що друкувалися в газеті "Україна молода" з березня 2012-го до грудня 2013-го років - "Уроки літератури від Леоніда Ушкалова". Ви не знайдете закостенілих речень чи висловлювань, цитат із біографії чи зачовганих трактувань про того чи іншого письменника. Автору вдається оживити українську літературу, вдихнувши в неї нове життя. Думаю, що саме того зараз потребує наша література та її читач - правильного, здорового розуміння і трактування персоналій літератури, де немає закостенілих бла-бла-бла.
Леонід Ушкалов вражає своїм баченням літературного процесу, який передається і його читачеві. У цьому автору допомагає жанр книги - есе. Індивідуальні думки й бачення автора вражають, вдало проведені паралелі між творчістю Сковороди і Нансена перевершують усякі сподівання. В уроці 11 - "Чого нам буть печальними" - читач матиме можливість простежити тонкощі українського сміху, пізнати його специфіку. А ще - читач дізнається, що снилося нашим класикам,звідки беруться вірші, про комедію, яка ніколи не йшла на сцені,  і... хто така жінка. Так, і це також література!
А ось уроки про Т. Щевченка варті особливої уваги. Професор сміливо й переконливо називає Тараса Шевченка співцем людського щастя, заперечуючи слова Пантелеймона Куліша: "Шевченко - співець людських неправд і своїх гарячих сліз". А й справді, такого Шевченка ми не знаємо. Нас так не вчили. Ми шукаємо й бачимо Шевченка-страждальника, як назвала його Варвара Рєпіна - "геніальний горювальник", а на запитання: "Чи був Тарас Шевченко щасливим?" більшість українців, мабуть, процитують того ж П. Куліша.
Леонід Ушкалов показує, де Тарас був щасливим, допомагає відшукати і побачити Кобзара щасливим. Чи відомо загалу, що після десятилітнього заслання Тарас Шевченко у листі до графині Анастасії Толстої (від 9 січня 1857 р.) пише такі рядки: Шатобріан у "Замогильних нотатках" сказав, що справжнє щастя недорого коштує і що дороге щастя - погане щастя. Що він мав на думці під цими словами?... Бідолашний! Легкодухий ви шевальє де Шатобріан де Комбур!.. Я був нещасніший за флорентійського вигнанця, зате тепер щасливіший за найщасливішого з людей. І виходить, що справжнє щастя не таке вже й дешеве, як гадає шевальє де Шатобріан... Тільки тепер я молюсь і дякую Йому за нескінченну любов до мене, за послане випробування. Воно очистило, зцілило моє бідне хворе серце. Воно прибрало від моїх очей призму, крізь яку я дивився на людей і на самого себе... Як золото з вогню, як немовля з купелі, я виходжу тепер із похмурого чистилища, щоб розпочати нову, шляхетнішу дорогу життя. І це я називаю істинним, справжнім щастям..." Ось де справжній Шевченко! 
Окрім нашого Т. Шевченка, героями есеїв є й добре відомі всім класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ'яненко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і куди менше знані автори: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Левицька-Холодна та інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці "уроки" незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста й надзвичайно цікава. Зрештою, прочитавши есеї Л. Ушкалова, переконаєтесь у цьому самі.

 

 P.S. Мініатюра Л. Ушкалова як відповідь на запитання: "Що таке щастя?"

Тоді, коли нічого не болить,
Лиш пада дощ розсипаним намистом,
В патьоках джазу з'явиться на мить
Сумного янгола зникома подобизна.

 Ірина Ваврик

Цікавинка: нова енциклопедія вітчизняної культури

Україну популяризуватимуть у світі за допомогою енциклопедії

Нова енциклопедія вітчизняної культури "Ukraine. The Best", що вийде друком восени 2016 року, стане одним із інструментів популяризації України у світі.
Про це заявили автори проекту на презентації, що відбулася напередодні в Музеї Історії Києва. В офіційному привітанні від Міністерства Закордонних Справ України йдеться, що "проект достойно презентуватиме Україну у світі та без сумніву стане важливою складовою культурної дипломатії, основною метою якої є просування національних інтересів України за кордоном через культурні проекти і розвиток міжкультурної комунікації".
 

Героями енциклопедії "Ukraine. The Best. Культурний простір від А до Я" стали сучасних 120 діячів культури, серед яких Ліна Костенко, Святослав Вакарчук, Іван Марчук, Андрій Хливнюк, Валентин Сильвестров, Джамала, Владислав Єрко, Анатолій Криволап, Оксана Забужко, Марія Бурмака, Іван Малкович, Олег Скрипка, Кіра Муратова, Раду Поклітару, Дмитро Шуров, Катерина Бабкіна та багато інших.
 
"Наш вибір героїв проекту "Ukraine. The Best" пояснювався простими принципами. Це люди, чия творчість і соціальна активність на сьогодні мають очевидне значення для країни. Ті, хто визначає образ сучасної української культури та продовжує творити її тут і зараз. Ті, хто має авторитет усуспільстві. Це ні в якому разі не рейтинг, ми розуміємо, що кожен може додати до них свої імена або виключити ті, які обрали ми. Але, по-перше, таке наше бачення культурного процесу в країні, а по-друге, проект "Ukraine. The Best" не закінчується на виході цієї енциклопедії. Новий час дарує нам нових героїв", - каже Юрій Комельков - автор і керівник проекту "Ukraine. The Best".
 

До виходу книжкового видання в мережі з'явиться інтернет-портал на основі матеріалів енциклопедії. Паралельно редакція проекту почне роботу над створенням його англомовної версії.
 

"Важлива і дуже корисна функція цього проекту і його презентації в Музеї історії Києва полягає, як мінімум, в тому, що представники різних сфер мистецтва побачили одне одного в обличчя і познайомилися. Художники тепер знають музикантів, музиканти - художників. Це те, чого нам всім не вистачає", - зазначила одна з героїнь енциклопедії вокалістка гурту "Крихітка" Олександра Кольцова.
 

Підтримку у виданні енциклопедії "Ukraine. The Best" здійснюють компанія Subaru Україна та народний депутат Ярослав Москаленко.

Над створенням енциклопедії "Ukraine. The Best" упродовж 2014-2015 років під керівництвом Костянтина Доніна працювала група редакторів інтернет-видання Cultprostir.ua та провідні акт-критики, серед яких Сергій Васильєв, Олег Вергеліс, Дмитро Десятерік, Катерина Бабкіна та інші.
 

Як відбувалась презентація проекту, можна дізнатись з репортажів від проекту "Крим. Реалії" 

ru.krymr.com/media/video/27745881.html 

та телеканалу ATR www.youtube.com/watch?v=HHwD3_k_IPM

Читаймо сучасну українську літературу!

24 сучасних українських письменники, яких варто прочитати

Якісна сучасна українська література допомагає осягнути нюанси свого часу. Адже саме письменник, як ніхто інший, має сили та наснагу хоробро дивитись в очі дійсності та не приховувати правду.

Сучасне українське літературне поле достатньо широке. Серед письменників є "живі класики", а є звичайні графомани, яких варто оминати десятою дорогою.
Пропонуємо вам список ыз 24 сучасних українських письменників, яких варто знати, читати та слухати.

Олександр Михед

 

Після виходу його книг у світ не в одного українського читача перевернулись уявлення про українську книжку.
Адже Михед не вважає себе письменником у звичному значенні слова, а у своїй мультивекторній роботі він поєднує літературу, кінематограф і мистецтво в єдину гримучу суміш.
Молодий діяч у свої 27 вже досягнув небачених успіхів: публікації у провідних українських та іноземних ЗМІ, його проект "АмнезіЯ project: відкрита платформа" увійшов до сімки найкращих поетів світу.

                     

Варто прочитати: "Астра", "Понтиїзм", АмнезіЯ".

Любко Дереш

                           

Це, напевно, один із найзагадковіших та найекзотичніших письменників України.
Свою першу книгу він написав ще у 15, за що його називають "феноменом української літератури".
Творчість Дереша змушує людину думати, усвідомлювати себе, усвідомлювати світ, себе в ньому.
Його книги важко назвати випадковими, а відокремити читача від автора майже неможливо.

                     

Варто прочитати: синайський цикл "Миротворець", "Остання любов Асури Махараджа", "Пісні про любов та вічність".

Сергій Жадан

"Голос Сходу", так часто називають Жадана. І не тільки тому, що він родом із Луганської області, а тому, що його література має присмак "пролетарщини", гнилої радянщини у свідомості покалічених людей.
Естетика книг та їхнє демократичне наповнення свідчать про відвертого та щирого письменника.
Мова пересипана гострим слівцем, але хто власне заперечить, що такою є вся українська мова сучасності.
У його книгах – портрет українців: не зафотошоплений, брудний, а чесний та до непристойності відвертий.

Варто прочитати: проза – "Месопотамія", "Ворошиловоград", "Біґ Мак", "Гімн демократичної молоді", "Anarchy in the UKR", поезія – "Життя Марії", "Вогнепальні й ножові", "Ефіопія". Також радимо прослухати спільний музичний альбом із "Собаками в космосі": "Бийся за неї".

Настасья Мілевська

Тендітну харківську поетесу по праву вважають найемоційнішою на літературній сцені України.
Її виступи – своєрідні моноспектаклі, які "прошивають" наскрізь слухача.
Поезія залишає після себе незрівняний післясмак. Адже для неї написання – це своєрідний священний ритуал.
Її творчість - симбіоз літератури та театру, що вражає силою слова та неймовірною щирістю.

Варто прочитати: "PSI*".

Юрко Іздрик

Він є одним із креаторів станіславського феномену.
Як не дивно, сам Іздрик себе письменником теж не вважає. Його часто називають "людиною-оркестром", оскільки, крім літератури, він займається ще музикою та живописом.
Його непересічне вміння торкатися словами до свого читача дивує. Поетична творчість — це суцільний потік нюансованих доторків до буття, текстових тіней і симпатичних ігрових монстрів.
Проза ж тяжіє до ремінісцентної гри з читачем, коли справжній зміст ховається в мікрошарах тексту.

Варто прочитати: "ТАКЕ", "АМ-тм", "Ю", "Воццек", "Флешка".

Лесь Подерв'янський

 

Людина, яка гармонійно поєднує в собі дві різні іпостасі: поважного художника та скандального, епатажного й шокуючого письменника.
Він не заморочується над тим, які слова добирати, що в усній, що в письмовій мові. Тому обережно: нецензурна лексика.
Але він підходить до цього особливо, а всі гострі словечка майстерно прописує в кожному тексті.
Творчість Леся Подерв'янського – яскраве зображення наших вад, гріхів, національних рис, комплексів та проблем.

Увага! У відео присутня ненормативна лексика!

Варто прочитати: "Рух життя, або Динамо", "Герой нашого часу", Гамлєт", "Павлік Морозов".

Артем Чех

Цікаво, що до лав письменників Чех потрапив не за своєю волею, його перший роман без його відома товариш надіслав на конкурс.
Виокремити якусь одну характеристику його творів дуже складно. Адже кожна його книга – це зовсім інший світ, інші жанрові напрямки, карколомні сюрреалістичні сюжети.
По праву кожну написану ним книгу можна назвати літературним експериментом.
Наразі письменник перо змінив на автомат, він служить у 9-у мотопіхотному батальйоні. Активно веде блоги, де розповідає про будні солдат, а згодом планує видати книгу про проходження служби.
Варто прочитати: "Цього ви не знайдете в Яндексі", "Сині двері зліва", "Анатомічний атлас" "Doc1", "Пластик".

Олександр Ірванець

 

Ірванець є одним із учасників літературного гурту "Бу-Ба-Бу".
Його поезію перекладають англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською та російською мовами.
На йогу думку, українська поезія занадто насичена мінорними нотками, тому створює повну їй протилежність. "Цей такий плач над собою, він негарний. Хочеться чогось світлого та оптимістичного", – вважає Ірванець.
Свого часу письменник займався вчителюванням, зараз активно працює на перекладацькій ниві.

                     

Варто прочитати: "Мій хрест", "Сатирикон – ХХІ", "Очамимря: Повість та оповідання".

Тарас Прохасько

Прохасько теж є представником "станіславського феномену". Він уникає гучних публік, проте залишається одним із найцікавіших письменників сучасності.
Його проза на фоні інших сучасних творів вирізняється особливою стилістикою: він порівнює людину з рослинами, прикрашає свої сюжети фактами з автобіографії, що надає особливої відвертості та чуттєвості.
Автор вважає, що головна відповідальність письменника – це фікції. А його творчість є фікцією реальності, тої дійсності, яку він бачить навколо себе.

Варто прочитати: "Лексикон таємних знань", "Про Франківськ", "БотакЄ", "непрОсті", "Спалене літо".

Павло Коробчук

Коробчук відомий, перш за все, своєю "слемерською" діяльністю. Виграв понад десяток таких літературних турнірів.
Його поезія брутальна та неймовірно колоритна.
Чого тільки вартують "Гоповідання", які розповідають про такий феномен українських двориків, як "гопники". Оповідання насичені відповідним сленгом, герої реалістичні настільки, що здається, зараз будуть просити подзвонити.
Останнім часом він активно виступає на літературних фестивалях України та поза її межами.

Варто прочитати: "Священна книга оповідань", "Кайфологія", "Натщенебо", "Гоповідання".

Юрій Андрухович

Його вважають живим класиком "актуальної" української літератури.
Творчість Андруховича - це чи не найкращий приклад постмодернізму в українській літературі. У своїх романах він використовує прийом "текст у тексті", тобто інтертекстуальність.
Традиційні образи та сюжети автор глибоко переосмислює, змінюючи акценти.
Саме він увів в українську літературу карнавальну прозу, яка сьогодні користується неабиякою популярністю.
У його текстах відсутні канони, що дозволяє передати множинність поглядів на світ, абсурдність сучасного існування та ірреальності буття.

Варто прочитати: "Московіада", "Рекреації", "Листи в Україну. Вибране", "Тут похований Фантомас".

Вікторія Дикобраз

Молода письменниця, яка тільки нещодавно увійшла в літературний світ України, заявила про себе голосно та зуміла привернути увагу до свої книги, яка не схожа на звичні нам видання.
Її дебютна збірка  - це наче нанизування символів та знаків. А часткова автобіографічність вражає відвертістю та щирістю.
Найбільше приваблює візуальна частина книжки: відсутність нумерації сторінок, змісту, звичної нам інформації про автора.
Це радше словник життя автора, яким вона радо ділиться з усім світом.

Варто прочитати: "Семантика наших прикрас".

Олексій Чупа

 

Молодого українського автора називають "другим Жаданом". І не тільки тому, що народилися та виросли вони на Донбасі, а тому що проза Чупи така ж нищівна та правдива.
До трагічних подій на Сході він працював на металургійному заводі, а у вільний час писав поезію про будні робочих. Сатиричні, іронічні, місцями жорстокі вірші не приховують правди про життя східняків.
Його ж проза вражає майстерністю та наївністю.
Варто відзначити книгу "Казки мого бомбосховища". 12 історій про один день із життя жителів будинку в Макіївці: про їхні болі, буденність, проблеми. Але хто міг передбачити, що цей день змусить їх подивитись один одному в очі, коли будинок накриє "Градами". А серед них опиниться й сам автор.
 

Варто прочитати: "10 слів про Вітчизну", "Бомжі Донбасу", Казки мого бомбосховища".

Катерина Батушан

  
Юна поетеса з Дніпра (колишнього Дніпропетровська) вражає своєю емоційністю та відвертістю. Про таких письменників, як вона, кажуть, що краще один раз почути, аніж сотню прочитати.
 

Харизматичність та мужність – саме так можна описати її творчі вечори. Тендітна дівчина, яка не приховує від своїх читачів усі виразки навколишнього світу, її міста, її оточуючих.
Місцями жорстока, а місцями ніжна та жіночна – саме такою вона постає у своїх поетичних творах.

Варто прочитати: "Третий в лодке", "Заточка", "Homo sapiens любят по Фрейду", "Да святиться имя твое".

Генрі Лайон Олді

 

"Генрі Лайон Олді" – колективний псевдонім українських письменників-фантастів.
Активно публікуються з 1993 року, а до цього часу світ побачили близько 30 їхніх романів.
Самі автори свій жанр називають "фантастичним бойовиком".
Вони є одними з найпопулярніших фантастів. Їхні романи активно перекладаються десятками різних мов світу.
Радимо прочитати: "Ойкумена", "Три повести о чудесах", "Гарпия".

Артем Полежака

 

Полежака є найкращим представником Харківської школи "чорного слему". Неодноразово отримував перемогу на таких літературних турнірах.
Він є унікальним автором, чия поетична збірка не містила жодного тексту.
Його поезія дзеркально відображає сучасне життя з усіма радощами та негараздами. Його тексти мають любовні мотиви, проте часто використовує сарказм та іронію.
У його текстах часто "проскакує" нецензурна лексика, проте вона сприймається радше як літературний прийом, аніж показник невихованості.

                    

Увага! У відео присутня ненормативна лексика!

Варто прочитати: "Мої нездійснені мрії", "Вечір іронічної поезії V.I.P".

Ліна Костенко

 

Вона уже багато років зберігає за собою почесне місце на поетичному Олімпі України. Її називають "нерозгаданим чудом", "неймовірним птахом", "голосом народу", "пілігримом вічності".
Прикметної рисою її творчості є інтелектуалізм. У своїх поезіях авторка невпинно шукає ключі до таємниць буття, розкриває та аналізує пласти історії.
Попри поетичного добірку, Ліна Костенко видала книгу "Записки українського самасшедшого", де яскраво проілюструвала, чим живе пересічний українець, чого він прагне і чого досягає. У цьому романі для кожного читача знайдеться своє місце.
Варто прочитати: "Записки українського самашедшого", "Мадонна перехресть", "Геній в умовах заблокованої культури".

Люко Дашвар

 

Під псевдонімом "Люко Дашвар" ховається колишня журналістка Ірина Чернова.
Її літературна діяльність розпочалася після того, як її роман "Село не люди" отримав нагороду на "Коронації слова".
За кількісними показниками вона мало чи не найуспішніша українська письменниця. Її книги продаються небаченими накладами в Україні.
Роман "Молоко з кров'ю", для прикладу, розійшовся накладом у 100 тисяч примірників.
Варто прочитати: "На запах м'яса", трилогія "Биті Є", "Мати все", "Рай.Центр".

Ірен Роздобудько

 

Безхмарна літературна кар'єра донецької письменниці та журналіста розпочалася після 2000-го року.
Авторка не припиняє дивувати свого читача різноманітністю та ерудованістю.
Письменниця сміливо експериментує зі стилями, жанрами, темами, сюжетами й героями.
За роки роботи їй вдалося вибудувати власну концепцію пера, яку вона називає "життєво-творчою".
Варто прочитати: "Гудзик", "ЛСД", "Ескорт у смерть", "Дві хвилини правди".

Оксана Забужко

 

Ще один представник живої класики. Одна з небагатьох українських письменниць, які можуть собі дозволити жити на свої гонорари.
Вона здобула міжнародне визнання, особливо в Центральній та Східній Європі. А її поезію переклали  більше ніж десятьма іноземними мовами.
Свого часу вона працювала на викладацькій ниві. Читала лекції не тільки в українських ВНЗ, а в Гарвардському, Йельському, Колумбійському університетах.
Її роман "Польові дослідження українського сексу" вважають культовим і одним із кращих творів української літератури останнього десятиліття.
 

Варто прочитати: "Польові дослідження українського сексу", "Тут могла б бути ваша реклама", "Музей покинутих секретів", "Let my people go".

Юрій Винничук

Манеру письма Юрія Винничука можна миттєво упізнати, настільки вона відрізняється від усього, що для нас звичне в нашій літературі.
Його вважають "батьком чорного гумору" в українській літературі. Письменник любить гостре слівце та не нехтує використанням у своїх творах нецензурної лексики.
Він часто виступає в ЗМІ з полемічними і провокативними текстами. Після оприлюднення вірша "Убий під*раса" за президентства Віктора Януковича політолог Володимир Бондаренко через посередництво нардепа Леоніда Грача звернувся до МВС і Генпрокуратури з вимогою розслідувати творчість Винничука, яка "містить натяки на чинну владу і заклики усунути її неправовим способом", а також є порнографічною.

                            

Увага! У відео присутня ненормативна лексика!

Варто прочитати: трагікомедія на одну дію "Останній Бункер", "Спалах", "Вікна застиглого часу".

Марія Матіос

 

Марія Матіос - особлива постать в українській літературі, оскільки саме її творчість ознаменувала закінчення панування постмодернізму та перехід до нової епохи письменництва.
У своїй творчості вона користується таким кредо: пошук украденого щастя нації та пошук украденого щастя людини. У текстах письменниця звертається до людини, її поведінки та мотивацій.
Літературний доробок сучасної письменниці становлять численні збірки віршів, а також книги оповідань. Більшість її творів була перекладена російською, китайською, хорватською, японською та іншими мовами.
Варто прочитати: "Армагедон уже відбувся", "Чотири пори життя", "Нація. Одкровення".

Василь Шкляр

 

Цього письменники критики називають "батьком українського бестселера".
Годі й шукати негативних відгуків про його творчість. Проте найбільший резонанс серед українських критиків викликав його роман "Залишенець. Чорний ворон", який було видано у 2009 році.
Цей твір яскраво висвітлює трагічні сторінки історії нашої держави – повстанську боротьбу народу проти жорсткої влади окупантів у 20-х роках XX сторіччя. Роман дуже неоднозначний, проте заслуговує на прочитання.
Варто прочитати: "Залишенець. Чорний ворон", "Репетиція сатани", "Елементал".

Кость Москалець

Кость Москалець — автор слів і музики до пісні, яку співає вже не одне покоління молодих людей: "Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато, вип'єте холодного вина".

Вже десять років Кость Москалець уникає публічності.

Майже ніколи не спілкується з журналістами. Він пише, читає, п'є запашний чай і рибалить у компанії Тараса Чубая.

Варто прочитати: "Келія чайної троянди", "Досвід коронації", "Рання осінь".
 

Автор: Олена Булан

Джерело: Телеканал новин "24"