Сьогодні вітаємо з Днем народження Іва́на Анто́новича Малко́вича (10 травня 1961) — українського поета і видавця, власника і директора видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Івану Антоновичу сьогодні 55! Круглий відмінник!
Івану Антоновичу сьогодні 55! Круглий відмінник!
Іван Малкович закінчив
Івано-Франківське музичне училище, скрипковий клас (1980) і Київський
університет ім. Т.Шевченка, філологічний факультет (1985).
19-річним юнаком на всеукраїнському семінарі молодих авторів його було обрано найкращим поетом. Вихід його першої книги гаряче відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко.
Автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), кожна з яких ставала подією літературного процесу в Україні. Автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема «Українська абетка», «Улюблені вірші».
Живе і працює у Києві. З 1992 р. — власник і директор приватного дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Член Національної спілки письменників України (з 1986, на той час наймолодший член Спілки письменників СРСР).
Для мене Іван малкович різний: по-дитячому безпосередній, щирий, іноді бешкетний у віршах для маленьких читачів і серйозний, глибокий у поезіях філософських.
Пропоную Вашій увазі добірку віршів саме таких, позачасових і в той же час невідворотно-злободенних
ПРОВИНА
Ми провинились, Боже; ми — в болото
насіння кинули. Воно ж—росте:
так плавно вгору тане і цвіте,
мов протилежність свічки. Боже, що то?
Як з ночі корабель, гряде воно; проте
ще ніч сердець не встигло розколоти.
За себе більше вже, всередині — пусте:
повзе з закритих космосів болота.
Згортає простір, в небо зазіхає,
грунти скуповує за безцінь, бо ж вогонь
пашить ще в нього в зародку,— лякає...
О боже, руки відірви від скронь,
бо це не квітка, це вже пожирає
нас наша глупота із наших же долонь.
ВІЙСЬКО
Звучить як міт: відважне військо
жило в лісах цих під землею
і напувало з фляг австрійських
дубів коріння — власну стелю.
Плекало волею ці звори,
а звіра — кров'ю — щоб напився,
щоб гордими лишались гори
й хоч хтось в цім світі не скорився…
— Я не вірю в повернення війська —
наше військо в землі і в світах,
і ніяка тривога синівська
не збере його знову під стяг.
Наша нація в чварах сконає…
— Я не хочу це чути! Брехня!
Не над ними калина палає,
не над нами реве вороння…
ПІЙМАНИЙ СКОВОРОДА
Блудний Сковорода
з паличкою в руці
селами загляда,
списує папірці.
В череві — хлюпа бурда,
в помислах — Рим,
печений Сковорода
піччю Єкатерин.
Куди, Грицьку, ідеш —
в народ стежка твоя?
Що ти йому несеш —
«Басні харковскія»?..
Роздвоєний Сковорода
в рідне забрів село,
віршу розповіда,
душі козачкам звело:
«Буцімто й босий Гриць,
а царської мови доп'яв,
по-царськи язик ворушивсь,
як віршу казав.
Не те, що наші пісні —
мовою прості, як ми…»
Йде Сковорода, рясні
тягнуть від Січі дими…
Дорога
його
гойда,
підіймається
сак…
Тішиться Сковорода:
думає, що гамак.
думає, що гамак.
ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ
Старосвітська балада
Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —
щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…
А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
Сонет із торбинкою квасолі
У дерев'яному цебрі сплять коні білі і рябі:
біленькі — білі, а рябі — із ледве зримим фіолетом;
такі великі всі, та в них не видко ніг, ані губів,
бо то — сплюхи: все сон забрав — лишив лиш їхні силуети.
це спить квасоля — «кобили» — і тут не бачиться секрету,
і мамина мала рука не збудить їх, бо ж не собі
вона квасолі набере,— це ж ти просив, вона — тобі
насипле пригірщ не одну рябеньких коней з фіолетом.
люби її, не забувай, ласкаво говори до мами,
вона вслухається в твій крок — аж серце в землю б'є, слабе,—
тож доки над травою ви, як ще трава не понад вами —
сідлай цих коників — і мчи, бо мама змерзлими ночами
не спить, до яблуні іде — на ній ночує, щоб тебе
на хвильку швидше вздріть, ніж той, хто коней міряє цебрами...
ЮНА МАЙБУТНЯ ДРУЖИНА
Юна моя майбутня дружина
має профіль з єгипетським чаром,
плавністю переповнена, а тендітна — в квітці спочине,
сонно-зелену млість навіває очами.
Я її дуже люблю: почуваю себе
наче сильнішим, сміливішим і, звичайно, погідним:
і це не лише тому, що вона мені плете
чорний светр, до кольчуги подібний.
Вона безмежно жіноча — аж до муркотання,
мову має — у вітер завиту, слова — білокрилі,—
тому я цілком допускаю, що колись вона стане
горлом пташки якоїсь і відлетить у вирій.
ЖИТІЄ СВЯЩЕНИКА
Усяк священик має у собі
малесеньку тюрму: гріхи своєї пастви
туди він запроторює навік:
змагаються в утробній боротьбі
тюремне з божим… Тяжко не упасти,
оскільки він також є чоловік.
Він вже гріхами б поділився з Богом,
та соромно за паству, що грішить,
та й Бога жалько: він-бо все простить
самотній і сумний за золотим порогом.
чужими ненастанними гріхами,
він мучиться: в душі його ночами
й найменший із гріхів рубається на смерть, —
щоб лиш наснитися, прорвавшись в лютій битві
в артерії, де режисери снів
монтують поспіхом палкі свої творіння…
Вже задихаючись, священик, як в молитві,
двом-трьом гріхам вертає плоть зі слів —
до вушка їгмості Їх зшіптує, сумління
злегенька цим очорнюючи, та
полегшуючи сон. А їгмості — теж кара:
до ранку спробуйте утримати в устах
гріхи сусідки — млосні, як Сахара.
СИНОЧКОВІ НА ПЕРШУ ЙОГО КОЛЯДУ
Іде з хоругвою колядки
і прославляє урочисто
ровесника, що шоколадки
скидає із небес пречистих.
Солодка, мов кутя, колядка
сніги вселюдські розсуває…
У роті тане шоколадка,
в сердечко віра прибуває.
[14-24 лютого І990]
Сіна зелена кутя.
Темінь. Різдво таке.
Боже сумне дитя
славить дитятко людське.
Січня суворий острог,
зірка на небі німім…
Що їх чекає обох
в світі байдужім і злім.?..
А на завершення пропоную Вам вірш-молитву, вірш-заклинання
З НІЧНИХ МОЛИТОВ
Господи, літа стебельце
всели до самітніх душ,
дай кожному звити кубельце,
і не поруш.
Хай кожен в цім світі спасеться,
хай світить з-за темних круч
довкола кожного серця
віри твоєї обруч.
Немає коментарів:
Дописати коментар