Подорожуймо! ІстЕричні чи істОричні Чернівці?

Чернівці. ІстЕричне чи істОричне місто?

Anastasia Nazarenko

Австрійський публіцист Георг Гайнцен колись писав про Чернівці, що це було місто, де "недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю. Це місто – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою – було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав'ярень. Чернівці – це був корабель задоволень із українською командою, німецькими офіцерами та єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом".
 

• Місто Чернівці - центр найменшої в Україні області, яка складається з двох історичних регіонів - Північної Буковини та Бессарабії, розкинулося на мальовничих пагорбах, які терасами спускаються в долину річки Прут.
   
• Завіса таємничості та романтики дотична до багатьох чернівецьких споруд, проте чи не найбільше вона стосується величного будинку, що розташований на стику двох нинішніх вулиць Шолом-Алейхема,1 та Головної, 25. Йдеться про житловий будинок, який увійшов у історію міста Чернівці під назвою будинок-корабель. Це родзинка всіх архітектурних пам`яток Чернівців. Його й досі називають на старий манер – "шифа", що в перекладі з німецької означає "корабель". Назва будинку невипадкова. Адже він і справді за своїм зовнішнім виглядом нагадує корабель. Поява цього "крабля" дарує нам цікаву легенду…
   

Жили-були в Австро-Угорщині два брати, щиро закохані в море. Один став відомим капітаном і водив кораблі по всьому світу, а другий - успішним фінансистом. Коли брати вийшли на пенсію, вони вирішили оселитися разом у неймовірному, вартому їх будинку - будинку-кораблі. Довго брати мандруваливу пошуках потрібного унікального місця - і нарешті знайшли його в Чернівцях. 

• Вважають, що назва "Чернівці" походить від міста-фортеці, яке довго слугувало захисником Галицької держави й мало назву Чернь. Оборонні стіни укріплення були зроблені з дубу й перекладені чорноземом, тому виглядали дуже темними. Коли монгольська навала зруйнувала будівлю, залишки жителів перемістилися до річки Прут, де й заснували нове місто, залишивши частину старої назви.
  Існує також народна легенда: назва Чернівці походить від словосполучення "чорні вівці". Тобто місто назвали так, бо саме в цій місцевості з давніх-давен розводили й випасали чорних овець. Легенда залишається легендою. Уже перші дослідники історії Чернівців писали, що немає ніяких підстав пов’язувати назву міста з чорними вівцями. Дійсно, важко собі уявити, що колись розводили чорних овець лише в цьому місці, а навкруги - іншої масті.
   
• Митрополичий палац було споруджено на місці оселі єпископа в 1882 році. Зараз у його будівлях розташовується головний національний університет міста імені українського письменника й передвісника національного відродження на Буковині Юрія Федьковича. Неповторний архітектурний ансамбль палацу було створено з ініціативи єпископа Гакмана, який мріяв звести грандіозну резиденцію, споруду, яка б гідно прикрасила буковинську столицю. Він особисто заклав перший камінь у фундамент архітектурного шедевра.
   

 

• Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича — один із найстаріших класичних університетів України. Розташований у величній будівлі сучасних Чернівців – комплексі, спорудженому в 1864-1882 рр. як резиденція буковинських митрополитів за проектом відомого чеського архітектора. На початку XX століття, десь між 1909 і 1911 роками, у Чернівцях сталася незвичайна дуель. По один бік бар'єру стояв університетський бібліотекар, по інший – професор політичної економії. Предметом суперечки стало право студентів на доступ до бібліотечних книг.
  Куля професора зачепила опонента, бібліотекар програв і вивимушений був поступитися. Ім'я переможця знає кожен сучасний студент-економіст - це Йозеф Шумпетер, автор відомої наукової праці "Теорія економічного розвитку". У 26 років він став наймолодшим професором Австро-Угорщини – таке було можливо тільки в Чернівецькому університеті.
   
• Від чернівчан старшого віку можна почути розповіді про те, як у дитинстві вони бігали підземеллями в районі головних корпусів університету. Цілком можливо, що ті таємні ходи колишніх чернівецьких дітлахів не зовсім засипались і досі існують. Поширеною залишається й версія про те, що від гроту в університетському парку до залізничного вокзалу веде підземний хід (при будівництві палаців завжди передбачалися шляхи на випадок евакуації).
   
• За містом, на річці Прут, біля самого мосту з обох боків стоять дві вежі, що заросли вербами та диким виноградом, напівзруйновані та на перший погляд зовсім не привабливі. Жодних документів, які б засвідчували їх появу, не збереглося. Наприкінці XIX століття частина лісу, де знаходилися доти та міст через річку Прут, довгий час була зайнята австрійськими військовими. Вони будували міст і прокладали дорогу до нього через село Гарячий Урбан. Навпроти мосту над Прутом високий пагорб був зарослий буковим і дубовим лісом.
  Одного разу під вечір до мосту наблизилися музиканти, котрі поверталися з весілля, сподіваючись встигнути перепливти човном через річку. Човна не було! Тоді хтось із них згадав про перехід через вежі. Відчинили двері й металевими східцями при свічці спустилися вниз. Тунель був напівовальним. Зі своїми трубами вони швидко дісталися протилежного берега, але барабанщику не пощастило. Барабан не проходив крізь двері й довелося йому залишитися. Тільки вночі до нього підібрався човен і перевіз через річку.
  Міст завжди знаходився під охороною. Після 1941 року його зруйнували, а з відбудовою - вежі відокремили від нього. При підриві мосту чи його падінні була пошкоджена споруда та з’явився отвір, крізь який проникла вода й заповнила тунель. Можливо, настануть часи, коли й чернівчани, і гості міста будуть стояти в черзі, щоби пройтися тунелем під Прутом.
   

 

• Класики української літератури Юрій Федькович  та Ольга Кобилянська, німецькомовна поетеса Роза Ауслендер, австрійський та румунський історик Даніель Веренко, німецькомовний поет, прозаїк, драматург, перекладач, журналіст, актор Георг Дроздовський, український письменник Іван Франко, німецькомовний поет Пауль Целан, румунський піаніст Кароль Мікулі, німецькомовний письменник та журналіст Грегор фон Реццорі, єврейський письменник Еліезер Штейнбарг працювали в Чернівцях. Також тут творили румунський поет Міхай Емінеску, письменник та публіцист Карл Еміль Францоз.
   
• Родом з Буковинської землі такі видатні естрадні співаки, як Назарій Яремчук, Софія Ротару, Володимир Івасюк, Іво Бобул, Марія Яремчук (представляла Україну на конкурсі Євробачення 2014) та ін. Саме тому Чернівці вважають ще й пісенною столицею України.
   
• ​Крім того, цікава легенда пояснює повсякчасну доброзичливість і гарний настрій чернівчан. Це пов‘язано з кавою. Колись напій, який прийшов із таємничого Сходу, у наших краях суворо забороняли, бо вважали, що кава відволікає ченців від молитви, а доброчесних громадян схиляє до непотрібних і небезпечних дискусій про політику.
  
  Але чернівчани, яким уже довелося скуштувати смачного напою, дуже без кави нудьгували. І тоді громадяни повстали проти кавової заборони. "Кавовий бунт", єдиний в історії, призвів до велелюдних майданових протистоянь, де натовп обурених громадян скандував: "Ка-ви! Ка-ви!". І заборону нарешті було скасовано, що виявилося кроком мудрим і далекоглядним – сьогодні чернівчани, які п‘ють каву у безлічі міських кав‘ярень, як ніколи далекі від будь-якої політики.
  
  Бо кава нині - запорука гарного настрою. Сучасні ж Чернівці асоціюються з легендами й міфами, які творяться за філіжанкою міцної чорної кави…