Так скучила, зболілась за тобою:
За кісками, долонькою малою
І за метеликами твоїх вій
У дні безвиходей і безнадій,
У ночі туги та думок болючих
І сліз гірких, безсилих і пекучих,
У дні надій слабких, мов немовля,
Коли в нас віра тихо промовля.
П'ять років, як іде війна, - тобі чотири.
Так хочеться, щоб ти жила й зростала в мирі,
Так мрію досхочу набутися з тобою,
Рідненькою до щему в серці, дорогою!
Так швидко час минає... мимо нас...
Століття двадцять перше. Варварство! Донбас...
08-09.08.2019, м. Донецьк
Наче пройшла по струнах моєї душі:( Ми з тобою на одній хвилі...
ВідповістиВидалитиДякую Вам! Так хочеться звучання інших струн, щоб вони не обривалися, а виспівували мелодію щастя, Віри, Надії та Любові!
ВідповістиВидалитиЩиросердно бажаю Вам, Валентино Михайлівно, і всім нам цього!
Так боляче!!! А ще важче усвідомлювати, що війна могла і мала би давно закінчитися, але... А нам і далі страждати від розлуки з рідними. Шкода, що мало хто це розуміє...
ВідповістиВидалитиТвоя правда, Марино! Тож і боляче не тількки від цих випробувань, а й від усвідомлення того, що війну можна було зупинити.
ВідповістиВидалити