Зі святом!

Весна - весні - весною - навесні...

Хай все збувається наче уві сні...

Хай доля стеле рушники під ноги,

По силах й до душі хай будуть всі дороги!!! 

 

  Вітаю дівчаток, дівчат і жінок зі святом весни та краси!!!

 Пропоную жіноцтву святкову поетичну добірку

  Галина Чубач

Нехай мені доля вготовила муки.
Не камінь на плечі, а цілий обвал.
Я буду до щастя простягувать руки,
Я буду молитись на свій ідеал.

Нехай моя доля знедолена плаче,
Карає і мучить нестерпним життям,
Я – все-таки сильна, я щось таки значу,
Я світ цей дивую красивим дитям.

Накотяться біди – повинна здолати,
Підкориться туга- повинна змовчать
Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,
Запалена Богом остання свіча.

І хто мене кине – покинутий буде.
І хто словом осудить – осудиться сам.
Земна і небесна – такою прибуду!
Такою достанусь грядущим вікам.

  

    Софія Кримовська

Я просто жінка. Просто жінка я.
П’ять букв у слові – ну куди простіше?
Я люба, я кохана, я твоя,
Я та, яка на світі найрідніша.

Сумна і ніжна. Мовчазна і ні.
Я та, якій протягують долоні…
Я палена у відьомськім вогні,
Я писана у золотій іконі…

У муках я життя тобі даю,
Зціпивши зуби, на війну пускаю.
Біля вікна задивлена стою.
Я просто жінка … і немає краю

Такій ось простоті. З ребра чи ні,
Я Єва, я спокусниця Адама.
Я та, якій присвячують пісні,
Я та, якій гукають просто «Мамо…»

Я просто жінка. Грішна і свята,
Слабка і сильна, сіра і яскрава.
Я просто жінка, просто жінка. Та,
Якій потрібно щастя, а не слава.

 Галина Гордасевич

 

А жінка в світ приходить для любові!
Любити маму — поки ще мала.
Любити лялю — тільки підросла.
А коли вперше стала на поріг —
Любити небо і м’який моріг,
Дім батьківський і квіти чорноброві,
Бо жінка в світ приходить для любові.

Вона росте — росте її любов,
Ростуть її бажання і надії.
І от приходять роки молодії,
І по землі вона не йде — несеться,
І прислухається до свого серця,
Що в гулі міст чи в шелесті дібров
Підкаже їй: — Прийшла твоя любов!

Це ж та любов, що перша і остання!
Такої ще ні в кого не було!
До неї підступить не сміє зло!
Вона яркіш, як сотня сонць, сія!
Вона твоя! Вона лише твоя!
Ії тобі на сотню років стане!
Це та любов, що перша і остання!

І відшумить весільний водограй,
Та як же знову світу не радіти,
Коли народжуються в тебе діти!
І ночі всі недоспані дарма,
Коли воно лепече вперше: — Ма...
І ти — свята, і в тебе в серці — рай,
Хоч відшумів весільний водограй.

І от ідуть літа, літа, літа...
Годуєш всіх, сама, бува, голодна
І часом нерви стримати не годна,
Та будеш захищати, як в бою,
Оту домашню каторгу свою,
Хоч сум торкає очі і уста,
І хоч ідуть літа, літа, літа...

А якби все те розпочати знов?
Але ж обід — щоденний — то любов!
Сорочка, чисто випрана, — любов.
І ночі, що не спала ти, — любов.
І пісня, що співала ти, — любов.
І квіти, що посіяла, — любов.
І очі правнуків ясні — любов.
Було б все так, якби почати знов.
Жіноча доля в світі — це любов.

   Галина Гордасевич  Сучасний вірш
 

 Надривається жінка під торбами, 
Розривається жінка між чергами. 
... А кажуть, слід бути гордими! 
... А кажуть, слід бути чемними! 
А жінка рахує ті гривні, 
Як вижити, думає жінка. 
Обступили проблеми противні, 
Набухає на скроні жилка. 
А діти, хоча й не голодні, 
Але кривлять губи над юшкою. 
Чоловік знов прийде сьогодні 
Не «під мухою», то «під мушкою». 
Йому що! Він на жінку надіється! 
Його клопоти йдуть за водою. 
Що ж воно з вами, жінко, діється? 
Ви ж колись були молодою, 
Ви ж були казково прегарною, 
Обіцяв на руках носити, 
А тепер було б справою марною, 
Щоб за хлібом пішов, попросити. 
На роботі своя морока:
Зазирає в вічі скорочення. 
Б’ється жіночка кароока, 
Тяжко змучена, заморочена. 
Поможи їй з глибин історії 
Хоч ти, матінко Берегине, 
І тоді в піднебеснім просторі
Україна не вмре, не загине.
І наповнює море краплина, 
Сходить сонце в небеснім склепінні. 
Постає велика Вкраїна 
На великім жіночім терпінні.