Мене з тобою зримувала Доля,
Втім розлучило прозою життя.
Якби на те моя була би воля,
Світ за очі пішла б без вороття
Я за тобою, нарікла б Єдиним,
Років спливала б тиха течія,
А замість цього поєдинок дивний,
Двобій фатальний із рахунком "нічия".
Причини й приводи, такі мізерні,
Невідворотно нівелює час,
Натомість нам би виплекати зерна
Кохання, а не прикрощів й образ.
Ніхто не виграв, ми лише програли
Не один одному - самі собі,
Себе в своєму ж храмі обікрали -
Ні рим, ні прози - порожнеча, далебі.
м. Донецьк,10.10.2018
Прикро, коли таке трапляється... А поезія щемно- меланхолійна, осіння...
ВідповістиВидалитиДякую, Марино, за відгук на настрій цієї поезії!
ВідповістиВидалити