Всесвітній день книги та авторського права

Книга, історія створення, роль і значення у житті людини та в сучасному житті українців зокрема. Це питання - для роздумів на тему "ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ КНИГИ". Простежмо особливу роль і місце  книжки в минулому і нинішньому мовному розмаїтті світу.

23 квітня – Міжнародний день книги та авторського права! Може, не найбiльше, але найкраще диво свiту – це книга. Тiльки подумай: ти читаєш про країну, в якiй нiколи не був, i мовби сам опиняєшся у цiй незнанiй країнi. Розгортаєш книжку про славних косакiв, якi жили давно, декiлька сторіч тому, – й ось вони вже перед тобою; чується передзвiн шабель, iржання бойових коней. Ти наче стаєш незримим учасником усiх подiй, якимось дивом у минулому або майбутньому, мандруючи сторiнками фантастичних творiв...

Найперша в iсторiї людства книжка – це кам’яна книга наскельних зображень. А далi були книжки на берестi, глинi, пергаментi й нарешті на паперi. Найдавнiша українська рукописна книга, яка збереглася до наших днiв, – це Велесова Книга, написана у 9-ому-11 сторіччі на дерев’яних табличках.

А книга пізнішого часу – Остромирове Євангеліє. Її написав у 1050–57 роках дяк Григорiй. Чомусь саме на цiй книзi президенти України присягають українському народові при введенні на посаду глави держави (що, втім, не заважає їм не дотримуватися своєї присяги. Може б, якби присягали на Велесовій Книзі, то хоча б пройнялися б древньою славою)...

Виникнення книгодрукування у східнослов’янських народiв пов’язане з iменами трьох видатних першодрукарiв: Швайпольда Фiоля, Франциска Скорини та Iвана Федоровича ("Федорова").

Всесвітній день книги й авторського права святкують щороку. 23 квітня 1995 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО обрала цю дату з огляду на її символічність для світової літератури. Адже саме цього дня 1616 року померли Сервантес, Шекспір і де ля Вега, М.Коцюбинський, а народилися Моріс Дрюон, Григорій Тютюнник, Андрій Курков і Володимир Набоков.

Нині Всесвітній день книги й авторського права святкують у 190 країнах світу. 23 квітня відбувається багато цікавих заходів. Зокрема, проголошення Всесвітньої столиці книги. Проводять виставки, громадські читання, симпозіуми, присвячені проблемам захисту інтелектуальної власности та книговидання.

Звичай святкування Дня книжки народився в Іспанії, у Каталонії. Там 23 квітня уже понад 80 років існує звичай дарувати в день святого Георгія (Юрія) троянди і книжки тим, кого любиш. Троянди символізують кров, пролиту Георгієм у битві з драконом, а книги нагадують про сумну дату 23 квітня 1616 року, день смерти Сервантеса, автора книги "Дон-Кіхот". На батьківщині Сервантеса цю дату вшановують конкурсом безперервного читання "Дон Кіхота".

Хороша книга – це дарунок, заповіданий автором людському родові, писав Аддісон Д.. Книжка за роки свого існування відіграла одну з провідних ролей у розвитку світової цивілізації. Гігантська, призбирувана віками, бібліотека людства – це надійна скарбниця пам’яти, де закарбовано досвід, історію, мрії і прагнення, минувшину, сучасне і майбутнє цивілізації. Надбання цієї книгозбірні починали створювати на камені й металі, на глиняних табличках і дерев’яних дощечках, сувоях папірусу й пергаменту, на пальмових листках і бересті, папері й електронних носіях.

Мінявся матеріал і спосіб виготовлення книжки, та незмінним залишилося її призначення: служити збереженню і передачі знань, досвіду, художніх цінностей. І тому історія книжки – це невід’ємна частина історії й культури людства. Вона – єдина, хоча йде від унікальних давніх манускриптів до сучасних масових видань.

Леонардо да Вінчі писав, що будь-яка людина може знову довести теорему Піфагора, але ніхто не може вдруге намалювати "Даму з камеліями". Кожен художній твір неповторний. Лишень один раз дано нам Шевченкове "Садок вишневий коло хати", "Сміються, плачуть солов’ї" Олександра Олеся, "Лісову пісню" Л.Українки, кров’ю серця написані вірші Василя Стуса.

Добрі книги не старіють. Їм судилася вічна молодість і оновлення в часі, вони – духовне повітря, без якого не може розвиватися людина. Книжки – це тисячолітній досвід, який робить безсмертним рід людський на землі. "Книжка дорожча мені за престол", – сказав Вільям Шекспір і мав рацію, бо престоли пішли в небуття разом із тими, хто сидів на них, а книжки Шекспіра є і будуть. Адже, за висловом братів Ґонкурів, "книга в мить своєї появи ніколи не буває шедевром: вона ним стає". Згадаймо і Франкове:
 

"Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить".
 

Але "Книга залишається німою не тільки для того, хто не вміє читати, а й для того, хто не вміє витягти з мертвої букви живої думки". А ці слова належать видатному педагогові Костянтинові Ушинському. І ще один вислів іншого нашого співвітчизника, Нестора Літописця. У Повісті минулих літ сказано: "Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо зі слів книжних. Книги подібні рікам, які тамують спрагу цілого світу – це джерела мудрости. Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони – узда для тіла і душі".

У багатьох містах світу можна побачити пам'ятники книзі. Вони увіковічнюють пам'ять про якогось автора або події. Є гарний вислів із ще давнішої минувшини: "Наші жерці знання берегти речуть, а вони украдені від нас. І не маємо їх нині, ніби без заборола нашого, і боїмося, що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи звідки ми" (ВелесКнига).
 

Ще зачерпнемо з криниці мови
Для ТЕЗИ "ТО ПРО ЩО ГОВОРИТЬ СЛОВО?"

Добірка слів – відповідно до теми: слова і терміни, причетні до книги

Абзац – композиційно найменша частина тексту, означена відступом на початку першого рядка.

Антологія – це збірник окремих творів декількох письменників певного жанру чи літературного періоду.

Бібліотека (українською – книгозбірня) – установа культури, яка здійснює комплектування, збирання, збереження і суспільне використання друкованих творів, а також інших носіїв інформації.

Бібліофіл – пристрасний любитель книжок; знавець і колекціонер рідкісних і цінних видань.

Брошура – друковане видáння обсягом не менше як 5 і не більше як 48 сторінок.

Дáйджест – періодичне видáння, яке вміщує передруковані з інших видань переважно скорочені матеріали.

Енциклопедія – науково-довідкове видання, яке об’єднує за абетковим або систематичним ладом найістотнішу інформацію з усіх або окремих галузей знань.

Наклад – це кількість примірників будь-якого друкованого видáння.

Шифр – умовне позначення місця книжки на книжкових полицях, документальних матеріалів – в архівосховищі.

А ось – низка споріднених слів із тим же коренем (книга): книгознавство, книговидання, книговидáча, книгозбірня (це бібліотека), книгарня (це магазин), книгар, книголюб, книгообмін, книгосховище, книжка, книжковий, книжність, книжник.

Цікавинки про книгу

Першим бібліофілом вважають київського князя Ярослава Мудрого, який славився великою любов’ю до книжок і збирав їх. Доставлені з Болгарії та Греції книжки при княжому дворі перекладали й переписували. Книголюбами були і сини Ярослава Мудрого Святослав і Всеволод, онук Володимир Мономах і правнук Роман Смоленський.

Першу відому бібліотеку, точніше – книгосховище, заснував у Києві при Софійському соборі князь Ярослав Мудрий. Книгозбірня налічувала понад 950 томів. А найдавніша бібліотека, котра діє донині, – це наукова бібліотека Львівського університету, заснована 1603 р.. Основу книгозбірні становлять видáння, вік яких починається з 14-ого сторіччя. У Києві та Львові відкрито музеї книги і друкарства. Український нарід завжди цінував книгу. Рідна мова, особливо українська, з величезним словниковим запасом, з її неповторною образністю, пребагата на численні.

Українські прислів’я і приказки

Прислів’я і приказки, невичерпні скарби великого народу. Й тому здавна є в українському народному мудрослів’ї чимало приказок про мову, знання і вчення:

Вік живи – вік учись.
Книга вчить, як на світі жить.
Розумний навчає, а дурний повчає.
Вчи не словом, а прикладом.
Вола в’яжуть мотузком, а людину – словом.
На те коня кують, щоб не спотикався.
Птицю пізнають по пір’ю, а людину – по мові.
Мудрий ніхто не вродився, а навчився.
Яка головонька, така й розмовонька.
І сорока розказує, та толку з того мало.
Якби люди і риба не відкривали рота, коли не треба, то багато лиха обминули б.
Ліпший розум, аніж готові гроші.
Хто розуму не має, тому й коваль не скує.
Треба розумом надточити, де сила не візьме.

Як бачимо, НАРОДНІ ПРИСЛІВ’Я ПРО КНИЖКУ – це справді СЛАВЕНЬ ЇЙ! А як вам отакі?

Книги – ключ до знань.
З ручаїв – ріки, а з книжок – знання.
Розум без книги – що птах без крил.
Хто багато читає, той багато знає.
Мудрим ніхто не народився, а навчився.
Людина прагне до того, що дає користь.
Одна книга тисячі людей навчає.
Книгу читають не очима, а розумом.
Хата без книги – що день без сонця.
Знання – сонце, а книга – вікно.
Грамотний – видющий і на все тямущий.
Книги читати – усе знати.
Книга – не пряник, а людей до себе манить.

Варто і ці взяти на озброєння, бо прислів’я – це поради на всі випадки життя.

Книгу читай, розуму набирай.
З книгою подружишся – розуму наберешся.
Нема сусіда розумного – поговори із книгою.
Книга – твій друг, без неї – як без рук.
Гірка наука, зате плоди її солодкі.
Людей питай, а свій розум май.
Книга – дзеркало життя.
Хто вчиться змолоду, той не знає на старість голоду.
Хороша книга – свято.
Знання робить життя красним.
Хто знання має, той і мур ламає.
За невміння деруть реміння.
Вчення – світ, а невчення – тьма.
Учений іде, а неук слідом спотикається.
Книга – місток у світ.
Не хвались, мудрий, мудрістю, а сильний – силою.
Добре того вчити, хто хоче все знати.
Не всякий, хто читає, в читанні силу знає.
Письменний бачить поночі більше, як неписьменний удень...
 
А хто не знає загадки Леоніда Глібова:
 

Бачить – не бачить, Чути - не чує. Мовчки говорить, Дуже мудрує. Часом захоче – Правди навчає, Іноді бреше, Всіх звеселяє. Люба розмова, Будемо, діти, З нею довіку Жити-дружити. Хто ж то такая В світі щаслива, Мудра, правдива І жартівлива? Як не вгадали, Стану в пригоді: Річ коротенька – Книжка, та й годі.
 

А цю загадку про книжку знає кожна дитина:
Не кущ, а з листочками; не сорочка, а  зшита; не людина, а навчає. Або: Вуст не маю, а про живих і мертвих красно розповідаю. Без язика, а говорить, без голови, а все розуміє, без ніг, а скрізь буває. А така загадочка: мовчить, а сто нерозумних навчить?..
  Тож відзначаючи Всесвітній день книги й авторського права в нинішньому році, мусимо особливу увагу приділити важливій ролі книжки у збереженні і примноженні культури нашої держави. Адже книга – це найкращий помічник у наших спільних зусиллях із захисту і збагачення культурної спадщини України.
 
Однак… нерідко творці книг потребують захисту. Щодо авторського права, то авторам і всім, хто користується авторськими працями, не завадить знати, що, згідно із Законом України "Про авторське право та суміжні права", за його порушення передбачений штраф у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних зарплат (ст. 52, пункт 2, г)). 

Але нехай такого не трапляється. Хай у всі часи доречним і слушним буде вислів нашого класика:
 

Книги – морська глибина. Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перла виносить.
 

Ось лишень… якби ж ті, для кого пишуть, та й читали ці думки! А то, виходить, пишемо самі для себе: письменники для письменників. Так і є. Видав сто примірників, роздав колегам по перу і все. До пересічного читача твоє слово не добереться такими накладами. Це називається додушуванням української книжки і пасивним нищенням читачів.
І все ж важливість книги важко переоцінити. І, мабуть, найкращою книгою є та, в якій оселилася мудрість усього Людства. Книга, у підмурівку якої – знання і краса слова; книга, яка захоплює розум і серце. Мабуть, у кожного вона – своя. Звісно, у того, хто читає. І хочеться лише поспівчувати людині, яка забула, що є у щоденній суєті така чудова розкіш, і задоволення, і щастя, як Її Величність Книга. Хай нас захоплюють люди, які з особливою, жертовною, любов’ю служать слову, рідній мові, культурі і книзі. Їхнє буття стає прикладом, справді Текстом-Життям і для тих, хто живе з ними в одночассі, і, звісно ж, для прийдешніх поколінь.
  "Слово – перше дзеркало духу", – стверджував геніальний Петрарка. Так звані господарі життя усіх часів нерідко прагли захопити, приватизувати не лише матеріальні багатства, але навіть духовні скарби народу, зокр., слова і навіть звуки рідної мови. Як сталося, напр., з "найукраїннішою" буквою "ґ", яку в совєтські часи вилучали з нашого мовлення.  
 

А про книгу сказав ще наш літопис "Повість минулих літ": "Книги – мов ріки, які наповнюють собою весь світ; це джерело мудрості, в книгах – бездонна глибина".

Цікавинки про неї, книжку

Засновником українського друкарства був високоосвічений українець із лемків Святополк Фіоль. 1491 року на замовлення і коштом Костянтина Острозького він видрукував у Кракові "Осмогласник" і "Часослов". Відтоді розпочинається українське книгодрукування (Дивослово, 2, 2012, 13). Іван Федоров (а насправді – Федорóвич, себто Федорів син) прибув із Московії до Львова майже через 100 років пізніше: 1572 року. Його називають основоположником українського друкарства в Україні...

А першими ластівками українського мовознавства були "Лексикон" Памви Беринди і "Граматика" Мелетія Смотрицького (1619 р.), яка 150 років була основним підручником в українських, московинських і білоруських школах. Нагадаю, що українське книгозбірня – це зібрання книг; чужою – бібліотека.

"Листати сторінки книги" – це суржик. Бо українською – гортати сторінки книги. Книгу розгортають, а не розкривають.

І про древні книги наших предків і людства

Книга "Вєди слов’ян". Веди – це Знання. Веди – це записи цих Знань, які зробили мудреці минулого. Ведам 5 тисяч років. Це вік не Знань, а записів цих Знань. Наші знання набагато старші. І, звісно, "Велескнига", яка написана ще в’яззю. А "Рігведа" – найдавніша книга світу. Не видана лишень українською і т. зв. російською мовами, і зрозуміло, чому: імперська система намагалася приховати і від світу, й від самих українців наше прадавнє походження, а все – через свою патологічну заздрість на нашу першість і самобутність.

Сподіваюся, наші дослідження і поради допоможуть вам, шановні читачі, у вивченні всього українського.

Зробімо і ми собі свято Книги, завітавши до її творців і хранителів (бібліотекарів), привітавши знайомого письменника, почитавши книжку або й… прилучившись до літератури власною душею, і, можливо, у вас також вийде авторське одкровення. Втім, не обов’язково друкуватись, можна просто сказати комусь гарне слово, і, дивись, станеться диво. Бо ж
 

буває, слів – ну так чомусь замало! Десь губляться вони. А час – стрімкий! Про те й про інше так і не сказали. Сплітаються слова, як дві ріки. І так, буває, переповнять душу! Готові до зізнань, порад, хвали… Їх виносивши, висловити мусиш, А… нікому… Або – нема коли…  
 

Хай же наше рідне слово супроводжує всі наші помисли і вчинки!

І наостанок – настанова від Костянтина Паустовського: "Читайте! Читайте! Читайте не поспішаючи, щоб не втратити жодної краплі коштовного змісту книги. Читайте! Хай не буде жодного дня, коли б ви не прочитали хоча б однієї сторінки з нової книги!".
 

І вже на цьому слові – бувайте здорові! З вами була Любов Сердунич.