Пам'ятаймо! Іван Франко та його філософія

Сьогодні День народження Великого Каменяра

Долучаючись до знаменної дати нашого літературного календаря, згадаймо найцікавіше.

  Найчастіше про Івана Франка говорять як про письменника, поета, драматурга, публіциста й науковця, але менше як про філософа. Існують навіть погляди, що Іван Якович взагалі не був філософом, бо не писав філософічних трактатів, а тому його творчість треба розглядати тільки з погляду літератури. Проте, цей підхід є помилковим...

Філософія І.Франка: Розвитком людства керують голод і любов

                    

Сьогодні перед Українською державою, як і перед кожним її громадянином, стоїть питання: яке суспільство ми будуємо? Які критерії застосувати, щоб визначити нашу нинішню ситуацію та суспільний прогрес взагалі? Що визначальне в тлумаченні цього поняття?
Над пошуком відповіді на такі питання замислювалося не одне покоління мислителів, міркував над цими проблемами й Іван Франко. Його статті й розвідки свідчать про те, що в питанні суспільного поступу думки мислителя змінювалися. Це видно, наприклад, із порівняння статей 1878 р. "Наука і її взаємини з працюючими класами", "Що таке соціалізм" або "Мислі о еволюції в історії людськості" (1881) з працею "Що таке поступ?", написаною 1903 р.
 

                       
 Ще студентом університету І.Франко визначив критерій суспільного поступу: щастя людини. Щастя в його розумінні - це єдина мета, заради якої людина народжується на світ, навчається, працює, взагалі живе. Перебуваючи під сильним впливом тоді новітніх соціалістичних ідей, І.Франко вважав, що

"того щастя вона (людина) досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються до неї воєдино; коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки".

І. Франко дослідив процес становлення людини та виявив дві тенденції в цьому процесі, зумовлені об'єктивними чинниками: перевагою зовнішніх обставин над людиною і, навпаки, час, коли людина починає контролювати ці обставини та отримує над ними певну перевагу. Ці чинники формують, з одного боку, прагнення до автономності людини, з іншого — людську солідарність.

Вчений виділяє такі ключові точки становлення людини й суспільства, як відкриття та вживання вогню, формування мови, моральності, культури сім'ї, виникнення держав і релігії. Одним із чинників державності Іван Якович вважає війни між племенами. Війни поширювали знання людей, а внаслідок формування військового прошарку поділяли суспільство на верстви. Виникаюча державність і релігія зумовили появу політичної влади, тобто панування одних над іншими.

Зростаючи, різні форми нерівності, насамперед майнова, ведуть до політичної тиранії, що була головною формою державності в стародавньому світі. Безмірне багатство царів мало зворотньою стороною матеріальну нужденність рабів і "вільних пролетаріїв". Такий устрій веде до формування суспільних сил, що неодмінно повалять його.

                        

І.Франко був дуже компетентний у розумінні соціального поступу. Це засвідчують його подальші слова:

"І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками, тобто коли кожний буде розвинутий розумове, по можливості якнайвсебічніше, і коли кожен буде у змозі використовувати свої сили на добро загалу і на добро своє власне".

Подібні думки досить широко обґрунтовуються в статті "Що таке соціалізм?". Привабливість цього ладу, який І.Франко, безсумнівно, вважає прогресивнішим, ніж тогочасний суспільний устрій, полягає, на думку мислителя, у "загальній, народній, общинній власності" замість "приватної власності капіталу", у "всебічному розвиткові кожного громадянина" замість "суспільних класів".

І. Франко розумів, що боротьба за існування, постійна сліпа конкуренція принижують людину, зводять її до рівня тварини. Людина прагне щастя й добробуту від самого початку свого життя, а тваринна боротьба за існування заважає їй осягнути "певний ідеал людської досконалості". Найганебнішим, найвідсталішим явищем, що заважає суспільному прогресові, І.Франко вважає "внутрішнє соціальне рабство", поряд із яким взагалі нічого не означає незалежність політична.

Захоплений ідеями соціалізму, І.Франко вважає, що еволюція суспільного ладу можлива лише за умови еволюції поняття "органічна істота—тварина—людина". Коли люди стануть "тільки людьми", то в їхньому суспільстві все буде по-людському, бо люди перестануть бути "панами і слугами". Держави не буде у такій громаді, бо "над народом не буде управи згори, а сам народ здолу (тобто від громад) управляє сам собою, працює сам на себе, сам образується і сам обороняється".

Через 25 довгих років І.Франко пише працю "Що таке поступ?". З висоти власного життєвого досвіду він робить висновок, що поступ, хоч він і має "два значення: усе змінюється, але чи на краще, чи на гірше?", усе-таки веде до добра. Такий висновок переконливо доводить XX ст., коли людство пішло в розвитку знарядь праці, способу виробництва продуктів і в організації свого життя далеко вперед.

Однак Франка-філософа хвилюють насамперед внутрішні пружини поступу — самопочуття людини. Він ілюструє це, порівнюючи людину - лісовика та людину, яка живе серед інших людей, тобто представника цивілізованого світу.

Лісовий чоловік, "що має, те все зробив собі сам і не потребує нічого більше. В тім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших... Його зв'язок з громадою, державою чи народом майже не існує". Цей стан для такої людини є цілком задовільний. Важливо те, що вона цілком щаслива, насолоджується своєю свободою.

Цивілізація ж призвела до того, що "освічений чоловік мусить дбати про завтра, про ближче й дальше будуче своєї рідні, своєї громади, свого краю, своєї держави — тисяч і мільйонів людей, яких він у своєму житті не бачив, не знає... Він поносить жертви і тягарі для цілей, яких найчастіше не розуміє".

Отже, якщо вимірювати суспільний поступ мірилом щастя та свободи людини, то XX ст. порівняно з первісним людським існуванням аж ніяк не є прогресивним. Людина втратила свою свободу, стала рабом суспільних відносин, вона глибоко страждає та не може бути щасливою.

Виходячи з теорії еволюції видів Ч.Дарвіна, історики стверджують, що "вся людська історія — це ненаситна боротьба, ведена різними способами, а все для єдної цілі, аби удержати себе і своє потомство". Поступ у тому, що в цій боротьбі виживають сильніші, краще пристосовані до умов.

Неминучим витвором боротьби за існування є нерівність, насамперед нерівність людей. Отже, сама природа дбає, щоб серед людей не було рівності. Як бачимо, мислитель підкреслив основний недолік теорії еволюції видів — її антигуманний характер, оскільки така теорія прирівнює життя людей до життя "щупаків у воді та вовків у лісі".

 

Зрештою, розглядаючи проблеми прогресу людства, які на той час були предметами дискусій, І.Франко доходить висновку, що кожне їх розв'язання має свої недоліки й не може розглядатися як панацея від усіх суспільних лих. Він вважає, що повного громадського щастя, повного раю на землі люди не досягнуть ніколи.

Свою працю "Що таке поступ?" він закінчує такими словами: розвитком людства керують два фактори: голод і любов. Голод він розуміє як матеріальні та духовні потреби людини, а любов — як почуття, що поєднує людину з іншими людьми. А людського розуму, каже він, серед цих факторів немає і, напевно, ще довго не буде.

Отже, в розумінні ідеї суспільного прогресу І.Франко виділяє насамперед людину, рівень задоволення її матеріальних і духовних потреб. Це неможливо без миру й злагоди між людьми, як неможливий без цього стан щастя і окремої людини, і суспільства в цілому. Шлях до добробуту й щастя лише один: через свободу людини а гарантію її людських прав.

І.Франко виступав за еволюційний розвиток суспільства, розвиток, пов'язаний із волею, старанням та працею людей, розвиток без суспільних потрясінь, бунтів, революцій і повстань. І.Франко сповідує філософію науки, філософію праці, філософію поступу. Його девізом є Праця, Щастя та Свобода.