Пам'ятаймо: Розстріляне відродження. Іван Падалка

               Іван Падалка

Пiдстрижений «пiд горщик» модернiзований запорожець, генiальний графiк i стиліст Іван Падалка – найкращий учень Михайла Бойчука, у 1920-х його ім’я було внесено до сотні найкращих художників Європи ХХ століття…
Іван Падалка народився 15 листопада 1894 р. у с. Жорнокльови Золотоніського повіту на Полтавщині в козацькій сім’ї селянина. 

Тато та дід були вихідцями з козаків Гельмязівської сотні Переяславського полку. Хоч і десяток дітей батьки мали, але про освіту їхню дбали. Іван навчався в церковно-парафіяльній і дворічній міністерській школах, потім у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, але був виключений за поширення української преси. Завдяки О Сластьону влаштувався працювати в майстернях при Полтавському етнографічному музеї.
У Івана Cелезньова він упродовж чотирьох років навчався в Київській художній школі, у 1917—1920 рр. — в Українській державній академії мистецтв (під керівництвом В. Кричевського та М. Бойчука). Киян шокував цей красень: високий, із довгим золотим волоссям, за вухами – квітки сон-трави. На сандалях – такі ж квітки.
Щоб не сидіти на шиї батьків, кожного літа їздив до Полтави, був у губернському земстві конструктором-малювальником українських меблiв. Разом із М. Бойчуком брав участь у розписах Луцьких казарм у Києві (1919), де створив композицію повернення селянської родини з косовиці.
У 1922 році Іван Іванович одружився з художницею Марією Пасько, родом із Миргорода. Того ж року народився син Євген. У жовтні 1922 р. І.Падалка в числі першого та єдиного випуску УАХ отримав диплом художника і був направлений до Миргородського, а потім — Межигірського керамічного технікуму. Марія Яківна в цей час проживала в батьків Івана Івановича в селі Жорнокльови.
Нарешті в Харкові спромоглися на кооперативне житло, сім’я об’єдналася. Це було щастя: безмірно добрий чоловік, який особливо любив дітей і якого любили люди, Іван Іванович – чудовий оратор, став професором у Харківському (1925—1934 рр.) та Київському (1934—1936 рр.) художніх інститутах. Коли на диспутах у Харківському художньому інституті він брав слово, із залу кричали: «Падалку не обмежувати регламентом, нехай говорить! Його слухати — одне задоволення!» (Щось я у Верховній раді такого ніколи не чула!)

 

 

Cтворив картини «Збирають баклажани», «Молочниці», «Cіножать», «У колгоспному саду», «Фотограф на селі», «Шахтарі» та ін., портрети М. Коцюбинського, П. Панча, Г. Cковороди; гравюри та графічні цикли «Атака червоної кінноти», «Вантажник», «Дніпрельстан» «Криворіжжя», «Несуть товариша», «Полільниця», «Яблучко» та ін. Його картини експонувалися та успішно продавалися на виставках у Голландії, Данії, Італії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Франції, Японії.

 

 

Падалка разом із іншими бойчукістами брав участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові (найбільший на той час монументальний комплекс в Україні).
Іван Падалка заарештований 29 вересня 1936 року як «ворог народу». Під час арешту був конфіскований і знищений його особистий архів. Художника кинули до підвалів Жовтневого палацу, головної катівні енкаведистів у Києві. До 10 жовтня, незважаючи на безперервну обробку досвідчених слідчих, він мужньо тримався на допитах, заперечував усі надумані звинувачення. Потім шантаж долями дружини та сина зламав. Розчавлений морально та фізично, підписував, не читаючи, усе, що підносили йому слідчі. Не думав про майбутнє, впевнений у тому, що життя скінчилось.
Марія з Харкова приїхала на побачення до чоловіка. «Його перші слова були: «Як Женя?» (синок, якому йшов 14-й рік). Я відповіла, і зразу ж оголосили: «Побачення закінчилось!» Іван уже на ходу сказав: «Це останнє наше прощання з тобою, Марієчко, навіки останнє!» «Ні! Ні! — закричала я. — Це непорозуміння, розберуться, і ми знову будемо разом!», – згадувала Марія.
Наступного дня після оголошення вироку Івана Падалку розстріляли. Розтерзані тіла жертв більшовицького «правосуддя» з палацу нишком вивозили критими автівками до Биківнянського лісу, що під Києвом.
Через кілька днів після розстрілу чоловіка Марія Пасько була заарештована за "шпигунство та недонесення на чоловіка». Коли її виводили, підійшов Женя й шепнув на вухо: «Мамо, я боюся!» Її забрали, а дитина залишилася напризволяще одна в кімнаті. 14-річного сина Євгена органи НКВС відправили до дитячого будинку м. Куйбишева. Більше ніколи мати не чула про сина.
Спочатку знаходилася в Харківській тюрмі, потім була вислана на Колиму, де й перебувала 21 рік. У таборі працювали щоденно без вихідних. На рік давали два вихідних. Після реабілітації повернулася до України, марно шукаючи сина. Померла Марія Пасько в Кременчуці в 1991 році.