Пам'ятаймо! Леонід Мосендз

20 вересня День народження Леоніда Мосендза  -  українського поета, прозаїка, есеїста, гумориста, члена "празької школи" поетів.   

Український поет у 1931 р. захистив докторську дисертацію з переробки нафти та скоро набув європейської відомості, одним із перших розгадав секрет "важкої води".

 

Народився Леонід Мосендз 20.09 (02.10) 1907 р. у Могильові-Подільському. Батько, Марко Григорович, був управителем маєтностей польського поміщика. Мати, Марія Федорівна (у дівоцтві Лясковець), була донькою лісничого з волинського Костополя. Рід матері починався від князів Сангушків і потрапив до України внаслідок поразки польського повстання проти Російської імперії. Родовід багатий і складний: українці, поляки, білоруси, італійці; православні та католики…

Пишучи в листі до Р. Гармаша про свій рід, Мосендз зазначав: "Я не поляк, хоч походжу з українсько-польсько-литовського роду, без краплі московської крові. Хтось від когось мусить походити, й я не соромлюся, що мої предки билися проти тевтонського ордену, проти москалів і багато їх упало у чесному бою, а не захищаючи Москву…" (лист від 18 червня 1948 року).

А мова спілкування в сім’ї була російською, бо татко зробив "належні висновки", коли за українство був запроторений до Сибіру його рідний брат. Після смерті батька( це сталося, коли Леонідові було лише сім років) родина була змушена переїхати до села Маньківці Межирівської волості Літинського повіту. Саме там Леонід здобув початкову освіту у двокласному сільському училищі, там чутливий син "законослухняного батька" відчув, що тільки простий народ не піддавався зросійщенню.

Чистий, наївний Леонід здобував освіту в початковій школі, учительській семінарії, про яку писав: "З нас готували вчителів-обрусителів краю. Заборонено було в нашому середовищі розмовляти українською мовою. В Київській, Подільській, Волинській губерніях додавалася надбавка за обрусіння краю". "Знаєте, я вчився в Вінниці в учительській семінарії, нас було 40; коли була перепись – всі написали, що вони малороси – лише я й ще один – що ми русскіє. Був я російський патріот…."

Отак, російський патріот жив: закінчив семінарію, учителював, потрапив до війська, дослужився до штабс-капітана. А коли "російський патріот" "захлиснувся від величі історії мого народу", читаючи Т. Шевченка та М. Грушевського, то написав у щоденнику: "За один місяць з мене був український націоналіст".

Вісімнадцятий рік Леонід Мосендз зустрічав вже в лавах армії УНР, у складі Наливайківського полку 1-ої Запорізької Дивізії. Згодом учителював у м. Гнівань над Бугом, брав участь в організації місцевої "Просвіти". Війна-війною, молодість і кохання поруч. Зустрів її і Мосендз, та гіркий смак зради лишився на все життя (автобіографічна новела "Лист"). Згодом знову повернувся до діючої української армії, де перебував від вересня 1919 року до 20 листопада 1920 року:
 

Ще раз, ще раз. Піддать набій!
Хай це останній стріл…
Та кинуть зброю ворогам
ніхто не має сил.
І ще набій, і знов шрапнель,
і знов луна до сіл,
до лук, до гаю, до ріллі
грімке: "Не забувай!
До тебе, рідний краю наш,
ми вернемо! Чекай!
А ти оці останні дні,
Вкраїно, пам’ятай!"

Коли перейшов польсько-український кордон і потрапив до холодних, страшних таборів для інтернованих, Леонід Мосендз захворів на туберкульоз. У Чехословаччині він закінчив гімназію і вступив на хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подебрадах, залишився асистентом при кафедрі професора Іваниса.

Паралельно з навчанням й асистентською роботою Леонід Мосендз безкоштовно навчав дітей лекторів Української господарської академії, готував їх до екзаменів.

ЦІКАВО:

 Серед його вихованців була Олена Теліга. Звісно, проблема учитель-учениця-іскра кохання не оминула їх, але Леоніда зупинив віковий розрив і те, що батько Лєночки – ректор академії. (А Донцова ні віковий розрив, ні ревнива дружина Марія не зупинили!) Втім, протягом життя їх пов’язувала дружба.
 

 

Матеріальне становище письменника було скрутним, він жив із численних підробітків, мешкав у бараках, гуртожитках; щоденна виснажлива праця задля шматка хліба, сухоти, напружена наукова діяльність поєднувалися з активною роботою члена ОУН:

Встає майбутнє. І могили
вчорашні — це його межа…
Яка ж це мука буть безсилим
під лезом смертного ножа!..

Та вояк не здавався: з 1925 р. Леонід Мосендз був одним із провідних членів Легії Українських Націоналістів, що складалася переважно з вихідців із Наддніпрянської України на чолі з Миколою Сціборським. 
Темі становлення нового українця Леонід Мосендз присвятив збірник новел "Людина покірна". Дмитро Донцов назвав його "одним із найкращих, коли не найкращим — із наших… новелістів".

У 1932 році він потрапив до шпиталю на операцію через важкий фізичний стан і загострення туберкульозу.

Коли академія припинила своє існування, Мосендз знайшов роботу в Дослідному інституті виноробства, досліджував технології, написав підручник із виноробства. У час пробудження Срібної Землі Мосендз у 1937/38 p. викладав у Державній академії в Сваляві, а після окупації Закарпаття переїхав до Братислави.

Нарешті Леонід Мосендз відчув себе певніше морально й матеріально. Одружився у 1941 році зі своєю ученицею словачкою Магдалиною Папанковою, молодшою на 18 років; а у 1945 р. Магда Мосендзова народила дочку Марійку. Знаючи "визволителів", Мосендз лишив родину та з нансендівським паспортом виїхав у 1945 р. до Австрії.

Леонід Мосендз багато друкувався. Писати ж він почав у дитинстві, віршував російською; тільки вояком заримував рідною. У збірці "Зодіак" поет помістив вінок сонетів, де утверджує вічну юність Нації:
 

Ave, Марія! кличе дзвін
Захід паленіє, ще день один…
Ave, Марія! Вечірня тінь
Од вежі синіє на схід, в далечінь…
Ave, Україно!

Поет багато читав чеською, французькою, німецькою, англійською, перекладав з цих мов.
 

Було прочитано томи книжок,
томи своїх написав…
Читаний, писаний – кожен рядок
краплю душі відбирав.

У м. Інсбрук Л. Мосендз заприятелював з Ю. Кленом (О. Бургардтом), із яким разом 1947 р. видав (під спільним псевдонімом Порфирій Горотак) збірку пародійних віршів "Дияволічні параболи". Мав зустрічі зі Степаном Бандерою та Ярославом Стецьком.

Готуючись до нової операції, Леонід писав сестрі: "Я боюся, що це останній лист, який я тобі пишу, й що швидко прийдеться мені мандрувати. Якби здоров’я, а то я не витримаю вже. Але піду."

Леонід Мосендз був закоханий в осінь (як і О. Стефанович), створив трепетні акварелі "мудрого осіннього мовчання", "чергу вмирання і життя".
 

Благословенні одпочивні,
Ясного жовтня мудрі дні,
І ночі, зоряністю дивні,
Й проміння радісно-сумні.
Благословенно будь же лоно,
Яке приймає стиглий плід,
Щоб через смерти перепону
Й життя новий прокласти слід…

Золотавої осені, на Покрову, 14 жовтня 1948 р., під час другої операції він випустив кермо з долонь і на крилах вітру піднісся до осінніх зірок.
 

"Гей, нум, хлопці, до зброї!" – несподівано залунало на цвинтарі м. Бльонау, що в Швейцарії. Це на прохання Леоніда Мосендза заспівало двоє друзів-українців (решта були іноземці), проводжаючи поета у Вічність…