Галина Чоп
У цій статті ми торкнемось мало відомої частини біографії знаменитого українського письменника й поета Івана Франка. Цей клаптик його життя чомусь зовсім не висвітлюється на шкільних уроках з літератури, і багатьом людям невідомо про те, що “великий Каменяр” (саме так поважно називають І. Франка) серйозно цікавився й захоплювався східною філософією буддизму та індуїзму.
Взагалі найдавніші зацікавлення в колах прогресивної української інтелігенції таємничим сходом, зокрема сонячною Індією, її релігією та культурою відбулися ще на початку XIX століття. Одним із перших, хто почав вивчати традицію індійської культури, був Харківський Університет. Її ректор І. Ризький у книзі “Введение в круг словесности” (1806 рік)згадує про найдавніші священні писання – Веди й прадавню індійську мову санскрит. Згодом Харківський університет став одним із провідних українських центрів із вивченню східної культури – східнознавства.
Серед українських дослідників сходу було чимало видатних людей, які невтомно працювали на полі просвітництва: це історик Михайло Лунін; письменник, етнограф та фольклорист Микола Костомаров, ще один знаний письменник та фольклорист Михайло Драгоманов. Останній був у дружніх стосунках із І. Франком, він же й захопив Франка таємничою індійською культурою, релігією та літературою.
Висвітлення інтересу І. Франка до буддизму має свою історію. На цю тему, зокрема, писали А. І. Білецький [1956], Х. С. Надель [1967] і, зовсім недавно, І. В. Папуша [2000].
Так, український літературознавець І. Папуша вважає, що перше знайомство Франка з буддизмом відбулося не пізніше 1883 [Див: Папуша, 2000. С. 36]. Знайомство І. Франка з буддизмом тривало протягом майже всього його подальшого творчого життя. За цей час І. Франко у своєму інтересі до буддизму проявив себе як дослідник, перекладач і поет.
Інтерес та захоплення Індією у Франка були настільки великими, що, окрім простого вивчення індійських та буддійських писань, І. Франко займався перекладом українською мовою священного індійського епосу Махабхарати. Між іншим цей український переклад - велика бібліографічна рідкість, і знайти його на полицях книжкових магазинів (і навіть в інтернеті) зовсім не просто.
Розглянемо всі аспекти інтересу до буддизму в І. Франка.
Іван Франко та його вивчення буддизму
Однією з причин інтересу І. Франка до буддизму можна вважати його світоглядні пошуки. Про це, зокрема, свідчить листування Франка з М. Драгомановим. У листі (від 8 липня 1890 р.) І. Франко писав: “Хоча я і вважаю буддизм великим і благотворним ферментом в житті народів Сходу і Заходу, але все-таки тепер він для мене хіба що тільки предмет вивчення … але не практики” [Франко, 1986а. С. 257]. У цьому контексті заслуговує на увагу ставлення Франка до положення християнства в кінці ХІХ ст. Так, у листопаді 1897 р. він зазначав, що “моя мораль істотно відрізняється від тієї катехізичної, догматичної моралі, яка в нас подається як єдино християнська. Але я впевнений, що у своїй основі вона набагато ближче до моралі всіх тих великих вчителів людства, що “шукають царства божого і правди його” “[Франко, 1976. С. 180].
Іван
Франко звертався до буддизму також і у зв’язку зі своїми науковими
інтересами. У першу чергу це стосується його філологічних досліджень,
серед яких робота“Варлаам і Йоасаф – старохристиянський духовний роман і його літературна історія” (1895
– 1897) посідає центральне місце. За цю роботу І. Франку було присвоєно
ступінь доктора філософії вченою радою Віденського університету. У ній
І. Франко дотримується висновку про те, що грецький варіант “Повісті про
Варлаама і Іоасафа” являє собою перероблену версію індійської
(буддійської) легенди про Будду. Працюючи над дисертацією, І. Франко
звертався до робіт Бартелемі Сент-Ілера, В. П. Васильєва, І. П. Мінаєва,
М. Мюллера, С. Ф. Ольденбурга, Т. В. Ріс-Девідса, В. Фаусбеля, Л. Фера ,
знайомився з перекладами буддійських текстів (наприклад, з “Джатака”).У критичному нарисі “Болгарські праці М. Драгоманова” (1891). І. Франко в цілому підтримує думку Драгоманова про те, що зміст багатьох слов’янських казок (наприклад, цикл казок про чудесне народження дитини без батька) “вказує прямо на буддійську літературну й релігійну сфери як на джерело, звідки з’явилися всі ці казки” [Франко, 1986. С. 39].
Представляють інтерес і інші висловлювання І. Франка про буддизм. Так, він вважає, що важливим моментом в історії Індії було виникнення великої релігійної реформації на чолі з Буддою. На думку І. Франка, буддизм відіграв важливу роль у житті давньоіндійського суспільства: “У порівнянні з древнім кастовим брахманізмом буддизм був релігією демократичною, релігією мас і змусив звернутися до них, викласти їм науку в доступній для них формі.” Глаголення притчами “було відкрито в Індії принаймні за 500 років до Хреста “[Франко, 1986. С. 35]. І ось цю думку про духовний вплив Індії (буддизму) на одну з головних складових європейської культури – християнство – І. Франко розвиває далі. Він вважає, що “вплив буддизму на західний світ не переривається із введенням християнства, а навпаки, продовжується до наших днів [І. Франко, 1986. С. 34].
“Короткий нарис історії староіндійської (санскритської) літератури” (1910) – ще одна робота І. Франка, у якій ми знаходимо згадки про буддизм.
Іван Франко як перекладач буддійських текстів та літератури про буддизм
Якщо нам невідомі роботи І. Франка, повністю присвячені вивченню буддизму, то зовсім інша ситуація з його перекладами. По-перше, І. Франко переклав два фрагменти “Сутта-Ніпата”. Свої переклади І. Франко назвав як: 1) “Мара і Будда”, “Богач і мудрець” (1901, поетичний переклад) і 2)“Пісня про високе змагання” (1906, прозаїчний переклад). “Мара і Будда”, “Богач і мудрець” – назви двох фрагментів, які за змістом майже повністю відповідають другій сутті першої книги “Урагавагга” (не повністю 12 (29) і відсутня 13 (30)) “Сутта-Ніпата”. “Пісня про високе змагання” майже повністю відповідає другій сутті третьої книги “Махавагга” (відсутній 17 (440)) “Сутта-Ніпата”. Перекладам І. Франка притаманні елементи адаптації. Так, наприклад, у “Багач і мудрець” діалог відбувається не між пастухом Дхані й Досконалим, або Буддою, як у “Сутта-Ніпата”, а між багатієм і мудрецем.
Не знаючи палі, І. Франко за основу своїх перекладів міг використовувати німецький переклад “Сутта-Ніпата” А. Пфунгста, англійський В. Фаусбелля і російський Н. І. Герасімова.
Таким чином, зазначені переклади І. Франка були першою спробою перекладу буддійського канону українською мовою, хоча і не з мови оригіналу.
Із наукової літератури про буддизм І. Франко переклав (у 1894 р.) дві статті відомого французького буддолога Леона Фера. Цей переклад цікавий для нас тим, що він дає ще одне свідчення про знання І. Франка про буддизм. Самі ж статті являють собою опис життя Будди (стаття “Будда”) та виклад історії буддизму починаючи з перших соборів до його стану в кінці ХІХ ст. у різних регіонах, таких як Шрі Ланка, Бірма, Таїланд, Тибет, Гімалайський регіон, Монголія, Китай і Японія (стаття “Буддизм”).
Із коментаря І. Франка-перекладача ми дізнаємося нові назви декількох буддологічних робіт, із якими він був знайомий. Це – дослідження В. Рокхіля, Е. Сенара, Чома де Кереші, Ф. Е. Фуко.
Переклад українсьою мовою І. Франка статей Л. Фера – перше знайомство українського читача з систематичним викладом буддизму.
Буддійські мотиви в поезії Івана Франка
До уваги нами беруться тільки ті художні тексти І. Франка, у яких він безпосередньо використовує буддійську термінологію.
До них відносяться вірші XVI “Даремно, пісне! Зникли твої чари – Втішити серця біль!” і XVII “Уклін тобі, Буддо” з ліричної драми “Зів’яле листя” (1896); І “Притча про життя”, ХІІ “Притча про смерть”, “Легенда про вічне життя” зі збірки “Мій Ізмарагд” (189 та “Semper tiro “(” Страшний суд “).
На мій погляд, із них особливий інтерес представляє вірш “Уклін тобі, Буддо”. У ньому І. Франко фактично обігрує опозицію “сансара-нірвана”:
Спокійний, величний, Ти все поборов: І блиск царювання, І гнів, і любов.
З царя жебраком ти,
Душею моцар, Півсвіта осяяв Твого духа чар.
Ти царство покинув, Щоб духом ожить; Зірвав усі пута, Щоб нас слобонить.
І довгії літа Промучився ти, Щоб корінь страждання Людського знайти.
Знайшов ти той корінь У серці на дні, Де пристрасті грають, Надії марні,
Де гнів палахкоче, Любов процвіта, Луди павутинням Наш дух опліта,
І мулить, і мулить, Прогонює мир, І тягне в Сансару, В життя дикий вир.
Та з пристрастів пекла Ти вивів людей, Не тьмив їх туманом Загробних ідей.
Безсмертне лиш тіло, Бо жаден атом Його не пропаде На віки віком.
Та те, що в вас плаче, Горить і терпить, Що творить, що знає, Що рветься й летить —
Те згасне, мов огник. Мов хвиля пройде, В безодні Нірвани Спокій віднайде.
Поклін тобі, світлий, Від бідних, блудних, Що в пристрастів путах Ще б’ються міцних!
Поклін і від мене, Що скочу як стій Із тиску Сансари В Нірвани спокій!
Як здійснені “буддійські” переклади, так і “буддійська” поезія І. Франка – перший досвід введення буддійських реалій в українській літературі.
Отже, якщо І. Франко й не був першим серед українських інтелектуалів, хто у своїй творчості звернувся до буддійської спадщини, то саме йому вдалося здійснити рецепцію буддійської духовності. Крім цього, слід зазначити, що всі роботи І. Франка, присвячені буддизму, написані ним українською мовою.
Напевно, сьогодні ще важко дати однозначну відповідь на запитання, чому все-таки можна пояснити інтерес І. Франка до буддизму. Однак розглянуті нами твори Франка дають можливість припустити, що в буддизмі його цікавив передусім живий досвід, практична спрямованість на досягнення релігійного ідеалу. У такому випадку, використовуючи класифікацію Є. А. Торчинова, буддизм для І. Франка міг виступати “релігією чистого досвіду”.
Цікавлячись буддизмом, І. Франко виявив себе як учений, перекладач і поет. Крім нього, ніхто більше в українській культурі не зміг поєднати у своїй творчості ці три складові творчого генія.
Використана література:
– Папуша, 2000. – Папуша И. В. Modus orientalis. Індійська література в рецепції Івана Франка. Тернопіль, 2000. – Франко, 1976.
– Франко І. Передмова // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т. 2. Поезія. Київ, 1976. – Франко, 1986.
– Франко І. Болгарські праці М. Драгоманова // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т. 46, Кн. 2. Історичні праці (1891-1897). Київ, 1986.
– Франко, 1986а. – Франко І. 151. До М. П. Драгоманова // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т. 49. Листи (1886-1894). Київ, 1986.
Немає коментарів:
Дописати коментар